проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"16" лютого 2021 р. Справа № 917/1559/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Геза Т.Д. , суддя Здоровко Л.М.
за участю секретаря судового засідання Перікової К.В.
за участю представники сторін:
позивача - Гуйванюк О.П., довіреність №01/01/07-803/д від 26.11.2020
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського судуапеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Укрнафта”, м. Кременчук, Полтавська область (вх. №342 П/2)
на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.12.2020 по справі №917/1559/20 (суддя Пушко І.І., повний текст складено 17.12.2020)
за позовом Публічного акціонерного товариства “Укрнафта”, м. Кременчук, Полтавська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Колективне автотранспортне підприємство № 7477”, м. Київ
про стягнення 123 525,62 грн, -
У вересні 2020 року Публічне акціонерне товариства “Укрнафта” звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Колективне автотранспортне підприємство № 7477” про стягнення 123 525,62 грн майнової шкоди, спричиненої знищенням майна позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 25.09.2017 за участю належних відповідачу транспортних засобів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 25.09.2017 на АЗС №16/028, яка розташована за адресою: Полтавська обл., Хорольський район, с. Вишняки, вул. Хмари І., буд. 101-А та належить позивачу на праві приватної власності, сталась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю транспортного засобу DAF CF 85.430, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом NOOTEBOOM EURO-48-03, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Вказане ДТП відбулось внаслідок протиправних дій водія ОСОБА_1 , який перебував у трудових правовідносинах з відповідачем та керував належним відповідачу транспортним засобом (автомобілем з причепом). В результаті ДТП була розчавлена (повністю знищена) паливороздавальна колонка №5,6, яка належить ПАТ «Укрнафта» та розміщена на належній позивачу на праві власності автозаправній станції №16/028. Також позивач зазначав, що ПАТ «Страхова компанія «Країна», як страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідача - власника наземних транспортних засобів, за зверненням позивача було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 99 500,00 грн. Враховуючи, що внаслідок ДТП паливороздавальна колонка №5,6, була повністю знищена та не підлягала відновленню, у 2018 році позивач був вимушений взамін знищеної внаслідок ДТП колонки придбати та здійснити на АЗС №16/028монтаж нової колонки, витрати на придбання та монтаж якої склали 223025,62 грн. Посилаючись на приписи ст.ст. 1187, 1194Цивільного кодексу (далі - ЦК України) позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колективного автотранспортного підприємства №7477» далі (ТОВ «Колективного автотранспортного підприємства №7477») як власника транспортного засобу, водія якого визнано винним у ДТП, 123 525,62 грн майнової шкоди, яка є різницею між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.12.2020 по справі №917/1559/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Позивач із даним рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 17.12.2020 по справі №917/1559/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Укрнафта» до ТОВ «Колективне автотранспортне підприємство № 7477» про стягнення майнової шкоди в розмірі 123526,62 грн задовольнити. Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача. Розгляд апеляційної скарги просив здійснювати в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи №917/1559/20.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що положеннями абзацу 2 п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою (у складі одного транспортного составу або під час буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення чи з частковим навантаженням буксируваного транспортного засобу на платформу або на спеціальний опорний пристрій), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, а в разі якщо цей тягач незабезпечений, регламентна виплата здійснюється Мотороним (транспортним) страховим бюро України (МТСБУ).
Поряд з цим, МТСБУ на своєму веб-сайті роз'яснив, що якщо ДТП сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою (у тому числі, у складі одного транспортного засобу), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо тягача. Одночасно МТСБУ роз'яснює, що заподіяна шкода повинна бути відшкодована страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на причіп, лише у тому випадку, коли ДТП сталося внаслідок дій або бездіяльності власника причепа, що призвело до самовільного руху причепа.
Отже, як вважає позивач, висновок господарського суду Полтавської області в оскаржуваному рішенні про те, що відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок ДТП, має нести в повному обсязі саме страховик за двома договорами страхування (полісами) (щодо автомобіля та щодо причепу із загальним лімітом відповідальності страховика 199500,00 грн), а не відповідач, повністю спростовується приписами абзацу 2 п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Також звертає увагу на те, що місцевий господарський суд при ухваленні рішення не врахував правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц, згідно з якою відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Крім того, зазначає, що у позовній заяві було чітко зазначено про наявність свідоцтва №1788, виданого 17.03.2017, яке підтверджує повноваження аварійного комісара Ситника О.В., який склав акт огляду від 27.09.2017. Проте, копія вказаного свідоцтва судом витребувана не була. До того ж, внаслідок розгляду місцевим господарським судом справи №917/1559/20 без повідомлення сторін ПАТ «Укрнафта» було позбавлене можливості надати суду докази, які, на думку суду, мали значення для розгляду даної справи.
