Номер провадження 22-ц/821/49/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/5683/20 Категорія: 304090000 Мельник І. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
09 лютого 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.
учасники справи:
позивач - ТОВ «Веллфін»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ТОВ «Веллфін»;
розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» - Слухай Л.Ю. на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2020 року, постановлене під головуванням судді Мельник І.О., 05.10.2020 року, повний текст рішення виготовлений 09.10.2020 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
15.06.2020 року ТОВ «Веллфін» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог позивач ТОВ «Веллфін» посилається, що 30.06.2017 року між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 216970 в електронній формі.
За умовами п.1.1. договору, позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 900 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.
Пунктом 1.3. договору встановлено, що позика надається строком на 30 днів.
Відповідно до п. 1.4. Договору дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позичальником і позикодавцем.
Позивач вказує, що після того, як термін повернення позики закінчився, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором позики не виконав, а тому станом на 02.06.2020 року у відповідача перед ТОВ «Веллфін» виникла заборгованість у розмірі 36942,60, з яких: 900 грн. - основний борг; 18292,80 грн. - заборгованість по відсоткам; 17749,80 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
У зв'язку з вищевикладеним, ТОВ «Веллфін» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 36942,60 грн. та витрати по сплаті судового збору.
Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2020 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Веллфін» - Слухай Л.Ю. оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, зазначається, що ТОВ «Веллфін» категорично не погоджується з оскаржуваним рішенням суду від 05.10.2020 року у справі № 712/5683/20, оскільки вважає, що дане судове рішення прийняте судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, на підставі висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.
Скаржник звертає увагу на той факт, що позивач виконав умови договору позики в повному обсязі, перерахувавши на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 кошти в сумі 900 грн., що підтверджується повідомленням від ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «Веллфін» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк - еквайер здійснює зарахування коштів, згідно договору про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18.05.2016 року.
В апеляційній скарзі скаржник посилається, що доказів неотримання грошових коштів відповідачем до суду першої інстанції не надано. В той же час, підстави відхилення зазначеного вище повідомлення ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», як належного та допустимого доказу, в підтвердження перерахування відповідачу зазначених коштів в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не зазначено, факт перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача не спростовано останнім, та ним не заперечувався.
Представник ТОВ «Веллфін» вказує, що відповідач ОСОБА_1 прийняті на себе зобов'язання за договором позики належним чином не виконав, що встановлено довідкою про заборгованість.
Крім того, в обґрунтування доводів апеляційної зазначається, що вказаний договір позики укладений у формі електронного документу, що не суперечить вимогам ЦК України та іншого законодавства.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції, постановляючи заочне рішення суду, жодним чином не дослідив та не взяв до уваги порядок укладення договору позики, який здійснюється з використанням одноразового ідентифікатора, що не передбачено ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», було детально викладено в позовній заяві позивача.
Також, відзначається, що ТОВ «Веллфін» обґрунтовано порядок укладення договору позики за встановленими правилами та нормами Закону України «Про електронну комерцію», з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а не електронного цифрового підпису, як зазначено в оскаржуваному рішенні.
Представник ТОВ «Веллфін» - Л.Ю. Слухай вважає, що судом першої інстанції не взяті до уваги «Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Веллфін», затверджені наказом директора ТОВ «Веллфін» № 2-1 від 27.10.2015 року, якими на час виникнення правовідносин регламентувався порядок отримання та надання позики ТОВ «Веллфін».
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Веллфін» - Л.Ю. Слухай просить скасувати заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.10.2020 року та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Веллфін» задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат шляхом стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого судового збору за подання позову та апеляційної скарги, що становить в загальному розмірі суму 5255 грн.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .
Згідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подання відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Веллфін» просить викликати представника позивача в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи представником позивача та надання пояснень згідно поданого позову про стягнення заборгованості за договором позики, забезпечити розгляд справи у судових засіданнях в режимі відео конференції, про що постановити відповідну ухвалу.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника позивача щодо розгляду справи з участю сторін, так як згідно вимог цивільно - процесуального законодавства розгляд даної категорії справ передбачений у порядку письмового провадження без участі сторін. За таких обставин, не підлягає задоволенню клопотання про розгляд справи в судовому засіданні в режимі відео конференції, про призначення якого просить в апеляційній скарзі ТОВ «Веллфін».
