справа № 380/5224/20
25 лютого 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79049 м. Львів пр-т Червоної Калини 66) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - відповідач, Сихівський відділ соціального захисту), у якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2020 році він отримав одноразову грошову допомогу до 05 травня у розмірі, меншому ніж передбачено ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На думку позивача, після прийняття Конституційним Судом України рішення № 3-р/2020 від 27.02.2020 він набув право на допомогу до 05 травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, передбаченому ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважаючи, що виплата допомоги у 2020 році здійснена не в повному обсязі, позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Однак відповідачем вищевказаного перерахунку не здійснено.
Ухвалою від 10.07.2020 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 31.07.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 440/2722/20.
Ухвалою суду від 26.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представниці позивача про поновлення провадження у справі.
Ухвалою суду від 25.02.2021 провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 25.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідача.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Вказав, що розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік визначено у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 1120 від 19.02.2020. Зазначив також, що Управлінням виплачено разову грошову допомогу до 05 травня позивачу як особі з інвалідністю внаслідок війни у розмірі 3640,00 грн, який встановлений чинним законодавством. Відповідач вважає, що передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат і допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Від представниці позивача надійшла також заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. В обґрунтування такої вказала, що саме при виконанні рішень адміністративних судів, які ухвалено не на користь суб'єкта владних повноважень, останній зазвичай ухиляється від такого виконання або зловживає своїми процесуальними правами, тому все частіше рішення залишається невиконаним. Зазначила, що на даний час є численні рішення судів по ідентичних справах, які фактично не виконано через умисну бездіяльність відповідачів та зазначення ними про неможливість виконати таке рішення через брак коштів. Оскільки позовні вимоги є вимогами немайнового характеру та жодного ефективного засобу для виконання рішення суду немає, просить при вирішенні спору по суті зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії № НОМЕР_1 від 13.08.2018.
У 2020 році позивачу виплачено щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі 3640,00 грн. Вказана обставина сторонами визнається.
Представниця позивача звернулася до Сихівського управління соціального захисту із заявою про проведення перерахунку та виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Сихівський відділ соціального захисту листом № 2603308/1957 від 24.06.2020 надав відповідь, якою повідомлено про те, що виплата разової грошової допомоги проводилася згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020.
Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача та вважає, що відповідачем порушено його право на отримання щорічної разової грошової допомоги у належному розмірі, відтак він звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовано приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено статтею 13 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» № 367-XIV від 25.12.1998 (далі - Закон № 367-XIV) статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2020 році позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок допомоги діяла ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону № 367-XIV, яка передбачала виплату допомогу до 05 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 05 травня з 01.01.2015 було також врегульовано пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України було делеговано повноваження встановлювати розмір разової грошової допомоги до 05 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»» № 112 від 19.02.2020 (далі - Постанова № 112), якою передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4 120,00 гривень; II групи - 3 640,00 гривень; III групи - 3 160,00 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України в частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення № 10-рп/2008 від 22.02.2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 05 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінетом Міністрів України у Постанові № 112 установлено, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законом № 3551-ХІІ, особам з інвалідністю внаслідок війни здійснюється у таких розмірах: I групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень (пп. 1 п. 1 Постанови № 112), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2020 році щорічної разової грошової допомоги до 05 травня одночасно діяли Закон № 3551-ХІІ та Постанова № 112.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27.02.2020 у позивача виникло право на соціальне забезпечення у розмірі, визначеному Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону № 367-XlV від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 05 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-IX від 14.11.2019 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року установлено у розмірі 1638 гривень.
Отже, з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 3-р/2020 від 27.02.2020 розмір разової грошової допомоги до 05 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи становить 13104,00 грн. (1638,00 грн * 8). Виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги у сумі 3640 грн не відповідає статті 13 Закону № 3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону № 3551-ХІІ.
Щодо посилань відповідача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через ненадходженння коштів від головного розпорядника, то такі не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними в силу того, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою, на що неодноразово наголошував Верховний Суд України у своїх рішеннях (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).
На користь такого висновку свідчить також практика Європейського Суду, зокрема, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), відповідно до яких реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань є безпідставними.
Виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій необхідно застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що щорічна разова грошова допомога до 05 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV. Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 05 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
При вирішенні даної справи суд в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права - Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV та Постанови № 112, викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у зразковій справі № 440/2722/20.
Оскільки у 2020 році разова грошова допомога до 05 травня була виплачена позивачу саме відповідачем, суд відхиляє твердження Сихівського відділу соціального захисту про відсутність у нього повноважень щодо виплати допомоги до 05 травня.
Із змісту позовних вимог слідує, що позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати йому разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою протиправні дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи.
Поняття бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі № 807/583/14, від 15.03.2019 у справі № 805/1953/18-а та від 23.05.2018 у справі № 802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
Таким чином, ненарахування та невиплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі, передбаченому частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ, суд кваліфікує як протиправну бездіяльність.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в цій адміністративній справі суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми видно, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись залежно від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.
Представниця позивача не навела аргументованих доводів та не надала доказів того, що саме рішення суду у цій справі не буде виконано відповідачем, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не буде поновлено права позивача. Тому така вимога позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищевикладене, а також висновки Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79049 м. Львів пр-т Червоної Калини 66; код за ЄДРПОУ 26056848) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
3. Зобов'язати Сихівський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.П. Качур