Також зауважує на тому, що з урахуванням положення статті 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, пов'язана з фізичним знищенням транспортного засобу, та шкода, пов'язана з фізичним знищенням майна потерпілого, мають різну правову природу та передбачають різний порядок відшкодування. Проте, при винесенні оскаржуваного рішення суд посилається на положення статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосовно шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, тоді як зазначена норма не регламентує положення щодо шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням майна потерпілого, а відтак, безпідставно застосована Господарським судом Полтавської області у спірних правовідносинах.
Окрім цього, стверджує, що придбане позивачем майно є аналогічним втраченому, оскільки виробник та технічні характеристики майна є ідентичними. При цьому, суд першої інстанції взагалі не досліджував питання щодо індивідуальних характеристик придбаного майна.
Звертає увагу на те, що з метою підтвердження факту знищення внаслідок ДТП майна ПАТ «Укрнафта», позивачем було додано до позовної заяви фото з місця ДТП. На думку суду, вказані фото не можуть слугувати належним доказом знищення належного позивачу майна, оскільки на цих фото відсутня інформація про те, де саме, коли та якою особою вони були зроблені. Проте, жодна норма ГПК України не містить таких вимог до доказів у вигляді фото, які ставляться судом в оскаржуваному рішенні.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2021 для розгляду справи №917/1559/20 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В. суддя Геза Т.Д., суддя Здоровко Л.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 задоволено клопотання ПАТ “Укрнафта” та поновлено апелянту строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ “Укрнафта” на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.12.2020 по справі №917/1559/20 та призначено справу до розгляду на 16.02.2021. Відповідачу у справі встановлено строк до 12.02.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу, а сторонам по справі встановлено строк до 10.02.2021 для подання заяв, клопотань, тощо.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечує, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що позивачем до позовної заяви надано договір купівлі-продажу нерухомості у вигляді будівлі АЗС із відповідним обладнанням, проте в переліку обладнання до АЗС, яке було придбано позивачем у 2005 році - паливороздавальна колонка відсутня. Тобто наданий позивачем договір жодним чином не підтверджує право власності саме на ПРК, яку було пошкоджено працівником відповідача. Також, позивач у позові та в апеляційній скарзі зазначає, що ним придбана нова ПРК, замість пошкодженої, разом з цим, ним не надано жодного доказу на підтвердження як права власності, так і дати її придбання, а також балансової вартості паливороздавальної колонки.
Відповідач стверджує, що в позовній заяві із долученням відповідних документів, обсяг завданої шкоди визначався на підставі акту огляду аварійного комісара на замовлення страховика від 27.03.2017, у якому заначено про те, що ПРК «повністю зламано та знищено». Поряд з цим, послугами аварійних комісарів можуть користуватися страховики для своїх внутрішніх процедур, тоді як аварійний комісар не є суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових права та професійну оціночну діяльність в Україні» і до його кваліфікаційних вимог не входить достатній рівень компетенції та освіти, необхідний для визначення розміру шкоди відповідно до законодавства, яким регламентуються оціночні процедури. Крім того, відповідач вважає, що акт огляду від 27.03.2017 не може вважатися актом, що складений аварійним комісаром, оскільки його складено особою із невідомою компетенцією та обсягом повноважень (у реквізитах підписано представник страховика Ситник О.С.) на замовлення страховика.
Зауважує, що фотознімки, долучені до позову, взагалі зроблені невідомо коли, де та ким (не відповідають вимогам до складання фототаблиць до актів огляду оцінювачів чи експертів).
11.02.2021 (вх. №1781) від позивача надійшли пояснення (з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу у справі №917/155920), в яких він зазначає про наступне:
- згідно з листом Хорольського відділу ГУНП в Полтавській області №6881/115/114/04-2017 від 23.10.2017 в ході перевірки обставин ДТП було підтверджено факт перебування 25.09.2017 водія ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ “Колективне автотранспортне підприємство № 7477”;
- до позовної заяви було додано договір купівлі-продажу майна ВСК 515125 від 06.12.2005 (зареєстрований за номером 3547, відповідно до умов якого об'єкт продажу складається з: АЗС: літ. «А1» - основна будівля АЗС, цегляна, загальною пл38,3 кв.м.; навіс; літ. «№1» - вигрібна яма, бетонна; літ. «№2» - огорожа, металева; літ «№3» - колодязь, бетонний; літ. «Т» - замощення, асф. бет., а також основні засоби- 3 (три) ПРК; 4 (чотири) резервуари Р25, рекламно-інформаційний щит.
- відповідно до витягу №9195229 від 07.12.2005 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копія якого додана до позовної заяви, ВАТ «Укранафта» є власником АЗС №28 з надвірними будівлями, підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу майна ВСК 515125 від 06.12.2005.
