справа №380/1506/21
про повернення позовної заяви
24 лютого 2021 року м. Львів
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Карп'як Оксана Орестівна розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України про стягнення компенсації вартості за не отримане речове майно при звільненні,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з вказаним позовом до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_2 ) (79026, м. Львів, вул. Стрийська,146; код ЄДРПОУ - 25575767) в якому просить суд:
визнати бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України - невиплату у день виключення зі списків військової частини (24.07.2019) грошової компенсації за неотримане речове майно;
зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити різницю грошової компенсації вартості за неотримане, під час проходження військової служби, речове майно у сумі 48233, 89 грн.
Підставою для звернення позивача з даним позовом став, на думку позивача, несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині компенсації вартості за неотримане речове майно (не у повному обсязі).
Ця позовна заява надійшла до суду 04.02.2021 року та згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано для розгляду судді Карп'як О.О.
Ухвалою суду від 08 лютого 2021 позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду клопотання про поновлення строків звернення до суду із обґрунтуванням пропуску причин пропуску строку звернення до суду із наданням підтверджуючих документів на відповідні обставини.
19 лютого 2021 на адресу суду позивачем до матеріалів справи долучено заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказує, що право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком з врахуванням статей 256-258, 261 ЦК України та положень пп.14.1.48 ст.14 ПК України. Разом з тим вказує, що якщо суд вважає, що строк звернення до суду ним пропущено, то просить його поновити, враховуючи те, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до норм забезпечення військовослужбовцям проводиться у день звільнення їх в запас Збройних Сил України, він дізнався місяць тому із засобів масової інформації. Вказує, що він не знав і не міг довідатись, що орган державної влади, в даному випадку відповідач, який покликаний захищати права та законні інтереси громадян, може порушувати його права, а також він не має юридичної освіти, не знає особливостей нарахування всіх видів виплат військовослужбовцям при звільненні в запас, у зв'язку з чим не міг знати, що його права порушуються.
24.02.2021 року позивач подав також заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом по справі №380/1506/21. Підстави та обґрунтування заяви викладені аналогічні, що й у заяві від 19.02.2021.
Розглянувши заяви позивача про визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду й поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовними вимогами та визначаючись щодо дотримання позивачем строків звернення до суду та наявності підстав для поновлення такого строку, суд виходить з наступного.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення наказом Начальника Західного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 24.07.2019 року № 187.
Позивач вказує, що на день його звільнення в запас Збройних Сил України 24.07.2019 року та до теперішнього часу не було проведено повного розрахунку, а саме виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно з мотивів відсутності коштів для такої виплати. Розмір відповідної компенсації, яка підлягає до виплати становить 67457,20 грн. згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі №55 від 21.08.2019. Вважає, що 08.04.2020 відповідач протиправно провів перерахунок коштів за його неотримане речове майно в розмірі 19223,31 грн., відтак не у повному розмірі.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби компенсації за вартості за не отримане речове майно.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким він не був забезпечений під час проходження військової служби.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення грошової компенсації вартості за неотримане, під час проходження військової служби, речового майна охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
З аналізу вищенаведених положень ст.122 КАС України вбачається, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст.122 цього Кодексу).
У такій категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як вбачається з матеріалів позову, фактично розрахунок щодо грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу відбувся 08.04.2020, про нараховані суми компенсації за неотримане речове майно позивач дізнався з листа від 21.08.2019. Проте до суду з цим позовом позивач звернувся лише 04.02.2021, тобто із пропуском строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України.
Відтак, позивач у спірних правовідносинах звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
До заяв, поданих на усунення недоліків позову позивачем не долучено жодних доказів поважності причин його пропуску. Натомість позивач вказує, що право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Щодо доводів позивача, викладених у заявах від 19.02.2021 та 24.02.2021 про те, що право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно не обмежується жодним строком, оскільки охоплюється поняттям «заробітна плата».
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний висновок.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає: 1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м'якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств; 2) створення та утримання запасів речового майна; 3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами; 4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу; 5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення; 6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби; 7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232).
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. <...>
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Зі змісту положень Інструкції № 232 висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №825/1732/17, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 11.02.2021 у справі №240/532/20.
Відтак, відносини з виплати компенсації за неотримане речове майно є відносинами щодо проходження публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягає саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
У рішенні Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року (справа «Мельник проти України») погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також указав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, суд встановив, що позивач, будучи обізнаним про можливе порушення своїх прав, свобод чи інтересів, у встановлений строк звернення до суду не звернувся, доказів обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду не надав.
Також, судом не встановлено, а позивачем не наведено достатніх аргументів, які б вказували на поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Згідно ч. 2 ст. 44 КАС України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно п. 1,9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1,2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З врахуванням вищенаведеного, відповідно до ст.122, 123, 169 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки позивачем пропущено строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом, а вказані підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 171, 248, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою, відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_2 ) про стягнення компенсації вартості за неотримане речове майно, - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати позивачу, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна