2/130/261/2021
130/2726/20
"16" лютого 2021 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Шепеля К.А.,
за участю секретаря судового засідання Бондар С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
приходить до такого.
Позиція позивача
Позивач ОСОБА_1 24 листопада 2020 року звернулась до суду з цим позовом та просила визнати відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування належним позивачу житловим будинком АДРЕСА_1 (а.с.1).
На обгрунтування своїх вимог надала відомості про належність їй на праві приватної власності будинку АДРЕСА_1 , копію домової книги та витягу з державного реєстру речових прав.
Позиція відповідача
Відповідач свою позицію щодо позову не виклав.
Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання
Заяв та клопотань, пов'язаних із розглядом справи, від учасників справи не надходило.
Ухвалою суду від 16 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, згідно з положеннями статті 279 ЦПК України. Вказаною ухвалою суду відповідачеві запропоновано надати до 11 січня 2021 року відзив на позовну заяву, а також встановлено позивачу та відповідачу строк до 25 січня 2021 року для подання відповіді на відзив та заперечень (а.с.16).
Копія позовної заяви з додатками були надіслані відповідачу за адресою, що вказана в позові, які відповідач отримав 30 грудня 2020 року, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням, яке повернулось до суду (а.с.18). За наданою суду інформацією відділом реєстрації управління «ЦНАП» виконавчого комітету Жмеринської міської ради, відповідач значиться зареєстрованим за адресою, що вказана в позові. (а.с.15).
Таким чином, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
Відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 травня 2016 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.5).
Відповідно до копії домової книги по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 (а.с.6- 8).
Згідно з копією договору дарування від 10 травня 2016 року, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 (а.с.9-10).
Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Предметом позову являється матеріально-правова вимога позивача до відповідача про визнання його таким, що втратив право користування належним позивачу житловим будинком. Підставою позову є неможливість позивача здійснювати в повній мірі своє право власності на належний їй будинок, а також правові норми Цивільного та Житлового кодексів України, на які посилається позивач в підтвердження своїх вимог.
Матеріалами справи доведений факт належності на праві приватної власності будинку позивачеві, відповідач був членом сім'ї попереднього власника, а тому його слід визнати таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням.
Юридична кваліфікація встановлених обставин
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї.
Верховний Суд зазначив, що при вирішенні справ щодо наявності передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі з'ясувати, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Відповідач свого часу зареєструвався в будинку по АДРЕСА_1 і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язаний, фактично не проживає по АДРЕСА_1 . Тобто в даному випадку визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням не призведе до його фактичного виселення чи позбавлення його житла, а тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку суд враховує висновок, зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18).
Висновки суду
Враховуючи, що позивач є власником будинку на підставі договору дарування, а відповідач, який в цьому будинку фактично не проживає, його реєстрація в будинку перешкоджає реалізації права власності позивача, то відповідача слід визнати таким, що втратив право користування цим жилим приміщенням.
Відповідно до пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, які затверджені постановою КМУ від 2 березня 2016 року №207, рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з вимогами частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, проте позивач у позовній заяві просила судовий збір залишити за нею, а тому суд не стягує судовий збір з відповідача.
Керуючись статтями 12, 13, 77, 78, 141, 247, 263, 264, 265 ЦПК України, статтями 16, 317, 319, 321, 383, 391,406 ЦК України, статтею 72 ЖК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 .
Судові витрати залишити за позивачем.
На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його винесення.
До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини перша та друга статті 273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин(частина третя статті 354 ЦПК України).
Ім'я (найменування) сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , мешканка АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований по АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя Костянтин Шепель