- крім того, матеріали справи №917/1559/20 містять бухгалтерську довідку №01/01/12/01/03/22/02-16 від 07.10.2020р., якою було підтверджено, що колонка паливороздавальна №5, 6 (модель GLOBALSTARCl 1-21-SAT-U; заводський номер А3689- В; дата виготовлення 04.05р.) обліковується у складі комплексу АЗС;
- повноваження аварійного комісара ОСОБА_2 підтверджуються даними, які містяться на веб-порталі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в реєстрі набору відкритих даних, в якому міститься перелік осіб, які відповідають кваліфікаційним вимогам та можуть займатися визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків (аварійні комісари) ОСОБА_2 значиться в реєстрі під порядковим номером 705);
- жодних підстав для виникнення у відповідача сумнівів щодо об'єктивності Акту огляду від 27.09.2017 немає, оскільки вказаний акт складений за участю представника позивача - начальника відділення реалізації нафтопродуктів (ВРНП) по Полтавській області ПАТ «Укрнафта» Черниша Валентина Григоровича, про що прямо зазначено в Акті огляду від 27.09.2017, та підпис якого наявний у вказаному акті;
- факт проведення конкурсних торгів підтверджується протоколом №284 засідання комісії з конкурсних торгів ВРНП по Полтавській області від 31.01.2018, за даними якого для проведення конкурсних торгів були надані пропозиції трьох учасників і за результатами проведених торгів найбільш економічно вигідною виявилася пропозиція Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГІР ІТБС» (код ЄДРПОУ 40808869);
- справність спірної колонки до моменту її знищення працівником відповідача підтверджується листом №01.1-13/75 від 08.02.2021 Кременчуцької філії ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», яка виконує метрологічні роботи по повірці засобів вимірювальної техніки, а саме, паливороздавальних колонок ПАТ «Укрнафта», а також інформацією про обсяги реалізації дизельного палива на АЗС №16/028 ПАТ «Укрнафта» (за адресою: Полтавська область, Хорольський район, с. Вишняки, вул. Хмари, 1, буд. 101а) через паливироздавальну колонку №5,6 за період 0.09.2017 -31.05.2018.
Одночасно позивачем до вказаних пояснень до суду апеляційної інстанції були додані додаткові докази:
1. Протокол №284 засідання комісії з конкурсних торгів ВРНП по Полтавській області від 31.01.2018 (копія);
2. Інформація про обсяги реалізації дизельного палива на АЗС №16/028 ПАТ «Укрнафта» (за адресою: Полтавська обл., Хорольський р., с. Вишняки, вул. Хмари І., буд. 101а) через паливороздавальну колонку №5,6 за період 01.09.2017- 31.05.2018.
3. Лист №01/01/12/01/03/22-72 від 04.02.2021р. «Щодо повірки ЗВТ» (копія).
4. Лист №01.1-13/75 від 08.02.2021р. «Про надання інформації» (копія).
5. Витяг з Переліку осіб, які відповідають кваліфікаційним вимогам та можуть займатися визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків (аварійні комісари).
Статтею 269 ГПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В той же час, звертаючись до суду першої інстанції із вимогами про відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП, позивач не був позбавлений можливості надати вказані документи та пояснення до суду першої інстанції. Виходячи з положень ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції приймає докази, які не були подані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках. В той же час, надаючи вказані пояснення та докази до суду апеляційної інстанції позивачем не доведено, які саме об'єктивні обставини заважали йому надати відповідні докази до суду першої інстанції та не наведено неможливість їх подання під час розгляду справи у суді першої інстанції. У зв'язку з цим, зазначені позивачем докази судом апеляційної інстанції не приймаються до розгляду та не можуть бути враховані під час апеляційного перегляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні 16.02.2021 підтримав апеляційну скаргу та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Укрнафта» до ТОВ «Колективне автотранспортне підприємство № 7477» про стягнення майнової шкоди в розмірі 123526,62 грн задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 16.02.2021 не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, про що свідчить роздруківка з офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» щодо відстеження (трекінгу) поштового відправлення №6102254360367, за яким відповідачеві направлялася копія ухвали Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників в судове засідання 16.02.2021 судом обов'язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами за відсутністю представника відповідача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.09.2017 автомобілем DAF CF 85.430, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом NOOTEBOOM EURO-48-03, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 на автозаправній станції №16/028 в с. Вишняки Хорольского району Полтавської області було скоєно наїзд на паливороздавальну колонку №5,6.
Вина водія ОСОБА_1 у порушенні п.10.1 Правил дорожнього руху (далі -ПДР), що спричинило пошкодження колонки, була встановлена постановою Оболонського районного суду м. Києва від 17.10.2017 по справі № 756/13243/17-п (а.с.33), яка набрала законної сили.
Відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено частиною 1 статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Факт належності відповідачу на праві власності транспортних засобів, за участю яких відбулася зазначена ДТП, а також факт перебування водія ОСОБА_1 у трудових правовідносинах з відповідачем на момент її скоєння визнається відповідачем у відзиві на позов та не підлягає доказуванню відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України.
Станом на 25.09.2017 цивільно-правова відповідальність власника автомобіляDAF CF 85.430, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причепа NOOTEBOOM EURO-48-03, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована ПАТ “Страхова компанія “Країна”, про що свідчать, відповідно, поліс №АК/5419782 від 27.02.2017 (ліміт відповідальності 100 000 грн, франшиза 500 грн) та поліс №АК/7184632 від 17.07.2017 (ліміт відповідальності 100 000 грн, франшиза нуль) (а.с.26-29).
Згідно з відомостями, зазначеними в полісах, страхувальником за ними визначено відповідача. Зазначені обставини також визнаються відповідачем у відзиві на позов та не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України.
Позивачем, як потерпілою особою, 27.09.2017 на адресу ПАТ “Страхова компанія “Країна” направлено повідомлення про ДТП №05.2.19/622 (а.с.34-35), в п.4.1 якого зазначено, що “паливороздавальна колонка №5,6 розчавлена (повністю знищена), відновленню не підлягає”, а в п.10 “Опис обставин випадку” вказаного повідомлення зазначено, що “транспортний засіб клієнта здійснив наїзд на паливороздавальну колонку №5,6, внаслідок чого суттєво пошкодив (знищив) її”.При цьому, в графі 2 зазначеного повідомлення позивачем зроблене посилання на два поліси - №АК/5419782 від 27.02.2017, №АК/7184632 від 17.07.2017, якими забезпечена цивільна відповідальність транспортного засобу, за участю якого була спричинена шкода внаслідок ДТП.
За результатами огляду місця ДТП за участі представника страховика Ситник О.С. та представника позивача Черниш В.Г., складено акт огляду від 27.09.2017, яким зафіксовано, що паливороздавальну колонку - повністю зламано “знищено”; паливні трубопроводи - приховані внутрішні пошкодження.
27.09.2017 позивачем на адресу голови правління ПАТ «Страхова компанія «Країна'направлено повідомлення №05.2.19/622 про дорожньо-транспортну пригоду потерпілої особи, яка сталась 25.09.2017 о 15год. 15 хв. на території АЗС №16/028 ПАТ «Укрнафта» за адресою:Полтавська обл., Хорольський район, с. Вишняки, вул. Хмари І., буд. 101-А. (а.с. 34)
Позивачем 27.09.2017 також направлена заява про кримінальне правопорушення до Кременчуцького відділу ГУНП в Полтавській області (а.с.30), в якій позивач, повідомляючи про пошкодження належної йому паливороздавальної колонки, просив розпочати досудове розслідування по факту умисного пошкодження майна ПАТ “Укрнафта”.
Відповідно до повідомлення Хорольського відділу поліції ГУНП в Полтавській області (а.с.32), відносно водія КАТП-7477 Даниленко О.В. було складено адміністративний протокол за ст.124 КУпАП, подальшу перевірку за даним фактом припинено.
На підставі заяви позивача про виплату страхового відшкодування від 16.01.2018 (а.с.57), в якій також містилося посилання на два страхових поліси №АК/5419782 від 27.02.2017, №АК/7184632 від 17.07.2017, ПАТ “Страхова компанія “Країна” платіжним дорученням №5333 від 06.06.2018 (а.с.59) було перераховано позивачу 99 500 грн із зазначенням підстави платежу “страхове відшкодування згідно стр. акту № 49/46646/3.2.29 від 06.06.2018р.”
ПАТ “Страхова компанія “Країна” листом від 06.06.2018 №5170 (а.с.58) повідомило позивача про прийняття рішення про виплату йому страхового відшкодування у розмірі 99 500 грн.
Відповідно до умов договору №01/0118/к від 12.02.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стронг Групп», продавцем, та Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта», покупцем, за видатковою накладною №112 від 19.04.2018 позивачем була придбана нова паливороздавальна колонка Helix 6000 11-21P HH 120 вартістю 212 513,62 грн., а також сплачено 10 512 грн за послуги з її монтажу та пусконаладки (а.с.38-56).
