П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/6528/20
Головуючий в 1 інстанції: Балан Я.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -
20 липня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 03.07.2020 року про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України у розмірі 5100,00 гривень по виконавчому провадженню №60783824.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що всупереч повного та своєчасного виконання рішення суду першої інстанції, про що було повідомлено відділ примусового виконання листом з наданням підтверджуючих документів, державним виконавцем на позивача було накладено штраф у розмірі 5100,00 гривень за невиконання без поважних причин боржником рішення суду.
Наголошувалося, що рішенням №951380843689 від 12.08.2019 року, ОСОБА_1 , поновлено виплату пенсії з січня 2017 року та нараховано доплату у розмірі 34 353,37 гривень, яка буде виплачена згідно з абзацом 14 пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Сума доплати (34 353,37 гривень) обліковується в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачується на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 03.07.2020 року про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України у розмірі 5100,00 гривень по виконавчому провадженню №60783824 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та постановлення нового про задоволення позовних вимог. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, суд не надав належної оцінки викладеним доводам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/2476/19 від 19 липня 2019 року, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 неотриманої пенсії, за період з січня 2017 року по грудень 2018 року, у розмірі 34353,37 гривень (а.с.30-36).
Рішення по адміністративній справі №420/2476/19 від 19 липня 2019 року набрало законної сили 29 серпня 2019 року.
09 вересня 2019 року, Одеським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист №420/2476/19.
Як зазначає позивач, на виконання вищевказаного рішення суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, рішенням №951380843689 від 12.08.2019 року, ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з січня 2017 року та нараховано доплату у розмірі 34353,37 гривень (а.с.59).
Після звернення ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про примусове виконання рішення суду по адміністративній справі №420/2476/19, старшим державним виконавцем Заліпаєвим Юрієм Валерійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60783824 від 21 грудня 2019 року (а.с.8-9).
09 січня 2020 року, листом №8/04-21 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося з заявою про закінчення виконавчого провадження по виконавчому листу №420/2476/19 у зв'язку з його повним та добровільним виконанням. До заяви додавалася копія рішення №951380843689 та копія протоколу відділу з питань виплати пенсій №19 (а.с.58).
03 липня 2020 року, начальником відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Коржовою Ю.Е., винесено постанову про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у розмірі 5100,00 гривень та зобов'язано виконати вимоги виконавчого документу протягом десяти робочих днів (а.с.61-62).
Вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ч.1 ст. 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Принцип обов'язковості судових рішень також закріплений статтею 14 КАС України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Частиною 2 ст.63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (ч.1 ст. 75 Закону №1404-VIII).
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст. 75 Закону №1404-VIII).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі №420/2476/19 визнано протиправною бездіяльність Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 недоотриманої пенсії за період з січня 2017 року по грудень 2018 року. Зобов'язано Суворовське об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі здійснити виплату ОСОБА_1 неотриманої пенсії за період з січня 2017 року по грудень 2018 року в розмірі 34353,37 грн. (тридцять чотири тисячі триста п'ятдесят три грн. 37 коп.).
Відповідно до пояснень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо виплати ОСОБА_1 неотриманої пенсії за період з січня 2017 року по грудень 2018 року у розмірі 34353,37 гривень, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області зазначено, що виплата нарахованої суми по зазначеній категорії справ регулюється абзацом 14 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Відповідно до вищезазначеної постанови нарахована сума за рішенням суду обліковується в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачується на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що Кабінетом Міністрів України і досі не розроблений такий порядок, Головне управління не має об'єктивної можливості провести виплату нарахованої суми, оскільки Головне управління не може відповідати за дії Кабінету Міністрів України, а тим паче за невиконання Кабінетом Міністрів України своїх безпосередніх обов'язків (а.с.79-80).
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судове рішення було виконане Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області у межах покладених на нього повноважень з прийняттям необхідних мір для його виконання у повному обсязі.
Аналізуючи вище наведені положення законодавства в контексті цієї справи необхідно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
З урахуванням встановлених у справі обставин та наведених доводів кожної сторони, а також досліджених доказів, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не має реальної фінансової можливості виконати судове рішення у повному обсязі, зокрема в частині виплати боргу перерахованої пенсії, оскільки кошти з Державного бюджету не виділялись, що свідчить про те, що позивачем добровільно виконано вимогу державного виконавця в межах своїх повноважень, оскільки згідно з судовим рішенням боржник здійснив перерахунок суми, яка підлягає сплаті за рішенням суду, тоді як у зв'язку із відсутністю коштів такі суми виплачені стягувачу у виконавчому проваджені не були. Отже, у відповідача були відсутні підстави для прийняття постанови про накладення штрафу на пенсійний орган за невиконання рішення суду.
Правова позиція у подібних справах була висловлена Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 21 лютого 2018 року у справі № 814/2655/14, від 21 серпня 2019 року у справі № 754/3105/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 0840/3476/18, від 19 серпня 2020 у справі справа № 140/784/19.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надало докази на підтвердження факту вчинення дій необхідних для виконання судового рішення, наданні докази у справі підтверджують неможливість боржника вчинити більш широкий обсяг дій направлених на виконання судового рішення з незалежних від нього причин, тому підстави для накладення штрафу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, постанова про накладення штрафу від 03.07.2020 року у виконавчому провадженні № 60783824 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.242, 243, 308, 311,315,317,321, 322, 325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року - скасувати, прийняти у справі нову постанову, якою позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 03.07.2020 року про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України у розмірі 5100,00 гривень по виконавчому провадженню №60783824.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.