25 лютого 2021 року м. Чернівці
справа № 727/8001/20
провадження 22-ц/822/230/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.
секретар Тодоряк Г.Д.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа - Банк» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 08 грудня 2020 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство «Альфа - Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що18.01.2019 року відповідач уклав з ним угоду про надання особистого кредиту №501103247, за яким отримав кредит в розмірі 74965,44грн. Однак, відповідач свої обов'язки по угоді виконує неналежним чином, прострочена заборгованість станом на 08 липня 2020 року становить 114155,04грн., яка складається з : 70645,23грн. -заборгованості за кредитом, 15265,76грн. - заборгованості за відсотками, 22658,27грн. - комісії та 5585,78грн. - штраф. Просив стягнути з відповідача зазначену суму боргу в розмірі 114155,04 грн. та судові витрати по справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 08 грудня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість у розмірі 91496 (дев'яносто одна тисяча чотириста дев'яносто шість) гривень 77 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати в розмірі 1684,75грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Альфа-Банк» просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 08 грудня 2020 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Альфа-Банк» із рішенням суду в оскаржуваній частині не погоджується, вважає що судом невірно застосуванні норми матеріального права та порушенні норми процесуального права. Судом не з'ясовано всіх обставин, що мають істотне значення для справи та не надано належної оцінки доказам.
Відповідно до укладеного договору, позикодавець надав позичальнику споживчий кредит у розмірі 74965,44 грн., зі сплатою 18,99%процентів за користування кредитом на строк, - 48 місяців (до 08.01.2023 року).
Пунктом 1 кредитного договору, графіком платежів та паспортом споживчого кредиту передбачено обов'язок сплати позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредиту в розмірі 2,25% від суми кредиту, що становить 1 687,72грн. щомісячно, а всього 80962,56грн. протягом дії договору, що зазначено в Додатку №1 до Угоди «Графік щомісячних платежів за кредитним договором.
Відповідач був ознайомлений про умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги, які мав би розуміти, підписуючи кредитний договір.
Отже, умова кредитного договору про сплату комісії не створює дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін та не завдає шкоди споживачеві.
Матеріали справи не дають підстав вважати, що дії позивача при укладанні кредитного договору суперечили волевиявленню відповідача та вимогам закону. Висновки суду про недійсність умов кредитного договору з підстав наведених в оскаржуваному рішенні не знайшли свого підтвердження та є помилковими.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 18 січня 2019 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), підписана угода про надання кредиту №501103247. Оферта на укладання угоди про надання кредиту та акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредиту склали єдиний документ - угоду про надання особистого кредиту.
Сторонами також погоджена анкета-заява про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».
Додатком №1 до угоди про надання кредиту №501103247 від 18.01.2019 року є узгоджений сторонами графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх сукупних послуг.
18.01.2019 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір на визначених сторонами умовах: сума кредиту 74965,44грн., процентна ставка 18,99% річних, строк кредиту - 48 міс.
Як вбачається з розрахунку, заборгованість відповідача ОСОБА_1 на 08 лютого 2020 року становить 114155,04грн. та складається з : 70645,23грн. -заборгованості за кредитом, 15265,76грн. - заборгованості за відсотками, 22658,27 грн. - комісії та 5585,78 грн. штрафу.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За ч.1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Згідно зі ст.ст.549, 550 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги, що умова кредитного договору про сплату комісії не створює дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін та не завдає шкоди споживачеві, є безпідставними та спростовуються наступним.
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачяться на користь споживача.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795- VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з положеннями статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 (провадження № 61-29385сво18) та від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку що вимога АТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості з комісії за розрахунково-касове обслуговування є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, оскільки банк не мав права встановлювати до кредитного договору комісію за розрахунково-касове обслуговування, за дії, які банк вчиняє на власну користь, з огляду на те, що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа - Банк» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 08 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий І.Б. Перепелюк
Судді А.І. Владичан
І.М. Литвинюк