ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.02.2021Справа № 910/18808/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ"
до Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ"
про стягнення 26 250,00 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Пасічнюк С.В.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (далі - позивач, ТОВ "ІОНІТІ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (далі - відповідач, ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ") про стягнення штрафних санкцій у сумі 26 250,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем, визначених укладеним між сторонами Договором про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2020 обов'язків, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 26 250,00 грн штрафу на підставі п. 5.4 наведеного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 прийнято позовну заяву ТОВ "ІОНІТІ" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18808/20, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
28.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" на позовну заяву. Відзив з доданими до нього документами сформовано в системі "Електронний суд".
28.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ". Зустрічна позовна заява ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" з доданими до неї документами сформована в системі "Електронний суд".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 зустрічну позовну заяву ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" залишено без руху, встановлено позивачу за зустрічним позовом спосіб та строк на усунення недоліків позовної заяви.
06.01.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
З 11.01.2021 по 15.01.2021 суддя Гумега О.В. перебувала у відпустці.
З 16.01.2021 по 22.02.2021 суддя Гумега О.В. перебувала на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 зустрічну позовну заяву ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" повернуто заявникові.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи, подані позивачем та відповідачем, та додані до них докази.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що вважає позовні вимоги незаконними та такими, що мають ознаки кримінального правопорушення, та не підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.
"Дублікат" договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 року, нібито, укладений між позивачем та відповідачем, на який позивач посилається у позовній заяві, як зазначає відповідач, не укладався і має всі ознаки фальсифікації, виходячи з того, що у зазначеному Договорі є посилання на довіреність від 05.07.2019 року.
Відповідач зазначив, що ним дійсно була видана довіреність разом з печаткою, яка була відкликані 27.03.2020. Зазначена довіреність передбачала укладання договорів та додаткових угод від імені та в інтересах підприємства виключно за умови погодження таких договорів із директором підприємства у письмовій формі, або шляхом повідомлення на електронну пошту, однак такий договір погоджений не був.
Відповідач зазначив, що у правому верхньому куті "Дублікату" Договору зазначено, що це "Дублікат" договору про надання послуг з розміщення обладнання укладеного 16 грудня 2019 року між ТОВ "ІОНІТІ" та ТОВ "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ", однак в Договорі вказано Приватне підприємство "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ", що, у свою чергу, є іншою юридичною особою.
Відповідач зазначив, що позивач не звертався до відповідача щодо втрати або відновлення Договору, що також унеможливлює створення Дубліката Договору як такого.
"Дублікат" Договору не був завірений належним чином ані позивачем, ані відповідачем. На написі "Дублікат", зокрема, засвідчена тільки його копія, тобто копія дублікату, яку позивач подав до суду. Позивач не пояснив у позовній заяві, звідки взявся "Дублікат" Договору і чого в нього не має оригіналу Договору, що, на думку відповідача, також підтверджує його фальсифікацію.
У відзиві на позовну заяву відповідач, посилаючись на те, що відповідачем не підписувався Договір про надання послуг з розміщення обладнання з ТОВ "ІОНІТІ" від 16.12.2019 року, а він начебто наявний у позивача, просив суд витребувати його оригінал у позивача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву надав пояснення щодо відключення зарядних станцій. Відповідач вказав, що позивач у позовній заяві посилається на акт обстеження обладнання від 04.06.2020, відповідно якого встановлено відключення електрозарядної станції, однак відповідач щодо цього заперечує з огляду на таке.
В провадженні Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві знаходиться кримінальне провадження за №12020100080002330 від 13.05.2020 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, щодо викрадення обладнання, яке належить відповідачу. Також у більшості районів м. Києва були подані аналогічні заяви, які в подальшому були приєднанні до вищезазначеного кримінального провадження. До цих заяв були також додані докази втручання (відеофайли), з яких вбачається, що встановлені особи - працівники ТОВ "ІОНІТІ" займаються демонтажем внутрішнього обладнання електрозарядних станцій, що призводить до їхнього виходу з ладу.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, позивач у своїх оголошеннях на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook (04.05.2020 та 06.05.2020) фактично визнав, що він самостійно розпочав відключення зарядних станцій, що в подальшому призвело до виходу з ладу останніх.
