25 лютого 2021 року
м. Черкаси
справа № 711/4875/19 провадження № 22-ц/821/385/21 категорія 311000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.,
суддів: Єльцова В.О., Нерушак Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: ОСОБА_2
відповідач: Приватне акціонерне товариство «Азот»
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шульги Павла Миколайовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
14 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, вказавши, що вона з 1996 року по 30 жовтня 2017 року працювала у ПрАТ «Азот».
30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з ПАТ «Азот» на підставі наказу № 805-ВК від 26 жовтня 2017 року за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію (ст. 38 КЗпПУ). На день звільнення відповідачем не було проведено з нею розрахунок, а саме не виплачено в повному обсязі заробітну плату.
Позивач вважає, що оскільки ПрАТ «Азот» не виплатило в день її звільнення заробітну плату в повному обсязі, то з відповідача на її користь підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку.
23 січня 2020 року на адресу ПрАТ «Азот» нею було направлено заяву, в якій вона просила надати довідку про заборгованість по заробітній платі станом на 23 січня 2020 року, копію наказу про звільнення, довідку про доходи за останні шість місяців, що передували перед звільненням. Проте відповіді на вказану заяву вона не отримала.
12 червня 2020 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Шульгою П.М. було направлено адвокатський запит на адресу відповідача.
08 липня 2020 року на вказаний запит було отримано відповідь від 30 червня 2020 року за вих. номером 501-06/448, в якому було повідомлено, що повний розрахунок з нею було здійснено 26 липня 2019 року, а саме на її картковий рахунок було виплачено суму 12 258,07 грн. Також було надано довідку про доходи а останні шість місяців та наказ про припинення трудового договору № 805-ВН від 26 жовтня 2017 року.
На підставі викладеного позивачка вважає, що ПрАТ «Азот» має сплатити на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за 432 робочих дні в сумі 155684,16 грн.
Крім того вона вважає, що відповідач має відшкодувати завдану їй моральну шкоду.
Також, в позовній заяві ОСОБА_1 послалась на те, що оскільки ПрАТ «Азот» не надавав їй раніше довідку про нараховані, але не виплачені кошти, не повідомляв про проведення повного розрахунку по заробітній платі 26 липня 2019 року, про даний факт їй стало відомо лише 08 липня 2020 року, коли було отримано адвокатом відповідь на запит. Тому, на думку ОСОБА_1 , перебіг строку на звернення до суду (три місяці) розпочинається з 09 липня 2020 року і закінчується 09 жовтня 2020 року.
На підставі викладеного позивачка просила стягнути з ПрАТ «Азот» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 жовтня 2017 року по 25 липня 2019 року в сумі 155 684,16 грн. з усіма необхідними відрахуваннями, а також завданої моральної шкоди в сумі 2 000 грн., понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. та понесені витрати по сплаті судового зору в сумі 1576,84 грн.
06 листопада 2020 року представником позивачки - адвокатом Шульгою П.М. було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з ПрАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 жовтня 2017 по 09 серпня 2019 року в сумі 159 684,16 грн. з усіма необхідними відрахуваннями, а також завданої моральної шкоди в сумі 2 000 грн., понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. та понесені витрати по сплаті судового зору в сумі 1 576,84 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем ОСОБА_1 пропущено тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, з наявних матеріалів справи та наданих сторонами доказів було повністю доведено той факт, що повний розрахунок ПрАТ «Азот» проведений з позивачем 26 липня 2019 року.
Також, судом враховано, що представник позивача у письмових заявах та в судовому засіданні вказав про надходження коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 і про дану обставину позивач достовірно знала 24 грудня 2019 року, проте із позовними вимогами звернулася до суду 14 липня 2020 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, районний суд мотивував свій висновок тим, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження спричинення їй моральної шкоди, не надано належних пояснень і доказів того, в чому саме полягає моральна шкода, в чому саме полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шульга Н.П. просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 грудня 2020 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку з недоплаченої заробітної плати за період з 13 жовтня 2017 року по 09 серпня 2019 року в сумі 159 684,16 грн. з усіма необхідними відрахуваннями, моральну шкоду 2 000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. та сплачений позивачем судовий збір.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору, суд не звернув уваги на те, що на момент звільнення заробітна плата не була повністю виплачена позивачеві.
Зазначено, що 24 грудня 2019 року на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти в сумі 13 900,51 грн. з описом переказу - заробітна плата та аванс. Крім цього, в серпні 2019 року на рахунок ОСОБА_1 також надходили кошти в сумі 2 612,20 грн. з описом переказу заробітна плата за липень 2019 року.