Посилаючись на дані обставини, позивач звернувся із позовом у даній справі, в якому, посилаючись на ст.ст. 1192, 1194 ЦК України, просив суд стягнути з відповідача на свою користь шкоду у вигляді різниці між загальними витратами позивача на придбання нової паливороздавальної колонки та отриманим страховим відшкодуванням, а саме, в розмірі 123 525,62 грн.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, виходив з того, що :
- цивільно-правова відповідальність відповідача як власника автомобіля DAF CF 85.430, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причепа NOOTEBOOM EURO-48-03, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 була застрахована ПАТ “Страхова компанія “Країна”, про що свідчать, відповідно, страховий поліс №АК/5419782 (ліміт відповідальності 100 000 грн, франшиза 500 грн) та поліс №АК/7184632 (ліміт відповідальності 100 000 грн, франшиза нуль). Отже, загальний ліміт відповідальності страховика - ПАТ “Страхова компанія “Країна” за вказаними полісами (за вирахуванням франшизи) складав 199 500 грн. Зважаючи на наведене, відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок ДТП, в межах можливого відшкодування на суму до 199 500 грн має нести саме страховик за відповідними договорами страхування, а не відповідач. Разом з цим, позивачем не надано суду докази, які б свідчили про прийняття ПАТ “Страхова компанія “Країна” письмового рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в іншій частині ліміту відповідальності за відповідними страховими полісами, тобто в частині виплати 100 000 грн, як то передбачено п.37.2 ст.37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”;
- позивачем не надано доказів звернення до суду з вимогами до страховика (ПАТ “Страхова компанія “Країна”) щодо стягнення страхового відшкодування на суму 100 000 грн, тобто суми, яка становить різницю між фактично отриманою від страховика сумою відшкодування (99 500 грн) та загальним лімітом його відповідальності за двома страховими полісами (199 500 грн), відповідно до яких була застрахована відповідальність власника транспортних засобів, за участю яких відбулася ДТП;
- позивачем не надано жодних доказів, якими б підтверджувався той факт, що внаслідок ДТП належне йому майно (паливороздавальна колонка) було саме знищене, а не лише пошкоджене, тобто що його ремонт був технічно неможливим або економічно необґрунтованим. Поряд з цим, постановою Оболонського суду м. Києва від 17.10.2017 по справі № 756/13243/17-п встановлено факт саме пошкодження належного позивачу майна внаслідок ДТП, а не знищення такого майна;
- доданий позивачем до позовної заяви акт огляду від 27.09.2017, складений за участю представника позивача Черниша В.Г. та представника страховика Ситника О.С. не може розглядатися як документ, складений за участю аварійного комісара, оскільки в цьому акті не зазначено, що ОСОБА_2 при його підписанні діяв як аварійний комісар, відсутнє посилання на дату та номер видачі вказаній особі відповідного свідоцтва аварійного комісара, його підпис на акті не засвідчений штампом (печаткою) аварійного комісара;
- надані позивачем фото з місця ДТП (а.с.22-25) не можуть самі по собі слугувати належним доказом знищення належного позивачу майна, оскільки на цих фото відсутня інформація про те, де саме, коли саме та якою особою вони були зроблені, що позбавляє суд можливості розглядати їх як речовий доказ відповідно до статті 93 ГПК України. При цьому, на вказаних фото відсутній також напис, засвідчений підписом уповноваженої особи, про те, що згадані фото є додатком до певного документа.
Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди, завданої власнику майна внаслідок ДТП, розмір якої розраховано позивачем як різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.1 ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням транспортних засобів.
Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
У пункті 1 частини першої статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно з пунктом 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою (у складі одного транспортного составу або під час буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення чи з частковим навантаженням буксируваного транспортного засобу на платформу або на спеціальний опорний пристрій), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, а в разі якщо цей тягач незабезпечений, регламентна виплата здійснюється МТСБУ.
У частині першій статті1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем.
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, у разі, якщо ДТП сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою під час буксирування.
Як вже зазначалось, постановою Оболонського районного суду м. Києва від 17.10.2017 по справі № 756/13243/17-п (а.с.33), яка набрала законної сили, водія ОСОБА_1 було визнано винним у порушенні п.10.1 Правил дорожнього руху (далі -ПДР). Зокрема, в ході здійснення розгляду справи, судом також було встановлено, що, 25.09.2017 о 15год. 15 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом державний номерний знак НОМЕР_2 , не переконавшись у безпечності руху, здійснив наїзд на колонку №5,6 саме напівпричепом.
Таким чином, причеп NOOTEBOOM EURO-48-03, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 є транспортним засобом без власного джерела енергії і здійснював рух лише за допомогою тягача, а саме автомобіля DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував під керуванням винної у ДТП особи.
Крім того, причеп NOOTEBOOM EURO-48-03, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , разом з тягачем «DAF», державний номерний знак НОМЕР_1 , якими керувала винна особа, був об'єктом ДТП, і був застрахований окремо від тягача у ПАТ “Страхова компанія “Країна”, про що свідчить наявний в матеріалах справи страховий поліс №АК/7184632.
Відповідно до зазначених вище положень закону виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності лише щодо тягача, оскільки вказані транспортні засоби перебували у з'єднанні між собою.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок ДТП за участю двох окремих транспортних засобів відповідача - автомобіля та причепу, має нести в повному обсязі саме страховик за двома договорами страхування (полісами) (як щодо автомобіля, так і щодо причепу ) із загальним лімітом відповідальності страховика 199500,00 грн, а не відповідач в непокритій страховою витратою частині, оскільки виходячи з вищенаведених норм законодавства, ПАТ “Страхова компанія “Країна” (страховик) відповідає перед позивачем за завдану йому шкоду у межах 99 500,00 грн, тобто за полісом обов'язкового страхування, яким забезпечено цивільно-правову відповідальність власника тягача «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Страховиком було виконано своє зобов'язання шляхом виплати ПАТ “Укрнафта” страхового відшкодування у зазначеному розмірі за завдану тягачем шкоду.
Отже, висновок місцевого господарського суду про те, що у деліктних правовідносинах, з яких виник спір у даній справі, відповідальність має нести саме страховик, а не відповідач у непокритому страховою виплатою (страховим відшкодуванням) розмірі, є необґрунтованим. Разом з цим, дана обставина сама по собі не свідчить про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.
Зокрема, щодо позовних вимог про відшкодування позивачу майнової шкоди, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів'передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Колегія суддів зазначає, що для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Верховний Суд у постанові від 22.01.2019 у справі №676/518/17 зазначив, що відповідно частин першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати шкоду (збитків) наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність шкоди (збитків), протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і збитками, вини.
Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Протиправна поведінка заподіювача шкоди (збитків) полягає у порушенні правової норми , що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.
Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Як вже зазначалось, вина водія ОСОБА_1 у порушенні п.10.1 Правил дорожнього руху (далі-ПДР), що спричинило пошкодження колонки, була встановлена постановою Оболонського районного суду м. Києва від 17.10.2017 по справі № 756/13243/17-п, яка набрала законної сили.(а.с.33)
Отже позивачем доведено наявність таких елементів правопорушення, як протиправна поведінка заподіювача шкоди (працівника відповідача), причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, вина заподіювача шкоди
Поряд з цим, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достатніми доказами наявності шкоди (пошкодження бензоколонки, яка належить на праві власності саме позивачу) та дійсного розміру заподіяної в шкоди, зважаючи на таке.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.
В той же час, вказаним Законом визначено лише ознаки, які свідчать про фізичне знищення транспортного засобу. Зокрема, п.30.1 ст.30 Закону передбачено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Пунктом 30.2 ст.30 вказаного Закону передбачено, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Разом з тим, як правомірно зазначено судом першої інстанції ані норми вказаного вище Закону, ані інші законодавчі акти України не містять ознак знищення іншого майна, окрім транспортних засобів.
Отже, враховуючи норми ст. 28 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування положень ст. 30 вказаного Закону при визначенні наявності чи відсутності ознак знищення внаслідок ДТП належного позивачу майна (паливороздавальної колонки) за аналогією закону, відповідно до ч. 1 ст.8 ЦК України.
Так, позивачем як потерпілою особою 27.09.2017 на адресу ПАТ «Страхова компанія «Країна» направлено повідомлення про ДТП №05.2.19/622 (а.с.34-35), в п.4.1 якого зазначено «паливороздавальна колонка №5,6 розчавлена (повністю знищена), відновленню не підлягає». У п. 7 вказаного повідомлення зазначено, що орієнтований розмір заподіяної шкоди приблизно становить 300 000,00 грн. У п.10 «Опис обставин випадку» вказаного повідомлення зазначено, що «транспортний засіб клієнта здійснив наїзд на паливороздавальну колонку №5,6, внаслідок чого суттєво пошкодив (знищив) її».
Згідно наявної в матеріалах справи постанови Оболонського районного суду від 17.10.2017 по справі № 756/13243/17-п, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного порушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, зазначено, що керуючи автомобілем, водій здійснив наїзд на колонку №5,6, що спричинило пошкодження колонки, отже вказаною постановою суду встановлено факт саме пошкодження належного позивачу майна внаслідок ДТП, а не знищення такого майна.
Також, в матеріалах справи міститься заява позивача від 27.09.2017 про кримінальне правопорушення до Кременчуцького відділу ГУНП в Полтавській області (а.с.30), в якій позивач зазначає, що паливороздавальну колонку №5,6 було пошкоджено. У наданому Хорольському відділу поліції ГУНП в Полтавській області повідомленні від 06.10.2017 позивачем зазначено, що паливороздавальну колонку №5,6 пошкоджено (знищено) (а.с.31).