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, вказавши в рішенні, що позивачем не доведено факту укладення між сторонами договору позики № 216970 від 30.06.2017 року та факту передання грошових коштів відповідачу за цим договором позики позивачем.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Веллфін», звертаючись до суду з даним позовом, обґрунтовує свої позовні вимоги договором № 216970 від 30.06.2017 року про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, посилаючись, що сторони, а саме: ОСОБА_1 та ТОВ «ВЕЛЛФІН», уклали в електронному виді шляхом реєстрації відповідача на відповідному сайті і виконання ним відповідних дій, які свідчать про укладення договору, вказаний договір про надання кредиту.
Згідно наданої довідки ТОВ «Веллфін» щодо заборгованості ОСОБА_1 станом на 02.06.2020 року загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем становить 36 942,60 грн.: заборгованість за основною сумою позики складає - 900 грн., заборгованість за відсотками згідно договору складає 18292,80 грн., заборгованість за простроченим відсотками згідно договору складає 17749,80 грн.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Також, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст.76 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем не було надано до суду першої інстанції як при поданні позову до суду, так і до моменту ухвалення рішення по даній справі, договору позики № 216970 від 30.06.2017 року, на який посилався позивач як на підтвердження позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не доведено факту укладення між сторонами договору позики № 216970 від 30.06.2017 року.
Таким чином, апеляційний суд звертає увагу, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем ОСОБА_1 кредиту на договірній основі.
Колегія суддів апеляційного суду, перевіривши матеріали справи, дослідивши обґрунтування рішення суду першої інстанції, доводи скаржника, встановила, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, достовірні докази того, що позикодавцем було перераховано на картковий рахунок чи на банківський рахунок відповідача ОСОБА_1 позику у розмірі 900 грн., оскільки позивач не підтвердив належними доказами надання коштів у розмірі 900 гривень відповідачу.
Апеляційний суд вважає, що позивачем ТОВ Веллфін» не доведено, що примірник договору, який належить споживачу, був переданий йому після підписання сторонами договору у відповідності до вимог ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», що було встановлено та вірно зазначено судом першої інстанції, з чим повністю погоджується суд апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що документи, які встановлюють розмір заборгованості, мають бути виключно документами первинної бухгалтерської документації, оформленої у відповідності до норм статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, і складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарської операції. До таких документів відносяться: платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, виписки з рахунків та інше.
Із матеріалів справи не вбачається, що позивачем надано належні, достовірні докази того, що правочин був укладений сторонами з усіма регламентованими вимогами електронного підпису, у відповідності до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Отже, врахувавши вищевикладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів апеляційної інстанції, погоджується з судом першої інстанції, який прийшов до вірного, обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Веллфін», пославшись, що позивачем не доведено факту укладення між сторонами договору позики № 216970 від 30.06.2017 року та факту передання грошових коштів за цим договором позики відповідачу.
Скаржником в додатку до апеляційної скарги надано копію належним чином не завіреного договору позики № 216970 від 30.06.2017 року, який не приймається до уваги колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
На момент подачі позовної заяви, вказані докази були наявні у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції ні разом з позовними вимогами в додатку, ні після відкриття провадження у справі судом.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Веллфін» не наводить об'єктивних причин, які перешкодили подати позивачу вказаний доказ, на підтвердження обгрунтованості позову, у встановлений законом строк.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У свою чергу, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки посилання скаржника зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд скаржника, однак, при цьому, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Апеляційний суд звертає увагу, що судом ухвалено заочне рішення у справі, оскільки відповідач ОСОБА_1 не приймав участі у розгляді справи, не подавав відзиву на позов, своїх пояснень щодо позовних вимог, заявлених до нього, не надавав. Тому колегією суддів не приймаються до уваги посилання скаржника, що позичальник підтверджує, що ознайомлений із договором, погодився з усіма його умовами, не надав доказів щодо відсутності заборгованості перед позивачем, оскільки саме позивач не довів, що відповідач отримав копію договору позики та обізнаний з вимогами позивача про стягнення заборгованості, так як відсутні будь - які дані про отримання відповідачем вимог товариства від дати укладення договору 30.06. 2017 року, як вказує позивач, до звернення з позовом в суд у червні 2020 року.
Отже, при розгляді даної справи суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Веллфін», тому правильно відмовив у задоволенні позову, з чим повністю погоджується апеляційний суд.
З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Веллфін», тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення згідно доводів апеляційної скарги та позовних вимог позивача, отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, апеляційна скарга не підлягає до задоволення судом апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишається без змін, то перерозподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
Л.І. Василенко: