24 лютого 2021 року
м. Чернівці
справа № 715/571/19
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Владичана А.І., Височанcької Н.К.
секретар Герман Я.І.
позивач ОСОБА_1
відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3
апеляційна скарга Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2019 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Цуренко В.А.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 31 травня 1986 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , крім неї, є спільний син - ОСОБА_2 , який був визнаний спадкоємцем на підставі ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 липня 2018 року. Перебуваючи у шлюбі, вона та ОСОБА_4 як подружжя у 2007 році збудували житловий будинок АДРЕСА_1 . У 2012 році нею спільно з померлим чоловіком було здійснено реконструкцію вказаного будинковолодіння.
Позивач вказувала, що право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстроване за її чоловіком ОСОБА_4 , хоча вони спільно з ним здійснювали будівництво вказаного будинку. Про те, що вказаний будинок було зареєстровано на померлого чоловіка, вона дізналася тільки після його смерті, оскільки її було залучено відповідачем у справі про стягнення заборгованості за позовом ПАТ «Укрсоцбанк». Посилалася на те, що у вказаному будинку вона проживає та зареєстрована ще з 10 жовтня 1986 року.
Спірне нерухоме майно було набуте під час шлюбу, відноситься до спільної сумісної власності подружжя і, враховуючи принцип рівності часток, кожному з подружжя належить право на 1/2 частину нерухомого майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна, яке складається з житлового будинку, загальною площею 107,60 кв. м, у тому числі житловою площею 67,0 кв.м., літера «А» з господарськими будівлями та спорудами: сарай літера «І», колодязь № 1, огорожа № 2, 3, 5, 8 вимощення № І, ІІ, які знаходяться по АДРЕСА_2 .
В решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності на спірне майно виникло у ОСОБА_4 за час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 . Спірне вказане нерухоме майно було побудоване під час перебування у їх шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.
На момент смерті ОСОБА_4 , з ним проживали дружина - позивач у справі та син - ОСОБА_3 , який залучений до участі у справі як співвідповідач ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2019 року. У зв'язку із цим суд першої інстанції відхилив доводи третьої особи про те, що можуть бути порушені права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки він залучений до участі у справі як співвідповідач та надав заяву про визнання позовних вимог.
ОСОБА_1 у спірному нерухомому майні належить 3/4 частини (1/2 частина спільного майна подружжя та 1/4 частина - спадщина).
Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, а саме у межах заявлених позовних вимог щодо визнання права власності на частку майна подружжя на 1/2 частину спірного майна.
ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 і не звертався із вимогою про поновлення строку для прийняття спадщини.
Право подати заяву про застосування позовної давності має тільки сторона у цивільному процесі, а третя особа таким правом не наділена.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що позовна заява пред'явлена до ОСОБА_2 , який не є спадкоємцем майна та не має жодного відношення до спірного нерухомого майна. Залучений до участі у справі ОСОБА_3 теж не може бути відповідачем, оскільки предметом позову є поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності на 1/2 частку, а не спір щодо черговості одержання права на спадок чи щодо розміру частки у спадщині.
З матеріалів справи не вбачається, що хтось з відповідачів порушив право позивача на 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя.
Не надано доказів того, що позивач зверталася до нотаріуса відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а нотаріус відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя.
ОСОБА_1 була у 2008 році обізнана та надавала письмову згоду на передачу майна в іпотеку. Крім того, ОСОБА_1 заявами від 12 червня 2015 року надавала згоду ОСОБА_4 на укладання договору кредиту № 40 та № 41 від 09 квітня 2008 року.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу.
Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вважала аргументи апеляційної скарги безпідставними.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є належними відповідачами, оскільки внаслідок визнання права за позивачкою на 1/2 частину спірного нерухомого майна, частка, яку б успадкували вказані відповідачі, зменшується.
Підставою виникнення права власності позивачки на 1/2 частку житлового будинку площею 67,00 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_2 , є факт його будівництва подружжям.
Про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася під час розгляду цивільної справи №715/1380/17 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк».
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 травня 1986 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 31 травня 1986 року (а.с.10).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_4 , ОСОБА_1 народився син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 7 червня 2011 року серії НОМЕР_1 (а.с.12)
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2019 року залучено сина ОСОБА_4 - ОСОБА_3 до участі у справі в якості співвідповідача (а.с.76).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 4 грудня 2017 року серії НОМЕР_2 (а.с.11).
Під час перебування у шлюбі 29 грудня 2012 року ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Карапчівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області № 60 від 27 листопада 2012 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2 , яке складається з житлового будинку літ. А, сараю літ І., колодязя №1, огорожі № 2, 3, 5, 8, вимощення № І, ІІ (а.с.13).
16 липня 2019 року Карапчівською сільською радою Глибоцького району Чернівецької області було видано довідку № 607, згідно якої ОСОБА_4 постійно проживав за місцем реєстрації в АДРЕСА_2 з 1990 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Знятий з реєстраційного обліку 1 грудня 2017 року у зв'язку з його смертю. На день смерті ОСОБА_4 разом з ним у вказаному будинку постійно були зареєстровані та проживали ОСОБА_1 - дружина померлого та ОСОБА_3 - син померлого (а.с.120).
9 квітня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір № 40. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_4 передав в іпотеку як забезпечення виконання ним зобов'язань за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 40 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,281 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області, та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 17 липня 2007 року (а.с.105-108).
9 квітня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір № 41. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_4 передав в іпотеку як забезпечення виконання ним зобов'язань за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 41 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,281 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області, та належать іпотекодавцю на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 17 липня 2007 року (а.с.109-112).
9 квітня 2008 року ОСОБА_1 підписала заяву, якою надала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_4 набутого ними під час зареєстрованого шлюбу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 та земельної ділянки загальною площею 0,25 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та земельної ділянки загальною площею 0,2810 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства в с. Карапчів Глибоцького району. 09 квітня 2008 року приватним нотаріусом Глибоцького нотаріального округу засвідчено справжність підпису ОСОБА_1 (а.с.117).
12 червня 2015 року ОСОБА_1 підписала заяву, якою надала згоду ОСОБА_4 на укладання договорів про внесення змін до договорів кредиту № 40 та № 41 від 9 квітня 2008 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 . Зазначеною заявою позивачка підтвердила, що з умовами вищенаведених договорів ознайомлена, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положення немає та погоджує умови вищевикладених договорів. Положення статей 60-74 СК України їй повністю зрозумілі (а.с.115).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Так, згідно частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно частини 1 статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною 1 статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частин 1, 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною 1 статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду про можливість визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 з наступних підстав.
Згідно частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 не обґрунтовувала її тим, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не визнають або оспорюють її право як співвласника на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав на праві спільної сумісної власності колишньому подружжю.
Також в матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не визнавали або оспорювали право позивачки на 1/2 частку спірного нерухомого майна. Відповідачі не отримували в нотаріуса свідоцтва про право власності на спадкове майно.
Отже, суд приходить до висновку, що право ОСОБА_1 , як співвласника, на 1/2 частку спірного нерухомого майна відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не оспорювали, а тому позов, який заявлений до них, є недоведеним.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та аргументом апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем.
Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно частин 1, 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Статтею 175 ЦПК України передбачено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
Предметом спору у цій справі є визнання права власності за позивачкою, як співвласником, на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на який було зареєстровано за померлим ОСОБА_4 . Відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 та є правонаступниками прав та обов'язків останнього.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 5 серпня 2020 року у справі №733/529/17.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 постійно проживав з померлим ОСОБА_4 в спірному житловому будинку, прийняв спадщину відповідно до правил частини 3 статті 1268 ЦК України, а тому є належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 .
В матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , або звертався до суду з позовом про поновлення строку для прийняття спадщини, а тому є неналежним відповідачем.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позовні вимоги до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що він є неналежним відповідачем. Однак в резолютивній частині рішення суд помилково зазначив про часткове задоволення позову до обох відповідачів.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що згідно статті 71 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом на день ухвалення рішення суду першої інстанції) у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.
Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
Главою 11Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, № 296/5 встановлений порядок видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.
Отже, позивачка може реалізувати своє право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 за процедурою, яка передбачена в статті 71 Закону України «Про нотаріат» та Главі 11Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка не зверталася до нотаріуса з письмовою заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в їх спільному з ОСОБА_4 майні і нотаріус не виносив постанову про відмову у видачі такого свідоцтва.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові з підстав, які зазначені вище.
Щодо судових витрат
Згідно частини 12 статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові.
З матеріалів справи вбачається, що АТ «Альфа-Банк» заперечувало заявлені позовні вимоги.
З платіжного доручення №933828 від 23 жовтня 2019 року вбачається, що АТ «Альфа-Банк» за подання до суду апеляційної скарги сплатило судовий збір в сумі 3 213 гривень 43 копійки.
Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» слід стягнути 3213 гривень 43 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2019 року скасувати.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку у житловому будинку відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» 3213 (три тисячі двісті тринадцять) гривень 43 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25 лютого 2021 року.
Головуючий О.О. Одинак
Судді А.І. Владичан
Н.К. Височанська