Крім того, до позовної заяви позивачем додано копію акту огляду від 27.09.2017, складеного за участі представника позивача Чернишом В.Г. та ОСОБА_2 (зазначений в акті як представник страховика), у якому зазначені, зокрема, такі відомості: паливороздавальна колонка - повністю зламано “знищено”; паливні трубопроводи - приховані внутрішні пошкодження. (а.с. а.с.36).
Надаючи оцінку вказаному документу, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з частинами 2,3 статті 25 Закону України “Про страхування” здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 31.1 статті 31 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” що розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.
Пунктом 2 Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 5 січня 1998 р. № 8 (далі Положення №8) аварійний комісар - особа , яка з'ясовує причини настання страхового випадку та визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Національним банком.
У пункті 15 Положення №8 зазначено, що в окремих випадках для з'ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру заподіяної шкоди аварійний комісар проводить або організовує проведення необхідної експертизи.
Згідно з пунктом 16 Положення №8 на підставі проведеного дослідження і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний сертифікат. Аварійний сертифікат - це документ, в якому зазначаються обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди.
Аварійний комісар, який складає аварійний сертифікат, несе персональну відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у ньому. Аварійний сертифікат підписується аварійним комісаром, що з'ясував обставини і причини настання страхового випадку, і завіряється штампом. ( п.п.18, 19 згаданого вище Положення).
Відповідно до пункту 21 Положення №8 у разі потреби аварійний комісар складає рапорт, в якому докладно описує обставини та причини настання страхового випадку.
Як зазначено у статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Виходячи зі змісту даних норм, належним та допустимим доказом розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого внаслідок ДТП є аварійний сертифікат, рапорт, звіт, акт чи висновок про оцінку, виконані аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.
При цьому, невід'ємною ознакою зазначених документів є наявність в них даних щодо конкретного розміру заподіяної шкоди.
Як зазначає позивач, жодних підстав для виникнення у нього сумнівів щодо об'єктивності акту огляду від 27.09.2017 немає, оскільки вказаний акт складений за участю представника позивача - начальника відділення реалізації нафтопродуктів (ВРНП) по Полтавській області ПАТ «Укрнафта» Черниша Валентина Григоровича, про що прямо зазначено в Акті огляду від 27.09.2017, та підпис якого наявний у вказаному акті.
В той же час, наданий позивачем акту огляду від 27.09.2017 не може вважатися аварійним сертифікатом та іншим документом, складеним аварійним комісаром в порядку пункту 16 Положення №8, оскільки не містить даних щодо конкретного розміру збитків, ОСОБА_2 не зазначений в ньому як аварійний комісар, також вказаний акт не містить такого обов'язкового реквізиту, передбаченого пунктом 19 даного Положення, як печатка аварійного комісара.
Отже, виходячи з вищенаведених приписів законодавства, що встановлює порядок з'ясування та оформлення аварійним комісаром під час виконання своїх повноважень причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, вказаний акт огляду від 27.09.2017 не підтверджує розмір шкоди, заподіяної майну позивача внаслідок ДТП.
Інших документів, складених аварійним комісаром за наслідками дослідження ДТП, якої стосується спір у даній справі, та який мав наслідком підтвердити розмір завданих майну позивача збитків внаслідок ДТП, позивачем не надано.
Крім того, встановлення факту технічної неможливості або економічної недоцільності відновлення пошкодженого внаслідок ДТП майна потребує спеціальних знань. В той же час, позивачем до матеріалів справи не надано документів, складених оцінювачем або експертом, щодо конкретного розміру завданої ДТП шкоди.
До того ж, колегія суддів вважає, що фотознімки (а.с.22-25), додані позивачем до позовної заяви, цілком обґрунтовано відхилені судом першої інстанції як докази, оскільки самі по собі не можуть слугувати належним доказом знищення належного позивачу майна, адже не підтверджують інформації про те, в якому місці, в який час та яким суб'єктом вони зроблені. Крім того, на вказаних фото відсутній напис, засвідчений підписом уповноваженої особи, про те, що вказані фото є додатком до певного документа, що також позбавляє суд можливості розглядати їх як речовий доказ в розумінні ст.93 ГПК України та який підтверджує факт знищення майна позивача.
За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено належними по справі доказами факт того, що внаслідок ДТП належне йому майно (паливороздавальна колонка) було саме знищено, а не лише пошкоджено, а його ремонт був технічно неможливим або економічно необґрунтованим.
Окрім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно зі статтею статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Позивачем до позовної заяви додано договір купівлі -продажу майна від 06.12.2005 року, яким він підтверджував, що за договором купівлі - продажу майна ВСК 515125 від 06.12.2005 придбав у Товариства з обмеженою відповідальність «Стронг Групп» нерухомість у вигляді будівлі АЗС. Відповідно до умов договору, об'єкт продажу складається з: АЗС: літ. «А1» - основна будівля АЗС, цегляна, загальною пл 38,3 кв.м.; навіс; літ. «№1» - вигрібна яма, бетонна; літ. «№2» - огорожа, металева; літ «№3» - колодязь, бетонний; літ. «Т» - замощення, асф. бет., а також основні засоби- 3 (три) ПРК; 4 (чотири) резервуари Р25, рекламно-інформаційний щит.
За умовами вказаного договору купівлі-продажу 3 (три) ПРК АЗС є основними засобами.
Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92 "Про Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" встановлено, що вказане Положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.
Норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) усіх форм власності.
Згідно вказаного Положення об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством/установою.
Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів. Подібні (однорідні) об'єкти - об'єкти, які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість.
Бухгалтерська довідка №01/01/12/01/03/22/02-16 від 07.10.2020р., на яку посилається позивач, містить дані про те, що на балансі позивача перебуває АЗС за адресою: Полтавська область, Хорольський район, с. Вишняки, вул. Хмари, 1, буд. 101 А, тоді як колонка паливороздавальна №5, 6 (модель GLOBALSTARCl 1-21-SAT-U; заводський номер А3689- В; дата виготовлення 04.05р.) обліковується у складі комплексу АЗС і окремо не обліковується. Отже оскільки зазначена в довідці паливороздавальна колонка окремо не обліковується, не має окремого інвентарного номеру, то ідентифікувати її як колонку, яка була знищена в результаті ДТП, не вбачається можливим.
Крім того, позивач не був позбавлений права подати до суду бухгалтерську документацію, що мала б можливість підтвердити факт списання майна, що перебуває на балансі АЗС через його знищення, як і підтвердити дійсну (реальну) вартість паливороздавальної колонки №5,6, до дорожньо-транспортної пригоди.
У позовній заяві позивач, посилаючись на норми ст.ст. 1192, 1194 ЦК України, просить стягнути на свою користь різницю між вартістю придбаного майна замість знищеного, яка не покрита страховим відшкодуванням, в розмірі 123 525,62 грн. Позивач зазначає, що відповідно до умов договору №01/0118/к від 12.02.2018, за видатковою накладною №112 від 19.04.2018 ним придбана нова паливороздавальна колонка Helix 6000 11-21P HH 120 вартістю 212 513,62 грн., а також сплачено 10 512 грн. за послуги з її монтажу та пусконаладки (а.с.38-56).
Як правомірно зазначено судом першої інстанції, відшкодування збитків шляхом стягнення з винної особи вартості будь-якого майна, придбаного потерпілою собою на власний розсуд замість втраченого, вимогами ст. 1192 ЦК України не передбачено.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову, враховуючи, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.
Натомість, з урахуванням встановлених по справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено реальної вартості майна, що було пошкоджено внаслідок ДТП, що мало б наслідком підтвердити розмір заявленого позивачем до стягнення розміру збитків як різниці між фактичною вартістю пошкодженого майна і сумою, яка була сплачена позивачем на придбання нової колонки, з урахуванням здійсненої страховиком виплати та не доведено також факт знищення майна.
Позивач в апеляційній скарзі також посилається на здійснення місцевим господарським судом розгляду справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявності клопотання позивача про розгляд справи за участі позивача (а.с. 72), що скаржник вважає порушенням вимог частини 6 статті 252 ГПК України, проте апелянтом не наведено доводів, яким чином це призвело до прийняття неправильного рішення по справі.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 19.10.2020 відкрито провадження у справі №917/1559/20 та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без учасників справи за наявними у справі матеріалами, враховуючи, що відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України вказана справа є малозначною, отже на підставі ч. 1 ст 247 ГПК України підлягає розгляду у порядку спрощеного провадження. Крім того, пунктом 4 вказаної ухвали судом було запропоновано позивачу не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву подати суду відповідь на відзив, оформлену згідно з вимогами ч. 3 ст. 165 ГПК України, з додатками, передбаченими ч. 6 ст. 165 ГПК України.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи позивач таким правом не скористався, відповідь на відзив на позов, який надано відповідачем до суду першої інстанції 26.11.2020 (а.с. 102), позивачем не надана.
Колегія суддів приймає до уваги, що у заяві від 15.10.2020 (а.с. 70) позивач просив здійснювати розгляд справи за участі представника позивача, в той же час, з урахуванням встановлених по справі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов до правомірних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю з'ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому підстави для скасування зазначеного рішення відсутні.
Оскільки апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 129, 270, 271, 180, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.12.2020 по справі №917/1559/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 26.02.2021
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Т.Д. Геза
Суддя Л.М. Здоровко