про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
25 лютого 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/844/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., перевіривши матеріали за позовною заявою адвоката Скворцової Алли Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, Комісії з надання одноразової грошової допомоги за рахунок коштів районного бюджету Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
23.02.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Скворцової Алли Юріївни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі - І відповідач), Комісії з надання одноразової грошової допомоги за рахунок коштів районного бюджету Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі - ІІ відповідач), в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з надання одноразової грошової допомоги за рахунок коштів районного бюджету Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , в наданні грошової допомоги для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру, яка виникла у вересні-жовтні 2020 року на території Луганської області з резервного фонду державного бюджету, викладене у листі Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області №4638 від 24.12.2020;
- зобов'язати Комісію з надання одноразової грошової допомоги за рахунок коштів районного бюджету Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області прийняти рішення про надання (виплату) матеріальної грошової допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , в розмірі, встановленому Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 №1269-р «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету»;
- зобов'язати Станично-Луганську районну державну адміністрацію Луганської області надати (виплатити) матеріальну грошову допомогу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , в розмірі, встановленому Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 № 1269-р «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету».
В обґрунтування позову зазначено, що позивач був власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який було зруйновано в наслідок надзвичайної ситуації (пожежі), яка виникла на території Луганської області у вересні-жовтні 2020 року.
10.10.2020 комісією з обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації Нижньотеплівської сільської ради Станично-Луганського району Луганського області складено акт обстеження житла, зруйнованого (пошкодженого) внаслідок надзвичайної ситуації № 2 від 10.10.2020 відповідно до висновків якого житло є зруйнованим.
23.11.2020 на підставі акту обстеження житла, зруйнованого (пошкодженого) внаслідок надзвичайної ситуації № 2 від 10.10.2020 позивачем зареєстровано припинення права власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Листом № 4638 від 24.12.2020 повідомлено позивача, що згідно розпорядження голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 27.10.2020 № 823 «Про використання коштів резервного фонду державного бюджету», Комісії з надання одноразової грошової допомоги за рахунок коштів районного бюджету Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, склад якої затверджено розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 19.02.2020 № 147 «Про внесення змін до складу комісії з надання одноразової грошової допомоги за рахунок коштів районного бюджету» доручено забезпечити розгляд документів щодо надання грошової допомоги за рахунок коштів, виділених з резервного фонду державного бюджету для проведення невідкладних (першочергових) заходів з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, яка виникла у вересні-жовтні 2020 року на території Луганської області.
Комісією з надання одноразової грошової допомоги за рахунок коштів районного бюджету Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області прийнято рішення про відмову в наданні грошової допомоги для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру, яка виникла у вересні-жовтні 2020 року на території Луганської області з резервного фонду державного бюджету на підставі заяви та доданих до неї документів.
Розглянувши матеріали позову, суд дійшов такого.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень” позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Як убачається зі змісту позовної заяви, представник позивача стверджує, що позивач є постраждалою особою від надзвичайної ситуації - пожежі.
Відповідно до пункту 24 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) надзвичайна ситуацією є обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Пунктом 20 частини другої статті 19 КЦЗ України визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту віднесено забезпечення соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема виплати матеріальної допомоги.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 21 КЦЗ України громадяни України мають право, зокрема, на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.
Частиною першою статті 84 КЦЗ України визначено, що постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації є особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.
Відповідно до положень частин другої - четвертої вказаної статті цього Кодексу заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають, зокрема: надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації).
Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок, зокрема, коштів державного та місцевих бюджетів.
Надання невідкладної допомоги постраждалим може здійснюватися за рахунок коштів резервних фондів державного та місцевих бюджетів відповідно до рівня надзвичайної ситуації, а також матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Частинами восьмою та дев'ятою статті 86 КЦЗ України передбачено, що постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються.
Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
З наведених норм КЦЗ України можна зробити висновок, що виплата постраждалому грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) внаслідок надзвичайної ситуації здійснюється органом місцевого самоврядування за кошти, зокрема, місцевого та державного бюджетів, за умови добровільної передачі цим постраждалим зруйнованого або пошкодженого житла органу місцевого самоврядування.
Відповідно до приписів частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (чинного) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника цих правовідносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений для сфери приватноправових відносин.
Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 607/10615/15-а та від 04 березня 2020 року у справі № 360/162/19.
Конституційний Суд України в Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.
Вказану правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 по справі № К/9901/5888/18 (363/2449/14-а).
В даному випадку спір виник внаслідок відмови Комісії з надання одноразової грошової допомоги за рахунок коштів районного бюджету Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області прийняти рішення щодо отримання в подальшому від органу місцевого самоврядування грошової компенсації за пошкоджене внаслідок надзвичайної ситуації житло.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що дії та/або бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо виплати такої компенсації можуть бути оскаржені в порядку цивільного судочинства. Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки захисту підлягає порушене цивільне право.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного у відкритті провадження слід відмовити, роз'яснивши позивачеві, що спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом адвоката Скворцової Алли Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, Комісії з надання одноразової грошової допомоги за рахунок коштів районного бюджету Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві право звернутися з позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяТ.В. Смішлива