Відповідач повідомив, що зазначені оголошення були збережені ним шляхом виготовлення копій зображень екрану (скріншоти), а також збережені шляхом внесення їх до інтернет-архіву задля уникнення видалення останніх.
Відповідач зазначив, що ним, з метою фіксації даних, розміщених на сторінці позивача у соціальній мережі Facebook, були проведені експертизи, копії експертних висновків відповідач додав до відзиву на позовну заяву, а саме: експертний висновок за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020 року, висновок №576/10/2020 від 19.10.2020 року комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет за заявою ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ".
У відповіді на відзив позивач заперечував щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву з огляду на таке.
Відомості, що наведені у відзиві на позовну заяву, не відповідають дійсності, з огляду на те, що Пальшину Ю.І. було видано довіреність від 05.07.2019 (копію якої позивачем додано до відповіді на відзив), відповідно до тексту якої відповідач уповноважив Пальшина Ю.І. бути його представником в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях, незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені відповідача. Для виконання зазначеної довіреності Пальшину Ю.І. надавалося право від імені відповідача укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені відповідача, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Жодних обмежень повноважень Пальшина Ю.І. щодо укладення договорів, у тому числі шляхом їх письмового чи будь-якого іншого погодження, довіреністю не встановлено. Таким чином, на думку позивача, Договір укладався в інтересах відповідача спеціально уповноваженою ним особою.
Щодо аргументів відповідача про "фальсифікацію" Договору, позивач зазначив, що аргументи відповідача є безпідставними. Договір та усі додатки до нього було складено і підписано з дотриманням усіх норм чинного законодавства повноважними особами. Неправомірність Договору не встановлено жодним чином, а отже, відсутні будь-які підстави вважати Договір сфальсифікованим.
Щодо обставин відкликання довіреності, виданої Пальшину Ю.І., позивач зазначив, що Договір було укладено в період дії довіреності, до її відкликання, відповідачем не надано належних і достатніх доказів відкликання довіреності, тоді як опис вкладення, наданий відповідачем, не містить жодної інформації щодо змісту листа, направленого ОСОБА_1 .
Щодо описки в написі "Дублікат" позивач повідомив, що зазначена обставина є помилкою, спричиненою людським фактором. Суб'єктний склад осіб визначається в основному тексті дубліката документа, і зазначена описка жодним чином не впливає на зміст Договору. Спірний Договір не укладався із ТОВ "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ", а єдиною особою, з якою позивач був пов'язаний відносинами надання-отримання послуг з розміщення обладнання у спірному періоді, є ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (відповідач у цій справі). Зазначена описка жодним чином не вказує на фальсифікацію Договору.
Як зазначає позивач, підписантом Договору з боку відповідача є Пальшин Ю.І., який проживає у місті Києві. У зв'язку з цим, більш доцільним під час оформлення дубліката Договору було зв'язатися безпосередньо з ОСОБА_1 для пришвидшення та спрощення процесу виготовлення дубліката. Позивач наголошує на тому, що оформлення дубліката не є новим волевиявленням, яке могло б потребувати узгодження дій ОСОБА_1 з відповідачем, і не створює для сторін Договору нових прав та обов'язків, а є просто фактом виготовлення особливого виду копії документа.
Позивач зазначив, що предметом розгляду у цій справі є стягнення грошових коштів (штрафних санкцій), а не дійсність договору чи дубліката. На даний момент жодним чином не визнано недійсність Договору, не підтверджено невідповідність дубліката оригіналу. Таким чином, обставини виготовлення дубліката не є предметом доказування у цій справі і не підлягають дослідженню. У зв'язку із чим відсутня необхідність пояснювати звідки взявся дублікат і чому відсутній оригінал Договору.
Позивач вказав, що сам факт звернення відповідача із заявою про вчинення кримінального правопорушення та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань позивач зазначив, що такий факт жодним чином не свідчить про наявність підстав для такого звернення і тим більше - про вчинення злочину, оскільки наявність чи відсутність складу злочину перевіряється у ході досудового розслідування, доки немає відповідного вироку, що набрав законної сили і яким було б встановлено відповідні обставини, відповідач позбавлений права посилатися на підроблення будь-яких документів і звинувачувати у цьому конкретних осіб.
Щодо тверджень про кримінальне провадження, яке знаходиться у провадженні Святошинського управління поліції у м. Києві, щодо викрадання обладнання, яке належить підприємству, позивач зазначив, що наведений відповідачем факт не відповідає дійсності і станом на сьогодні встановлюється в ході кримінального провадження та не має відношення до цієї справи.
Позивач зазначив, що предметом розгляду цієї справи є порушення відповідачем обов'язку забезпечити функціонування обладнання позивача, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Крайня, 1. Натомість у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на події, які можуть мати відношення до зовсім іншої адреси (як вбачається з наданої відповідачем копії витягу з ЄРДР): м. Київ, вул. Героїв Космосу, 4. Таким чином, наданий відповідачем документ не підтверджує жодних обставин у цій господарській справі.
Більш того, у відзиві йдеться про певні дії, які, як стверджує відповідач, вчинялись щодо обладнання відповідача. Проте, предметом Договору є розміщення обладнання позивача, при цьому, відповідно до пунктів 2.1.4, 2.1.5 Договору, без письмової згоди позивача на місці для розміщення його обладнання, не може бути встановлене обладнання інших осіб, у тому числі відповідача.
Позивач повідомив, що ніколи не надавав дозволу на розміщення обладнання відповідача на визначеному Договором місці розміщення обладнання, і, як відомо позивачу, станом на 13.05.2020 за адресою: м. Київ, вул. Героїв Космосу, 4, не перебувало жодного обладнання відповідача.
Щодо повідомлень, які містяться на сторінці у соціальній мережі Facebook, позивач зазначив, що зі змісту повідомлень очевидно вбачається, що мова йде про "відключення в мережі AUTOENTERPRISE". За своєю суттю це є зовсім іншою обставиною, ніж ті, що вказують на порушення відповідачем умов Договору. Відключення в мережі AUTOENTERPRISE передбачає припинення білінгового обліку зарядних пристроїв: тобто відключення від системи обліку електроенергії, яка споживається кожним зарядним пристроєм, а також грошових коштів, належних до сплати за надання послуг із заряджання електромобіля. Натомість у Договорі, мова йде про відключення зарядних пристроїв від електричної мережі або припинення їх електричного живлення.
Як зазначає позивач, наведені повідомлення не вказують на відключення зарядних пристроїв позивача від електричної мережі, у зв'язку з чим не є належним доказом у цій справі. І тим більше не вказують на самостійне відключення позивачем зарядних пристроїв. Так, у повідомленні від 06.05.2020 зазначено: "З незрозумілих для нас причин та без завчасного попередження ми були обмежені в доступі до функціоналу мережі, а згодом повністю від неї відключені. Ми здійснюємо максимум зусиль для відновлення роботи нашої мережі, але устаткування, яким ми оперуємо, адаптовано виключно під єдину систему адміністрування, про що нас також не поінформували. Над даним технічним питанням ми зараз активно працюємо. На сьогоднішній день IONITY стали жертвами шантажу, маніпуляцій, залякування та нищення устаткування". Із зазначеного повідомлення вбачається, що відключення обладнання позивача відбулося не з його волі, а внаслідок протиправних дій інших осіб.
Позивач також зазначив, що повідомлення 04-06 травня 2020 року не входять до спірного періоду (з 04.06.2020 по 25.11.2020), у зв'язку з чим не можуть бути підтвердженням причин відключення обладнання 04.06.2020.
У відповіді на відзив позивач вказав, що зазначені у відповіді на відзив обставини, зокрема щодо змісту довіреності та обставин відключення обладнання позивача, будуть підтверджені заявами свідків, оформленими відповідно до статті 88 ГПК України. Проте, у зв'язку з широким колом свідків, а також необхідністю кожному з них часу для викладення відомих йому фактів у письмовій формі із нотаріальним засвідченням справжності підпису свідка, позивач зазначив, що не має змоги надати заяви свідків разом із відповіддю на відзив, у зв'язку з чим просив суд встановити йому додатковий строк для подання доказів, не менший за 10 днів.
Судом розглянуто клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, про витребування у позивача оригіналу Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, та клопотання позивача, викладене у відповіді на відзив, про надання додаткового строку для подання доказів, а саме заяв свідків, суд відхиляє такі клопотання.
Суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1-3 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.
Водночас, приписами п. 2, 4, 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43 ГПК України).
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шестдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом враховано, що зі змісту наданої позивачем відповіді на відзив не вбачається наявність у позивача оригіналу Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 року, оригінал цього договору не додано позивачем у якості додатку до відповіді на відзив та в подальшому до суду.
За таких обставин, зважаючи на приписи ст. 42, 43, 73, 74, 80 ГПК України та встановлений ст. 248 ГПК України строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та з метою дотримання розумного строку розгляду справи, суд відхиляє клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналу договору, викладене у відзиві на позовну заяву.
Судом також враховано, що після направлення позивачем до суду відповіді на відзив (04.01.2021), згідно якої позивач звернувся до суду з клопотанням про надання йому додаткового строку, не менше 10 днів, для подання доказів, на теперішній час минуло 52 дні, проте жодні докази, які позивач мав намір подати до суду, останнім до суду не подано, рівно як і не подано жодних пояснень щодо поважних причин їх неподання зі сплином тривалого часу.
За таких обставин, зважаючи на приписи ст. 42, 43, 73, 74, 80 ГПК України та встановлений ст. 248 ГПК України строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та з метою дотримання розумного строку розгляду справи, суд відхиляє клопотання позивача про надання додаткового строку для подання доказів, викладене у відповіді на відзив.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
16.12.2019 між ТОВ "ІОНІТІ" (позивач) та ТОВ "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (відповідач,) укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі - Договір).
За Договором відповідач (виконавець по Договору) зобов'язується надати позивачу (замовник по Договору) послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для зарядження електромобілів, визначених в окремих актах приймання-передачі до цього Договору (далі - обладнання), а позивач зобов'язується прийняти та оплатити послуги (п. 1.1 Договору).
Місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі (п. 1.2 Договору).
Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування (п. 1.3 Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначені обов'язки відповідача по Договору, зокрема: надати можливість замовнику розмістити обладнання у погоджених сторонами місцях (об'єктах); не використовувати обладнання замовника для власних комерційних потреб; забезпечити підключення обладнання до електричної мережі; забезпечити безперебійне електричне живлення обладнання замовника; забезпечити охорону обладнання від викрадення, пошкодження, знищення; у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл замовника на відключення обладнання від електричної мережі (пп. 2.1.1, 2.1.3, 2.1.6, 2.1.7, 2.1.8, 2.1.11 п. 2.1 Договору).
Замовник зобов'язується, зокрема, своєчасно сплачувати за надані послуги, а також компенсувати вартість витрат електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання згідно показників лічильників, що надаються по кожній одиниці обладнання (пп. 2.2.1 п. 2.2 Договору).
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що за надані за договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 30,00 гри, (у тому числі 5,00 гри. ПДВ), а також 1,1 гри. (у тому числі 0,19 гри. ПДВ) винагороди за кожен спожитий кВт електроенергії за місяць, яку споживала кожна окрема одиниця обладнання замовника, якщо обсяг споживання цією одиницею за місяць не перевищив 2000 кВт*год. Починаючи з 2000-ої кВт*год, розмір винагороди за кожен спожитий кВт електроенергії становить 1,65 гри. (у тому числі 0,28 гри. ПДВ) за кожен спожитий кВт електроенергії за місяць, яку споживала кожна окрема одиниця обладнання замовника, якщо обсяг споживання цією одиницею за місяць перевищив 2000 кВт*год.
Відповідно до п. 3.3 Договору винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, виплачується протягом 10-ти банківських днів після виставлення виконавцем відповідних рахунків на банківський рахунок виконавця, вказаний у таких рахунках.
Пунктом 4.2 Договору сторони встановили, що обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника.
Відповідно до п. 5.4 Договору сторони узгодили, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору, (у тому числі, але не виключно, наслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі), за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за наступною формулою:
Р=DС* 1500+АС* 150.
в якій, якщо інше не передбачено Договором, елементи мають наступне значення:
"=" - математичний знак "дорівнює";
"*" - математична дія множення;
"+" - математична дія додавання;
"Р" - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання обладнання або окремих одиниць обладнання: зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору;
"DС" - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу;
"АС" - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.
Строк дії Договору сторони визначили до 31 березня 2020 року (п. 6.1 Договору).
16.12.2019 сторонами Договору був підписаний акт приймання-передачі до Договору, відповідно до якого замовник розміщує, а виконавець надає місце для розміщення наступного обладнання:
- зарядний пристрій змінного струму для заряджання електромобілів (АС): "WOG на Крайній", місце розміщення - м. Київ, вул. Крайня, 1.
Договір від 16.12.2019 та акт приймання-передачі від 16.12.2019 від відповідача підписано представником Пальшиним Юрієм Ігоровичем, який діяв на підставі довіреності відповідача від 05.07.2019.
Відповідно до довіреності відповідача від 05.07.2019 на Пальшина Ю.І. (наданої позивачем), Пальшин Ю.І. уповноважений Приватним підприємством «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (по тексту - підприємство) бути представником підприємства у всіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені підприємства (відповідача).
На виконання довіреності Пальшину Ю.І. надано право від імені підприємства (відповідача) укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені підприємства (відповідача), а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана без права передоручення і дійсна до 31.12.2019.
Надана суду позивачем копія довіреності від 05.07.2019 посвідчена 26.10.2020 нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., зареєстрована в реєстрі за №2433. Згідно посвідчувального напису вбачається, що приватний нотаріус Михайленко С.А. засвідчив вірність цієї копії оригіналу документа та зазначив, що в останньому підчисток, дописок, закреслених слів, незастережених виправлень або інших особливостей не виявлено.
Відповідно до тексту довіреності відповідача від 05.07.2019 на Пальшина Ю.І. (наданої відповідачем), Пальшин Ю.І. уповноважений Приватним підприємством «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (по тексту - підприємство) бути представником підприємства у всіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах підприємства (відповідача), додаткових угод та додатків до договорів від імені та в інтересах підприємства (відповідача) виключно за умови погодження таких договорів, угод тощо із директором підприємства (відповідача) у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту.
На виконання довіреності Пальшину Ю.І. надано право від імені підприємства (відповідача) укладати договори (угоди, контракти) розміщення обладнання, додаткові угоди та додатки до них, розписуватись від імені підприємства (відповідача) в таких договорах (угодах, контрактах) від імені підприємства (відповідача), а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана без права передоручення і дійсна до 31.12.2019.
04.06.2020 директором позивача Гулей С.В. та монтажником електричного устаткування Панчелюга О.С. складено акт обстеження обладнання, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Крайня, 1, зарядного пристрою змінного струму для заряджання електромобілів (АС): "WOG на Крайній".
Обстеженням встановлено факт неможливості використання вказаного обладнання у зв'язку із його відключенням.
Акт обстеження обладнання від 04.06.2020 містить підписи вищевказаних осіб та відтиск печатки ТОВ «ІОНІТІ».
Позивач вказав, що не надавав ані усної, ані письмової згоди на відключення обладнання та жодним іншим чином не погоджував можливість і необхідність відключення обладнання з відповідачем або іншими особами. Водночас, позивач розраховував на безперебійну можливість використання обладнання у власній господарській діяльності.
Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції на суму 26 250,00 грн на підставі п. 5.4 Договору за порушення відповідачем умов Договору, що призвело до неможливості використання позивачем обладнання у своїй господарській діяльності.
Розрахунок штрафних санкцій позивачем здійснено на підставі формули, визначеної п. 5.4 Договору: P=DC*1500+AC*150, де "=" - математичний знак "дорівнює"; "*" - математична дія множення; "+" - математична дія додавання; "Р" - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання обладнання або окремих одиниць обладнання: зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору; "DС" - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу; "АС" - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.
Для розрахунку загального розміру штрафу позивач використав такі показники: DС = 0 (нуль); АС = 1 (один), оскільки за актом приймання-передачі до Договору від 16.12.2019 було розміщено 1 (одну) одиницю обладнання змінного струму; кількість днів, протягом яких використання обладнання було неможливим = 175 (сто сімдесят п'ять) календарних днів: з 04.06.2020 року по 25.11.2020 року включно. Отже, враховуючи формулу P=DC*1500+AC*150, позивач здійснив розрахунок штрафних санкцій: (0*1500+1*150)*175 = 26 250,00 грн.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими наданими доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Докази мають бути належними. Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 78 ГПК України встановлено принцип достовірності доказів, що означає достовірність саме тих доказів, які створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд вважає докази позивача про наявність у Пальшина Ю.І. наданих довіреністю від 05.07.2019 повноважень на укладення Договору від 16.12.2019 більш вірогідними, ніж докази відповідача. Судом враховано наявність у наданій позивачем копії довіреності відповідача від 05.09.2019 на Пальшина Ю.І. відмітки про здійснення посвідчувального напису нотаріуса про засвідчення вірності копії з оригіналу документа. Вірність копії з оригіналу документа була засвідчена 26.10.2020 та зареєстрована в реєстрі за № 2433. Копія довіреності від 05.07.2019 на Пальшина Ю.І., надана відповідачем, крім підпису директора відповідача і печатки відповідача, не містить інших доказів про автентичність тексту довіреності на дату її видання.
Суд дійшов висновку, що Пальшин Ю.І. на підставі довіреності від 05.07.2019 мав необхідні повноваження та права на укладення від імені відповідача Договору від 16.12.2019 та підписання акту приймання-передачі до Договору від 16.12.2019.
Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 ЦК України).
Таким чином, відповідач, уповноваживши Пальшина Ю.І. довіреністю від 05.07.2019 на укладення договорів від імені відповідача, прийняв на себе зобов'язання, встановлені Договором.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідачем не надано доказів відмови від Договору, визнання Договору недійсним чи вчинення інших дій, які б свідчили про невизнання відповідачем Договору.
Оскільки відповідачем укладено із позивачем Договір, відповідач зобов'язаний виконувати умови Договору, а при їх невиконанні - нести передбачену Договором відповідальність.
Так, згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, в тому числі, з договорів.
Аналогічні приписи встановлені і в статтях 173, 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Договором, відповідно до ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Такий же припис міститься і в ст. 193 ГК України.
Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ст. 217 ГК України).
Відповідно до положень ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (ст. 546 ЦК України). Відповідно до ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України).
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).
Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг за плату.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 906 ЦК України).
Відтак, на підставі поданих сторонами доказів судом не встановлено обставин порушення сторонами Договору вимог закону при укладенні Договору, як не надано доказів і судом не встановлено невідповідності Договору вимогам закону.
Оскільки позивачем актом обстеження обладнання від 04.06.2020 було встановлено відключення обладнання, що унеможливило використання такого обладнання, відповідачем не виконано своїх зобов'язань за Договором, передбачених п. 2.1 Договору, зокрема, відповідачем порушене зобов'язання із забезпечення безперебійного електричного живлення обладнання замовника (пп. 2.1.7 п. 2.1 Договору) та отримання письмового дозволу замовника на відключення обладнання від електричної мережі (пп. 2.1.11 п. 2.1 Договору).
Факт відключення обладнання позивача підтверджується актом позивача від 04.06.2020, тоді як відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76, 77 ГПК України на спростування обставини, встановлених цим актом.