23 січня 2020 року ОСОБА_1 направила до ПрАТ «Азот» заяву, в якій просила надати довідку про заборгованість по заробітній платі станом на 23 січня 2020 року, копію наказу про звільнення, довідку про доходи (нарахування) за останні шість місяців роботи, що передували звільненню. Також, просила повідомити чи проводились їй виплати по заробітній платі після 30 жовтня 2017 року і в якому розмірі.
12 червня 2020 року на адресу ПрАТ «Азот» представником ОСОБА_1 - адвокатом Шульгою П.М. було направлено адвокатський запит аналогічного змісту, що був викладений в заяві ОСОБА_3 від 23 січня 2020 року на який 30 червня 2020 року отримано відповідь про те, що повний розрахунок підприємством було проведено 26 липня 2019 року і заборгованість відсутня.
Роблячи висновок про початок перебігу для позивача строку на звернення до суду за захистом своїх прав, суд першої інстанції помилково визначив початок перебігу строку 24 грудня 2019 року, коли ОСОБА_1 на картковий рахунок надійшли кошти.
Такий висновок суду є помилковим, оскільки початок перебігу строку для звернення за захистом своїх прав необхідно рахувати від моменту отримання відповіді на адвокатський запит, тобто від 08 липня 2020 року, оскільки саме у вказаній відповіді ПрАТ «Азот» надано повну інформацію про суми і дати виплат відносно ОСОБА_1 .
Оскільки позов подано 14 липня 2020 року, тому строк на звернення до суду позивачем не пропущено.
Крім того, зазначено, що розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що внаслідок невиплати позивачеві належних виплат після звільнення були понесені моральні страждання, які виразилися у переживаннях, пов'язаних із необхідністю звернення до суду за захистом своїх прав та необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ПрАТ «Азот» - адвоката Хлівненка П.В. зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.
Зазначено, що позивач у справі періодично перевіряючи свій картковий рахунок на предмет надходження коштів від ПрАТ «Азот» періодично його перевіряла. В судовому засіданні представник позивача визнав ту обставину, що 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 достовірно з'ясувала наявність коштів на рахунку, що надійшли від ПрАТ «Азот».
Звертаючись до суду із позовом в липні 2020 року, ОСОБА_1 пропустила тримісячний строк для такого звернення, не надавши суду доказів, які б давали можливість поновлення такого строку, оскільки підставою для його поновлення є лише встановлені судом та/або наведені працівником об'єктивно непереборні обставини, що унеможливили працівнику реалізацію права на звернення до суду.
Таких непереборних обставин суд першої інстанції не встановив та дійшов правильного висновку про відмову в позові з підстав пропуску строку на звернення до суду за захистом своїх прав.
Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно встановлено ненадання позивачем доказів, чим така шкода підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо) та наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) завдання такої шкоди відповідачем. Також, зазначено, що і до вимог про відшкодування моральної шкоди відповідно до офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 звернення з такими вимогами повинно відбутися в тримісячний строк, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Особа, що подала відзив на апеляційну скаргу вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування немає, тому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 з 21 травня 1996 року працювала на машиністом насосних установок 5 розряду до цеху водопостачання на ПрАТ «Азот».
Наказом № 805-вк від 26.10.2017 року ОСОБА_1 з 30 жовтня 2017 року була звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням (в зв'язку з виходом на пенсію), що підтверджено відповідним записом в трудовій книжці.
23 січня 2020 року ОСОБА_1 направила до ПрАТ «Азот» з заявою, в якій просила надати довідку про заборгованість по заробітній платі станом на 23.01.2020, копію наказу про звільнення, довідку про доходи (нарахування) за останній шість місяців роботи, що передували звільненню. Також просила повідомити чи проводились їй виплати по заробітній платі після 30 жовтня 2017 року і в якому розмірі.
12 червня 2020 року на адресу ПрАТ «Азот» було направлено адвокатський запит адвокатом Шульга П.М. аналогічного змісту із заявою ОСОБА_1 від 23 січня 2020 року.
30 червня 2020 ПрАТ «Азот» за вихідним номером 501-06/448 надало відповідь на адвокатський запит ОСОБА_2 , відповідно до якої повний розрахунок по заробітній платі на картковий рахунок ОСОБА_1 в відділення «Сбербанка» після 30 жовтня 2017 року було проведено 26 липня 2019 року в сумі 12 258,07 грн.
Згідно довідки ПрАТ «Азот» від 22 червня 2020 року № 819 станом на 19 червня 2020 року заборгованість ПАТ «Азот» по заробітній платі перед ОСОБА_1 відсутня. Повний розрахунок по заробітній платі було проведено 26 липня 2019 року. Аналогічна інформація вказана і в довідці ПрАТ «Азот» від 16 вересня 2020 року № 1090.
Відповідно до виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 , виданої АТ «Сбербанк», 29 липня 2019 року на рахунок надійшли кошти в сумі 13 900,51 грн. з описом переказу - заробітна плата та аванс (заробітна плата Зарплата за березень 2018 року). Крім того, 09 серпня 2019 року на рахунок надійшли кошти в сумі 2 612,20 грн. з описом переказу - заробітна плата та аванс (заробітна плата Зарплата за липень 2019р.).
23 жовтня 2020 року ПрАТ «Азот» було надано службову записку, відповідно до якої заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 на 23 жовтня 2020 року відсутня, повний розрахунок було проведено 26 липня 2019 року.
Крім того, вказано, що останнє перерахування заробітної плати на картковий рахунок ОСОБА_1 в відділення «Сбербанк» було здійснено за лютий 2017 року 26 липня 2019 року - 1 640,44 грн.; за березень 2017 року 26 липня 2019 року - 4 008,15 грн.; за квітень 2017 року 26 липня 2019 року - 6 888,57 грн.; за травень 2017 року 26 липня 2019 року - 1 363,35 грн. Також, 09 серпня 2019 року перераховано компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 2 612,20 грн.
1.Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ч. 4 ст. 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено категорії справ, що відносяться до малозначних.
П. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК визначено, що малозначними справами є в тому числі справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, вказаний спір відповідно до ст. 19 ЦПК України не є таким, що підлягає розгляду в загальному позовному провадженні та враховуючи заявлену ціну позову, з урахування збільшення позовних вимог відносить до категорії малозначних, а відтак, розгляд таких справ проводиться без участі учасників судового процесу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Апеляційний суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду повністю відповідає.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що працюючи на посаді машиніста насосних установок цеху в ПрАТ «Азот», наказом № 805-ВК від 26 жовтня 2017 року була звільнена із займаної посади 30 жовтня 2017 року відповідно до ст. 38 КЗпП України України за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію.
ОСОБА_1 зазначає, що в порушення вимог трудового законодавства, в день звільнення роботодавець не провів з нею повний розрахунок, фактично повний розрахунок із позивачем було проведено лише 26 липня 2019 року, у зв'язку з чим позивач із врахуванням збільшених позовних вимог просила стягнути із відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який за період з 31 жовтня 2017 року по 09 серпня 2019 року складає 159 648 грн. 34 коп.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 ЗУ «Про оплату праці» , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 21 травня 1996 року по 30 жовтня 2017 року працювала на посаді машиніста насосних установок 5 розряду до цеху водопостачання ПрАТ «Азот».
Наказом № 805-ВК від 26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (в зв'язку з виходом на пенсію), що підтверджено відповідним записом в трудовій книжці.
Згідно відповіді ПрАТ «Азот» від 30 червня 2020 року вбачається, що повний розрахунок по заробітній платі на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий у відділенні «Сбербанка» після 30 жовтня 2017 року проведено 26 липня 2019 року в сумі 12 258,07 грн.
Крім того, відповідно до довідки ПрАТ «Азот» від 22 червня 2020 року № 819 станом на 19 червня 2020 року заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 відсутня. Повний розрахунок по заробітній платі перед ОСОБА_1 було проведено 26 липня 2019 року. Аналогічна інформація вказана і довідці ПрАТ «Азот» від 16 вересня 2020 року № 1090.
Відповідно до виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 , виданої АТ «Сбербанк», 29 липня 2019 року на рахунок надійшли кошти в сумі 13 900 грн. 51 коп. з описом переказу - заробітна плата та аванс (заробітна плата Зарплата за березень 2018 року). Крім того, 09 серпня 2019 року на рахунок надійшли кошти в сумі 2 612 грн. 20 коп. з описом переказу - заробітна плата та аванс (заробітна плата Зарплата за липень 2019 року).
23 жовтня 2020 року ПрАТ «Азот» було надано службову записку, відповідно до якої заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 станом на 23 жовтня 2020 року відсутні, повний розрахунок було проведено 26 липня 2019 року.
Крім того вказано, що останнє перерахування заробітної плати на картковий рахунок ОСОБА_1 в відділенні «Сбербанк» було здійснено за лютий 2017 року 26 липня 2019 року - 1 640,44 грн.; за березень 2017 року 26 липня 2019 року - 4 008,15 грн.; за квітень 2017 року 26 липня 2019 року - 6 888,57 грн.; за травень 2017 року 26 липня 2019 року - 1 363,35 грн.
Також, 09 серпня 2019 року перераховано компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 2 612,20 грн.
Отже, фактично строк на звернення до суду за вирішенням спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у даному випадку із врахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять також компенсаційній виплати, розпочався із врахуванням дати отримання останньої компенсаційної виплати 10 серпня 2019 року і закінчився 10 грудня 2019 року.
Згідно наданих представником позивача письмових заявах щодо предмету спору та поясненнях в суді першої інстанції вбачається, що ОСОБА_1 достовірно дізналася про надходження коштів на картковий рахунок 24 грудня 2019 року. Тобто, навіть із врахуванням вказаної обставини строк на звернення до суду розпочався 25 грудня 2019 року та закінчився 25 березня 2020 року.
З позовом за захистом своїх прав ОСОБА_1 звернулася 14 липня 2020 року, тобто з пропуском строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_1 - адвокат Шульга П.М. у відповіді на відзив (а.с. 64-66) просив суд поновити строк на звернення із позовом до суду, мотивуючи своє клопотання тим, що відповідач не інформував позивача про здійснення виплати заборгованості по заробітній платі за 2017 рік, а позивачка, сама перевіривши в чергове свій картковий рахунок 24 грудня 2019 року виявила факт надходження коштів від ПрАТ «Азот». Остаточна відповідь з роз'ясненням про отримані кошти, ОСОБА_1 отримано 08 липня 2020 року.
Вирішуючи питання щодо поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовом, суд першої інстанції правильно врахував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
Так, у правових позиціях, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2018 року під час розгляду справи №757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року під час розгляду справи № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року під час розгляду справи № 288/1466/18 та від 13 квітня 2020 року під час розгляду справи № 753/5610/10 Верховний Суд вказав, що судам необхідно звертати увагу на ту обставину, що поважними причинами пропуску строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами та повинні бути підтверджені належними та беззаперечними доказами щодо неможливості такого звернення.
Крім того, в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року під час розгляду справи № 200/19766/16ц зазначено, що порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в нормах про перебіг позовної давності, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд першої інстанції достовірно встановив і дана обставина підтверджена матеріалами справи, що 26 липня 2019 року відповідач провів із позивачем повний розрахунок заборгованості, 09 серпня 2019 року було виплачено компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату. Сторона позивача не заперечила тієї обставини, що про факт надходження коштів ОСОБА_1 довідалася 24 грудня 2019 року, з позовом же звернулася лише 14 липня 2020 року. В доводах поважності причини пропуску строку на звернення до суду з позовом, сторона позивача зазначила, що ОСОБА_1 пропустила такий строк, оскільки вона не була проінформована відповідачем про здійснення належних їй виплат та їй не роз'яснено та не повідомлено про відсутність заборгованості. Вирішуючи спір, суд правильно врахував вище приведені висновки Верховного Суду та правомірно встановив відсутність належних доказів, які б підтверджували факт об'єктивно непереборних і пов'язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами підстав для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав, оскільки безпідставне поновлення строку на звернення до суду порушило б принцип дотримання оптимального балансу між реалізацією права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності. Європейський суд з прав людини сформулював правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справа «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Одним з найбільш складних питань у процесі прийняття рішення про поновлення строку звернення до суду є визначення критеріїв, за якими суд може визнати причини пропуску строку поважними, а підстави для його поновлення виправданими з метою досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи.
Крім того, перевіряючи обгрунтованість мотивів рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами і доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру і обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин.
ОСОБА_1 обгрунтовуючи завдану їй ПАТ «Азот» моральну шкоду посилалася на втрату нормальних життєвих зв'язків, які вимагали від неї додаткові зусилля для організації свого життя. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шульга П.М. навів аналогічного змісту підстави для задоволення моральної шкоди.
На думку колегії суддів, вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції правильно послався на ту обставину, що крім констатування норм закону позивачем не наведено причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати втратою нормальних життєвих зв'язків позивача, які вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
При перевірці доводів апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів також враховує і ту обставину, що в даному випадку відшкодування моральної шкоди є похідною вимогою від стягнення середнього заробітку і пропуск строку для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку фактично є підставою для відмови і в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди. Вмотивованих підстав, які б спростували висновок суду про відмову в задоволенні моральної шкоди в апеляційній скарзі не наведено, а відтак відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду в цій частині.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шульги Павла Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 25 лютого 2021 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді В.О. Єльцов
Л.В. Нерушак