Справа № 336/3599/20
Пр. 2/336/281/2021
03 лютого 2021 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Жупанової І.Б. за участю секретаря судового засідання Палубінської К.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Трачук Наталії Іванівни, представників відповідачів: Державної казначейської служби України - Тінькової Анастасії Олександрівни та ОСОБА_2 ; Запорізької обласної прокуратури - Боріна Артема Борисовича, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду, -
Позивач звернувся до суду з позовом, що вподальшому був уточнений, до Державної казначейської служби України (далі Відповідач 1), Запорізької обласної прокуратури (далі Відповідач 2) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду, з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи, за весь час кримінального переслідування - 123 місяці, починаючи з 15.02.2010 по 21.05.2020, що становить 738 000 грн., та відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 75 500грн.
В позові зазначив, що вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2019 (справа № 336/4043/14-к), який залишено в силі Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2019 та Ухвалою Касаційного кримінального суду від 21 травня 2020, його визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Ухвалою суду від 17.07.2020 відкрито провадження по справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
10.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 2, заявою про розгляд справи з їх участю, інших заяв не надано.
26.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 1, за змістом якого відповідач не визнає позовні вимоги.
Ухвалою суду від 24.09.2020 закрито підготовче провадження у справі, розпочато розгляд справи по суті та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.11.2020 року.
Зустрічної позовної заяви та інших заяв по суті справи не подано. Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) під час розгляду справи судом вчинено не було, відповідні клопотання сторонами не заявлено.
Позиція позивача, висловлена в позовній заяві, відповіді на відзив та під час судового розгляду:
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві, уточнили їх, просили задовольнити позов повністю.
Зазначили також, що за цією справою вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2016 його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з іспитовим строком один рік і покладено на нього обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.
До скасування Верховним судом вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2016 він відбув це покарання, що підтверджується ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 13.04.2017.
Враховуючи, що перебування під слідством і судом було тривалим, неодноразово за ініціативою прокурора оскаржувалися виправдувальні вироки суду щодо нього, це призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими його людьми, вимагало від позивача додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, що завдало значної моральної шкоди.
Починаючи з 26.04.2010 - з дня порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України (ця дата була уточнена Позивачем під час судового розгляду) по 28.10.2019 (постановлення Ухвали Касаційним кримінальним судом Верховного суду), перебуваючи під слідством та судом протягом 123 місяців він зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, що надає йому право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Під час проходження іспитового строку за незаконним обвинувальним вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2016, а вподальшому скасованим, протягом одного року сумлінно виконував покладені на нього обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.
Тривале перебування під слідством і судом, а це десять років, накладення арешту на його майно, позбавлення можливості вільного пересування, оголошення його в розшук під час перебування його в зоні АТО, призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими його людьми, вимагало додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, призвело до хвороби серця, і завдало значної моральної шкоди.
Позивач вважає, що тривале перебування під слідством є порушенням ст.29 Конституції України.
З посиланням на п.9 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995, ст. 23, 1176 ЦК України, Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», яким встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6 000 грн, вважає, що завдана йому моральна шкода має бути компенсована з розрахунку, виходячи з мінімального розміру відшкодування, передбаченого та гарантованого ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), за 123 місяці.
Окрім того, позивач вважає, що має право на відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 75 500грн., як під час кримінального провадження в сумі 60 500 грн., так і наданої за цією цивільною справою в сумі 13 000 грн., детальний розрахунок яких надано у позовній заяві, актах виконаних робіт, квитанціях, досліджених судом під час судового розгляду.
З посиланням на ст. 23, 1176 ЦК України, ст.1-4 Закону, оскільки відшкодування шкоди у разі постановлення виправдувального вироку суду має проводитись за рахунок коштів державного бюджету, позивач просить задовольнити позов.
Позиція Відповідача 1, висловлена в відзиві на позов і під час судового розгляду.
Справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки Позивачем не додержано механізму відшкодування шкоди в позасудовому порядку, визначеному Законом.
Із посиланням на ст.4 Закону, п. 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995, Відповідач 1 зазначає, що обсяг моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, чітко передбачений чинним законодавством.
Вважає, що позивачем не надано суду доказів завдання душевного болю, моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, зокрема, втрат немайнового характеру, завданих діями органів поліції, тощо, в обґрунтування розміру моральної шкоди, зокрема, не доведено незаконність дій або бездіяльність службової особи, наявності всіх обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення, в зв'язку з чим заперечує проти розрахунку моральної шкоди.
Відповідач 1 також вказує, що обов'язковому з'ясуванню підлягає, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) спричинено моральну шкоду позивачу. Із врахуванням того, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою, проте, позивачем не дотримано норми ст. 81 ЦПК України щодо доведення всіх складових правопорушення, тому відповідач просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Крім того, Відповідач 1 вважає недоведеним позивачем належними доказами розмір витрат на правову допомогу, в зв'язку з чим в цій частині в позові також просить відмовити.
Позиція Відповідача 2, висловлена в відзиві на позов і під час судового розгляду.
Відповідач 2 позов визнає частково, розмір моральної шкоди, завданої позивачу визнається у розмірі 472 147 грн., у частині стягнення судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 73 500 гривень, тому, у іншій частині просить відмовити у задоволенні позову.
Заяви про зменшення витрат на правничу допомогу чи їх необґрунтованість Відповідачем 2 не подавалась.
На обґрунтування своєї позиції Відповідачем 2 зазначається таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону (в редакції станом на 11.07.2009) громадянину підлягає відшкодуванню шкода, завдана внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого.
За обставинами справи 31.12.2010 слідчим СВ Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, а тому саме з 31.12.2010 з дня пред'явлення обвинувачення, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону (в редакції на час винесення постанови), необхідно обраховувати початок перебування особи під слідством для встановлення періоду, за який відшкодовується шкода.
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05.04.2012, залишеного в силі ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09.07.2012, ОСОБА_1 виправдано за ч. 3 ст. 190 КК України у зв'язку з недоведеністю вини.
Ураховуючи викладене, з часу набрання чинності вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 є реабілітованою особою та набув право на відшкодування шкоди на підставі ст. 2 Закону.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 23.01.2013 вищезазначені рішення скасовано з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Під час нового розгляду справи вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18.02.2019, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28.10.2019 та постановою Верховного Суду від 21.05.2020, позивача виправдано за ч. 3 ст. 190 КК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину.
Ураховуючи викладене, з часу набрання чинності вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 є реабілітованою особою та набув право на відшкодування шкоди на підставі ст. 2 Закону.
З наведених обставин, як вважає Відповідач 2, вбачається, що час перебування позивача під кримінальним переслідуванням за ч. 3 ст. 190 КК України відбувалось упродовж 2 періодів:
-з 31.12.2010 (притягнення у якості обвинуваченого) до 09.07.2012 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням відносно Позивача), усього 18 місяців 9 днів;
-з 23.01.2013 (скасування судом касаційної інстанції рішення суду, на підставі якого реабілітуюче рішення відносно позивача набрало законної сили) до 28.10.2019 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням відносно позивача), усього 80 місяців 51 день.
Відповідач 2 зазначає, що аналогічним чином (без урахування часу касаційного оскарження судових рішень) визначено період перебування особи під кримінальним переслідуванням Верховним Судом у постановах від 20.03.2019 по справі № 727/9472/16-ц, від 12.02.2020 № 295/692/17
В інший час (після набрання законної сили реабілітуючим рішенням) позивач не перебував під слідством та судом, у зв'язку з чим його права ніяким чином не обмежувались органами дізнання, досудового слідства, прокуратурою та судом, тому відсутні підстави стверджувати про наявність причинно - наслідкового зв'язку між діями цих органів та завданою шкодою.
З урахуванням зазначеного мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , який гарантовано державою, на думку Відповідача 2, становить 472 147 грн., що розраховано ним за розрахунковою мінімальною заробітною платою на час подання відзиву (4723 грн.), наступним шляхом:
з 31.12.2010 до 09.07.2012 - 86 537 грн.: 152 грн. (1 день грудня 2010 року (4723/31*1) + 56 676 грн. (12 місяців 2011 року (4723*12) + 29 709 грн. (6 місяців 9 днів липня 2012 року (4723/31*9), (4723*6);
з 23.01.2013 до 28.10.2019 - 385 610 грн.: 55 457 грн. (11 місяців 23 дні 2013 року (4723/31*23), (11*4723) + 283 380 грн. (60 місяців за 2014 - 2018 роки (4723*60) + 46 773 грн. (9 місяців 28 днів жовтня 2019 року (4723*9), (4723/31*28).
Заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши в сукупності надані сторонами письмові докази, докази в матеріалах кримінальної справи, суд встановив, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлені такі фактичні обставини, які перевірені доказами, сторонами та іншими учасниками справи визнаються, встановлені рішеннями судів і доказуванню не підлягають.
Комунарським РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області з 27.01.2010 здійснювалось досудове розслідування іншої кримінальної справи № 41006 пр за ознаками вчинення злочину, передбаченого за ч.1 ст.162 КК України на підставі постанови про порушення кримінальної справи від 27.01.2010 (кримінальна справа(далі к/с) - т.1 а.с.1).
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05.04.2012 ця кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 162 КК України була закрита та ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. «В» ст. 1 , ст. 6 Закону України «Про амністію» від 08.07.2011, тобто з нереабілітуючих підстав (к/с т.5, а.с.126-139).
Зазначене судове рішення є таким, що набрало чинності, ніким не скасовувалось, неправомірності дій органів досудового розслідування, прокуратури, суду щодо приягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за цим обвинуваченням судом не встановлено, а, відтак, підстав для визначення початку періоду для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду з 27.01.2010 року - з дня порушення кримінальної справи за ч. 1 ст. 162 КК України відносно ОСОБА_1 не вбачається.
Постановою старшого слідчого прокуратури Комунарського району м.Запоріжжя Мордвинова А.А. від 22.03.2010 з кримінальної справи № 41006 пр виділено матеріали відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 КК для проведення додаткової перевірки за ст. 97 КК (к/с т.1, а.с.8).
03.04.2010 було порушено кримінальну справу № 6161006 за фактом шахрайських дій у відношенні потерпілого ОСОБА_5 (к/с т.2, а.с. 1), а 26.04. 2010 в межах цієї ж кримінальної справи було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України (к/с т.2, а.с.5), яка остаточно завершена ухваленням виправдувального вироку Шевченківським районним судом м. Запоріжжя від 18 лютого 2019 року (справа № 336/4043/14-к), який залишено в силі Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року (к/с т.10 а.с.80) та Ухвалою Касаційного кримінального суду від 21 травня 2020 року (к/с т.10 а.с. 222), та яким ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
06.05.2010 ОСОБА_1 вперше набув статус підозрюваного в цій кримінальній справі - цього дня йому роз'яснені права підозрюваного, він допитаний в якості підозрюваного і йому обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд (к/с, т. 2, а.с. 116-125).
Вироком Коммунарського районного суду м. Запоріжжя 05.04.2012 року ОСОБА_1 було виправдано за ч. 3 ст. 190 КК України за недоведеністю його винуватості (к/с т. 5 а.с. 140).
Вирок залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09.07.2012 року (к/с т.5 а.с. 184).
За касаційною скаргою прокурора Коммунарського району м. Запоріжжя і Запорізької області Ухвалою Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2012 вирок Коммунарського районного суду м. Запоріжжя 05.04.2012 року і ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 09.07.2012 року скасовано, справа направлена на новий судовий розгляд (к/с т. 5 а.с.201).
Вироком Коммунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.12.2013 ОСОБА_6 знову було виправдано за ч. 3 ст. 190 КК України за недоведеністю його винуватості (к/с т.6 а.с.169).
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19.03.2014 року за апеляційними скаргами прокурора і потерпілого вирок Коммунарського районного суд м. Запоріжжя від 27.12.2013 було скасовано, а справа направлена на новий судовий розгляд (к/с т. 6 а.с. 197).
Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 по справі № 336/4043/14к (к/с т. 8 а.с. 79), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2016 (к/с т.8 а.с.169) ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.190 КК та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з іспитовим строком один рік і покладено на нього обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.
ОСОБА_1 відбув покарання, призначене вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року по справі № 336/4043/14к, що підтверджується ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.04.2017 (к/с т.9 а.с.214).
Ухвалою Верховного суду України 17.11.2016 касаційна скарга ОСОБА_1 була задоволена частково, ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 20 квітня 2016 року скасована, справу направлено на новий апеляційний розгляд (к/с т. 9 а.с.53).
Ухвалою судової палати з кримінальних справ Апелляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 04 грудня 2015року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (к/с т.9 а.с.188).
Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2019 року (к/с т.10 а.с.80) ОСОБА_1 , визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційні скарги прокурора Кнута Ю.А. та потерпілого ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2019 року без зміни (к/с т.10 а.с. 155).
Ухвалою Верховного Суду (Першої судової палати Касаційного кримінального суду) від 21 травня 2020 року, касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року залишено без змін (к/с т.10 а.с. 222).
Вказані обставини встановлені зазначеними вище судовими рішеннями та відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги частково, суд виходить з таких норм чинного законодавства.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує кожному звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків, чим втілюється «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачається, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 8, 9 ч.2 ЦК України відносять відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди до способів захисту цивільних прав та інтересів.
Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду в своїй постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 509/550/17-ц (провадження № 61-11518св19) роз'яснив, що відповідно до ч. 3 ст. 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають справи, визначені у ч. 1 цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, міститься в ч. 2 ст. 234 ЦПК України 2004 року. Разом з тим, як випливає зі змісту ч. 3 цієї статті та ч. 6 ст. 235 зазначеного Кодексу, у порядку окремого провадження розглядаються також інші справи у випадках, встановлених законом, у разі відсутності спору про право.
Аналогічні положення містяться й у ч. 2 ст. 19, частинах 2, 3 ст. 293, ч. 6 ст. 294 ЦПК України.
Оскільки норми ЦПК України 2004 року та чинного ЦПК України, які визначають порядок здійснення цивільного судочинства, є спеціальними й такими, що прийняті пізніше Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (прийнятий 1994 року), провадження в цивільних справах має здійснюватися відповідно до процесуальних норм, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Враховуючи наявність спору про право у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, такі справи підлягають розгляду в порядку позовного провадження шляхом пред'явлення до суду позову, а не заяви.
Зазначені висновки спростовують безпідставні доводи Відповідача 1 про те, що Позивачем не дотримано порядок звернення за відшкодуванням спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності шкоди, і що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 1167, ч. 1,2 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР, який суд застосовує в редакції, чинній на час прийняття судом рішення (далі - Закон).
У статті 1 цього Закону наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно зі статтею 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
З аналізу наведених норм законодавства випливає, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, встановленому Законом необхідно встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.
Незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має підтверджуватися постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, або не встановленням достатніх доказів для доведення вини особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Така незаконність перебування ОСОБА_1 під слідством і судом остаточно була встановлена виправдувальним вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18.02.2019, отже позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної і майнової шкоди за рахунок держави.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п.5 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Механізм застосування положень Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, зареєстрованим в МЮУ 06.03.1996 за №106/1131 (зі змінами та доповненнями, далі - Положення), п.3 якого передбачено, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.
Так, згідно з п.1 ч.1, ч.2 ст.1 Закону, відповідно до його положень підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у ч.1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
За п.5 ч.1 ст.3 Закону, у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. В цьому випадку за змістом ч.1, 5, 6 ст. 4 Закону відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Таким чином, Законом чітко визначено коло осіб, неправомірні дії чи бездіяльність яких породжує у позивача право на відшкодування шкоди, незалежно від того, діями якого саме органу цю шкоду завдано.
Вирішуючи питання, чи було Позивачеві спричинено моральну шкоду і в чому вона полягала, суд не погоджується з позицією Відповідачів про недоведеність Позивачем її спричинення, виходячи з такого.
При встановленні самого факту спричинення Позивачеві моральної шкоди суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди, виходячи принципу справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації, а крім того з констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об'єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.
Усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин, в зв'язку з чим суд враховує визнання Європейським Судом з Прав Людини (далі ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.
Так, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Суд дійшов висновку, що Позивачем, виправданим у встановленому законом порядку через недоведеність його винуватості, спричинено моральну шкоду, оскільки він вимушено перебував під судом і слідством протягом тривалого часу з 06.05.2010 - з дня набуття ним статусу підозрюваного і до 28.10.2019 - дня набуття чинності остаточним виправдувальним вироком, протягом майже 113 місяців, а це 9 повних років і 5 місяців, внаслідок чого майже 10 років, був обмежений в правах і обтяжений процесуальними обов'язками, в тому числі і при виконання відносно нього обвинувального вироку, який вподальшому був скасований, як незаконний, зіткнувся з проблемами, зазнав страждань, перебував в стані тривоги весь час кримінального переслідування, внаслідок якого, безумовно, зазнав душевних страждань, оскільки був вимушений витрачати додаткові зусилля на подолання штучно створених перешкод шляхом судового захисту його прав, що з огляду на розумне припущення про природність виникнення негативних наслідків у немайновій сфері за подібних обставин, впевнює суд у наявності підстав для відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України.
Вирішуючи питання про час, з якого ОСОБА_1 перебував під слідством і судом, суд дійшов висновку, що розмір компенсації Позивачу повинен бути визначений за період з дати набуття ОСОБА_1 статусу підозрюваного в цій справі за КПК України в редакції 1960 року (повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) - з 06.05.2010 року до дати набрання вироком суду, яким ОСОБА_1 був остаточно реабілітований, законної сили - до 28.10.2019 року, що дорівнює 113 повних місяців і 22 дні, на підставі наступного.
У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.
На час розгляду позову порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 КПК України). Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.10 ч.1ст.3 КПК України).
Відповідно до п.14 ч.1 ст.3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Досудове розслідування в цій справі почалося за нормами діючого на той час КПК України(в редакції 1960 року), яким вручення повідомлення про підозру не було передбачене, а ст. 43-1 якого передбачались такі підстави для визнання особи підозрюваною: 1) затримання особи за підозрою у вчиненні злочину; 2) застосування до особи запобіжного заходу до винесення постанови про притягнення його в якості обвинуваченого.
Відтак, про початок кримінального переслідування і перебування ОСОБА_1 під слідством свідчить не факт винесення слідчим постанови про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_1 , як вважає Відповідач 2, а набуття ним статусу підозрюваного, і, як наслідок, початок обмеження його прав з моменту застосування до нього запобіжного заходу 06.05.2010 року- підписки про невиїзд до винесення постанови про притягнення його в якості обвинуваченого.
Доводи Позивача про те, що він протиправно перебував під слідством і судом по день постановлення судом касаційної інстанції ухвали про залишення виправдувального вироку місцевого суду без змін, оскільки вважає, що судове провадження закінчується переглядом судового рішення в касаційному порядку, також не заслуговують на увагу.
Згідно з ч.4 ст. 532 КПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Враховуючи те, що вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18.02.2019, яким Позивача виправдано у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ухвалою Запорізького Апеляційного суду від 28.10.2019 був залишений без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) Позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.
Висновок про те, що право на відшкодування моральної шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили, викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 759/2707/18 (провадження № 61-14833св19).
Помилковою і такою, що не відповідає засадам справедливості суд вважає і позицію Відповідача 2 про необхідність виключення з нього періоду між набранням першим виправдувальним вироком законної сили і його подальшим скасуванням, в зв'язку з тим, що, на погляд Відповідача 2, в цей період ОСОБА_1 не перебував під кримінальним переслідуванням, з огляду на наступне.
05.04.2012 року ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України було виправдано вироком Коммунарського районного суду м. Запоріжжя, який набув чинності 09.07.2012 року у відповідності до ухвали Апеляційного суду Запорізької області, який залишив його в силі, розглянувши ініційовану прокурором апеляційну скаргу.
Вподальшому за касаціною скаргою прокурора Коммунарського району м. Запоріжжя і Запорізької області 11.12.2012 року Ухвалою Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Коммунарського районного суду м. Запоріжжя 05.04.2012 року і ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 09.07.2012 року скасовано, справа направлена на новий судовий розгляд.
Вироком Коммунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.12.2013 року ОСОБА_1 вдруге було виправдано за ч. 3 ст. 190 КК України за недоведеністю його винуватості, і знову саме прокурор не погодився з таким рішенням суду і подав апеляційну скаргу.
Неприйнятними є посилання Відповідача 2 на обґрунтування своєї позиції з цього питання на Постанови Верховного суду від 20.03.2019 по справі № 727/9472/16-ц, від 12.02.2020 № 295/692/17, оскільки в них викладені позиції не за подібними правовідносинами і посилання на них є недоречним.
Вирішуючи питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди, яка відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, суд керується принципами умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; поміркованості - відповідності вимогам здорового глузду і розважливості; розумності - об'єктивного відображення дійсності, розсудливого, врівноваженого мислення; справедливості - неупередженого ставлення до всіх учасників спору. Принципи розумності і справедливості виявляються в тому, що більш глибоким моральним стражданням відповідає більший розмір відшкодування.
Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року у справі "Станков проти Болгарії" (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, Законом № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом має визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.
Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. З таким висновком погодився і Верховний Суд в своїх численних постановах, зокрема, від 27.03.2019 у справі №405/7623/16-ц, пр. № 61-44914св18.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня 6 000,00 гривень, з якого суд виходить при визначенні розміру моральної шкоди, заподіяної позивачу незаконнми діями органу досудового розслідування, прокуратури, суду, що підлягає відшкодуванню.
Позивачем визначено розмір спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
Суд не вбачає підстав для збільшення цього розміру, виходячи з того, що саме позивачем проведена така грошова оцінка спричиненої йому моральної шкоди, а цей розмір є мінімальним, що гарантований державою.
Отже, виходячи з того, що незаконне кримінальне переслідування ОСОБА_1 тривало з 06.05.2010 до 28.10.2019, що становить 113 місяців і 22 дні, з розрахунку мінімальної заробітної плати в 6 000 грн., що діє на час розгляду справи, сума відшкодування, що стягується судом, становить 682 258 грн. (6 000 грн. х 113+6 000 грн.: 31 х 22).
Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст.167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (ч.4 ст.58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Згідно з п.п.1 п.35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
Відповідно до п.п.3 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 №215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законом порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Таким чином, безспірне списання коштів Державного бюджету України на виконання рішення суду здійснюється саме Державною казначейською службою України.
Стосовно витрат на правничу допомогу в сумі 75 500 грн., які Позивач поніс під час кримінального переслідування та в зв'язку з розглядом цієї справи та які вважає судовими витратами в цій цивільній справі, які підлягають стягненню з Відповідача 1 на підставі ст. 141 ЦПК України, суд зауважує таке.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Суду повинні бути надані на підтвердження понесених витрат на правову допомогу договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу Позивач надав копії і оригінали укладених ним з адвокатом Трачук Н.І. договорів, актів прийому - передачі виконаних робіт за цими договорами, а також квитанції про сплату адвокату коштів за нгадані послуги.
Договорами про надання правової допомоги від 01.06.2016, 20.08.2015, 06.01.2016, підтверджено, що вони укладені Позивачем з адвокатом Трачук Н.І. про надання правової допомоги, з визначених в них розмірах оплати та порядку розрахунків.
У відповідності до Акту прийому - передачі виконаних робіт за договорами про надання правової допомоги від 07.07.2020 за період з 10.02.2013 по 23.10.2019 загальна вартість наданих адвокатом Позивачеві послуг у кримінальній справі склала 60 500 грн., які були сплачені Позивачем адвокату, що підтверджується квитанцією № 4128 від 07.07.2020.
Враховуючи, що витрати на правову допомогу Позивач здійснив у зв'язку з безпідставним притягненням його до кримінальної відповідальності, відшкодування таких витрат передбачено у пункті 4 статті 3 Закону України № 266/94-ВР, а тому такі витрати незалежно від того, на якій стадії розгляду кримінальної справи вони були понесені, підлягають відшкодуванню позивачу, як майнова шкода, причинена незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і стягується судом з Відповідача 1, як майнова шкода на зазначеній судом підставі у сумі 60 500 грн.
Крім того, за цією цивільною справою Позивачем понесені витрати на правничу допомогу.
У відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу;
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що витрати Позивача на правничу допомогу в цій справі становлять 15 000 грн., що підтверджується Договором від 01.07.2020 між Позивачем і адвокатом Трачук Н.І. про надання правової допомоги, актом виконаних за цим договорам робіт від 10.07.2020, а також квитанціями № 4134 від 10.07.2020 на суму 13 000 грн., № 4136 від 20.08.2020 на суму 1 000 грн., № 4139 від 22.12.2020 на суму 1 000 грн., загальна сума витрат Позивача на правову допомогу у цій справі складає 15 000 грн., які підлягають стягненню з Відповідача 1, як судові витрати по цій цивільній справі.
У частинах п'ятій та шостій статті 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем на виконання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України було надано детальний опис робіт, виконаних адвокатом.
Відповідачі клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в зв'язку з їх неспівмірністю, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляли.
Таким чином, суд знаходить доведеними судові витрати на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі у сумі 15 000 грн., які понесені позивачем, та за правилами статті 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню стороною відповідача, оскільки, задовольняючи позом частково, суд виходив з того, що Позивачем його заявлено до двох відповідачів, з яких лише один має за законом відповідати за такими вимогами, а, отже, підстав для розподілу судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам, суд не вбачає і стягує їх з Відповідача 1.
Згідно з п.13 ч.2 ст. 3 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи зазначене витрати по сплаті судового збору мають бути віднесені на рахунок держави.
Керуюсь ст. 2, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 353,354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , майнову шкоду в сумі 60 500,00 (шістдесят тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок, та моральну шкоду в сумі 682 258,00 ( шістсот вісімдесят дві тисячі двісті п'ятдесят вісім) гривен 00 копійок.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , судові витрати в сумі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його складання в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 15 лютого 2021 року.
Суддя І.Б.Жупанова