Отже, відповідачем доказів належного виконання ним умов Договору, про невиконання яких вказує позивач, не надано.
Сума і порядок обрахунку штрафних санкцій за порушення відповідачем умов Договору, зробленого позивачем, відповідає умовам Договору, а тому із відповідача підлягає стягненню на користь позивача штраф в розмірі 26 250,00 грн. з розрахунку P = (0*1500+1*150)*175, де: Р - сума штрафу у гривнях; 0*1500 - сума штрафу за один день неможливості використання зарядних пристроїв постійного струму, враховуючи, що за Договором не передавались зарядні пристрої постійного струму; 1*150 - сума штрафу за один день неможливості використання одного зарядного пристрою змінного струму, 175 - кількість днів неможливості використання обладнання (з 04.06.2020 по 25.11.2020 включно). Відповідач не заперечив зроблений позивачем обрахунок штрафних санкцій (в тому числі, використані у ньому показники), власний контррозрахунок суду не надав.
Щодо позиції відповідача про недійсність "Дублікату" Договору як такого, що не відповідає вимогам до оформлення дублікатів документів, то суд зазначає, що дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними.
Дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 14.11.2018 у справі № 161/3245/15-ц).
Щодо інших документів, наданих сторонами.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом не приймається як належні та допустимі докази у справі у розумінні ст. 76, 77 ГПК України наступні надані сторонами документи:
- надана відповідачем копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню 12020100080002330, оскільки стосується подій, що відбулась 13.05.2020, та обладнання, розташованого по вул. Героїв Космосу, 4 в м. Києві, що не є предметом і обставинами спору у даній справі;
- надана відповідачем копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню 12020220490002794, оскільки із зазначених у копії витягу відомостей не вбачається їх стосунку до предмету і обставин спору по справі;
- надана позивачем копія рішення №254/2020 дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, оскільки не вбачається стосунку цього документа до предмету і обставин спору у даній справі, такий документ лише характеризує взаємовідносини відповідача з учасником позивача;
- надана позивачем копія договору № 05-09-2019/2 від 05.09.2019, укладеного між ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» та ТОВ «Богдан-Авто Поділ», оскільки цей правочин не стосується спірних правовідносин сторін у даній справі на підставі Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019;
- надана позивачем копія відповіді № 27/10/20-01 від 27.10.2020 ТОВ «Богдан-Авто Поділ» на адвокатський запит, оскільки цей документ та додані до нього докази не стосуються спірних правовідносин сторін у даній справі на підставі Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019;
- надана відповідачем на підтвердження відкликання довіреності від 05.07.2019 копія опису вкладення від 27.03.2020, оскільки такий опис вкладення не містить жодної інформації щодо змісту листа, направленого ОСОБА_1 , і такий лист відповідачем до справи не долучено.
Судом досліджено копії експертного висновку за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020 та висновку №576/10/2020 від 19.10.2020 року комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет за заявою ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ". У вказаних документах містяться роздруківки сторінок із інтернет-сайту ionity.ua та сторінок із інтернет-сайту facebook. Судом встановлено, що у вказаних висновках не міститься інформації, фактів, доказів та обставин щодо укладення Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, його виконання, відключення зарядних пристроїв позивача, визначених у цьому договорі, з 04.06.2020 по 25.11.2020 включно.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача штрафу в сумі 26 250,00 грн.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем у позові визначено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, визначив в сумі 20 500,00 грн, з яких: 5 500,00 грн - вартість проведення комп'ютерної експертизи (дослідження) та 15 000,00 грн - вартість правової допомоги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір у сумі 2 102,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись ст. 42, 43, 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 248, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 271 А, офіс 2; ідентифікаційний код 40119580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (01133, м. Київ, вул. Євгенія Коновальця, буд. 36 Д, офіс 6; ідентифікаційний код 42153109) 26 250,00 грн (двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят гривень 00 коп.) штрафних санкцій та 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 25.02.2021.
Суддя Гумега О.В.