24 лютого 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/3651/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом секретаря Світловодської міської ради ОСОБА_1 (далі - позивач) до Світловодської міської ради (далі - відповідач 1) та Виконавчого комітету Світловодської міської ради (далі - відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом і просить: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача1 щодо не прийняття рішень про встановлення чергового 7 рангу посадової особи місцевого самоврядування секретаря міської ради; не застосування різниці у посадовому окладі і не призначення особи виконуючого обов'язку секретаря ради на час вакантності посади міського голови; 2) визнати протиправною бездіяльність відповідача2 щодо не прийняття рішень про виділення з міського бюджету недоотриманої заробітної плати в сумі 23293,75 грн.; різниці окладу в сумі 19956,87 грн. та недоотриманої надбавки в сумі 1224,68 грн.; 3) зобов'язати відповідача2 здійснити перерахунок та виплату недоотриманих коштів розміром 44 476 грн.; 4) стягнути з відповідача2 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн..
В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що він працює на посаді секретаря Світловодської міської ради. Внаслідок протиправної бездіяльності відповідача йому несвоєчасно присвоєно ранг посадової особи місцевого самоврядування, що призвело до порушення його прав.
Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Представник відповідача у поданому до суду відзиві позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні повністю. (а.с.105-112).
Від позивача до суду надійшли додаткові пояснення (а.с.118-119) та відповідь на відзив (вх.№28111/20 від 18.12.2020р.).
Протокольною ухвалою від 08.12.2020 року, подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що розпорядження Світловодського міського голови №15-к від 15.01.2016 ОСОБА_1 призначений, як обраний Світловодською міською радою, на посаду секретаря міської ради з 16 січня 2016 року до закінчення строку повноважень (а.с.18).
Розпорядженням Світловодського міського голови №11-к від 10.01.2018 року, відповідно до положень ст.15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», ОСОБА_1 з 16.01.2018 року присвоєно черговий 8 ранг посадової особи місцевого самоврядування, в межах 4 категорії посад, як такому, що успішно відпрацював на займаній посаді понад 2 роки (а.с.19).
Позивач вказує, що він набув право на присвоєння чергового рангу в січні 2020року, однак, через протиправну бездіяльність відповідача -1 питання щодо встановлення йому чергового рангу залишається невирішеним.
Вказані обставини зумовили його звернення до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Порядок обрання секретаря міської ради та припинення його повноважень визначено ст. 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до положень цієї статті, секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Повноваження секретаря сільської, селищної, міської ради можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради.
Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
Статтею 5 вказаного Закону визначено, що право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території. На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою та регіональними мовами в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про засади державної мовної політики".
Відповідно до ст.10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Згідно ст.14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" в органах місцевого самоврядування встановлюються категорії посад в т.ч. - до четвертої категорії віднесено посади директорів, перших заступників, заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад; до п'ятої категорії віднесено керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад. Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування, а саме: особам, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг; особам, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг. Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи. Ранги присвоюються одночасно з обранням (прийняттям) на службу в органи місцевого самоврядування або обранням (призначенням) на вищу посаду.
Розпорядженням Світловодського міського голови №11-к від 10.01.2018 року, відповідно до положень ст.15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», ОСОБА_1 з 16.01.2018 року присвоєно черговий 8 ранг посадової особи місцевого самоврядування, в межах 4 категорії посад, як такому, що успішно відпрацював на займаній посаді понад 2 роки (а.с.19).
Аналіз викладених вище положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» свідчить, що за умови успішного відпрацювання на займаній посаді, не менше 2 років, позивач набуває право на присвоєння чергового рангу.
До матеріалів справи долучено довідку, зі змісту якої встановлено, що на сесіях Світловодської міської ради 7 скликання не приймалось рішень стосовно визнання роботи незадовільною, чи про застосування дисциплінарного стягнення чи про проведення службового розслідування відносно секретаря міської ради ОСОБА_1 (а.с.20).
Також судом встановлено, що рішенням сесії Світловодської міської ради №1809 від 19.11.2019 року, висловлено недовіру з подальшим припиненням повноважень Світловодському міському голові ОСОБА_2 (а.с.32).
Так, позивачем, внаслідок дострокового припинення повноважень Світловодського міського голови, ініційовано звернення до голови Верховної Ради України про призначення позачергових виборів міського голови м. Світловодська (а.с.33).
Також, позивач з 25.11.2019 року є головою штабу з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (через відсутність опалення в житлових будинків в холодну пору року, рішенням обласної комісії з питань ТЕБ та НС від 24.11.2019р., протокол №31, ситуацію на території міста визначено як надзвичайну техногенного характеру) (а.с.34).
Отже, зміст долучених матеріалів свідчить, що позивач успішно відпрацював на займаній посаді, а тому набув право на присвоєння йому чергового рангу - 16.01.2020р., чого Світловодською міською радою не було зроблено.
При цьому, в зв'язку з відсутністю міського голови, вирішення питання щодо присвоєння чергового рангу ОСОБА_1 передано на вирішення сесії Світловодської міської ради.
Однак, як свідчить зміст протоколів засідання сесії Світловодської міської ради 7 скликання від 23 червня 2020 року (а.с.30) та від 20.10.2020 року (а.с.121), рішення не було прийнято, в зв'язку з не набранням необхідної кількості голосів.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Частиною 1 статті 73 вказаного Закону встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Відповідно до п.2 ч.2 Постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006 року Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 року - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу;
Згідно п.2 ч.2 Постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006 року Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Відповідно до ст.2-1 Кодексу законів про працю, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З аналізу зазначених норм належить зробити висновок, що право на захист виникає у випадку порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.
При цьому протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд вказує, що за результатами розгляду справи, у межах спірних правовідносинах встановлено, що відповідачем - 1 допущено протиправну бездіяльність в частині не прийняття рішення про встановлення ОСОБА_1 чергового 7 рангу посадової особи місцевого самоврядування.
Щодо не здійснення доплати (застосування різниці у посадовому окладі) за виконання обов'язків міського голови, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97) повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до закону особи, крім випадків дострокового припинення його повноважень.
У разі звільнення з посади сільського, селищного, міського голови у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження сільського, селищного, міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради. Секретар сільської, селищної, міської ради тимчасово здійснює зазначені повноваження з моменту дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови і до моменту початку повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на позачергових виборах відповідно до закону, або до дня відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на чергових місцевих виборах.
Іншими словами, секретар ради фактично призначається виконувачем обов'язків голови ради, але і від своєї роботи не звільняється. Тому логічно, що він може розраховувати на доплату за виконання додаткових обов'язків. Проте для вирішення питання перш за все ж слід керуватися нормативними актами, якими встановлено умови оплати праці відповідної категорії працівників.
Так, умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування відповідно до вимог постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. № 268 (далі - постанова № 268).
Підпунктом «г» п.п. 1 п. 2 цієї постанови передбачено встановлення спеціалістам і службовцям (крім заступників керівників органів виконавчої влади, прокуратури, судів та інших органів, керівників структурних підрозділів та їх заступників) доплати:
- за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників таких самих категорій персоналу (у разі відсутності внаслідок тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці без збереження заробітної плати, у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами, у частково оплачуваній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку) - до 50 % посадового окладу за основною роботою з використанням для цього до 50 % посадового окладу відсутнього працівника;
- за виконання обов'язків тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу - у розмірі різниці між фактичним посадовим окладом тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу (без урахування надбавок та доплат) і посадовим окладом працівника, який виконує обов'язки тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу, у разі коли працівник, що виконує обов'язки тимчасово відсутнього керівника структурного підрозділу, не є його заступником.
З цього випливає, що доплата за виконання обов'язків за більш відповідальною посадою може бути встановлена тільки у разі виконання спеціалістом обов'язків керівника структурного підрозділу (заступника керівника структурного підрозділу), тимчасово відсутнього.
Отже, зазначена норма постанови № 268 не поширюється на секретаря ради, з наступних підстав:
- по-перше, секретар ради не є спеціалістом. Чинною редакцією ч. 1 ст. 50 Закону № 280/97 встановлено, що секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Закріплена у відповідних положеннях п. 4 ч. 3 ст. 42 та ч. 1 ст. 50 Закону № 280/97 процедура призначення секретаря ради зумовлена особливостями правового статусу цієї посадової особи, обсягом і характером її повноважень, які є похідними від повноважень сільського, селищного, міського голови. Секретар ради фактично є заступником відповідного голови;
- по-друге, виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основних трудових обов'язків передбачає заміну іншого працівника, відсутнього у зв'язку з хворобою, відпусткою, відрядженням і з інших причин і за яким відповідно до чинного законодавства зберігається місце роботи (посада). У нашому ж випадку посада голови ради є вакантною, а за виконання обов'язків за вакантною посадою доплата постановою № 268 не передбачена
З огляду на викладене, у вказаній частині позов задоволенню не підлягає.
Щодо бездіяльності виконавчого комітету Світловодської міської ради в частині не прийняття рішення про виділення з міського бюджету коштів для виплати недотриманої заробітної плати.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контроль за дотриманням бюджетного законодавства, регулюються Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.
Як вбачається з аналізу змісту статті 7 Бюджетного кодексу України, місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
Суд зазначає, що пунктами 3, 5 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск, затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.
Так, питання щодо виділення додаткових коштів на виплату недоотриманої заробітної плати відноситься до виключної компетенції виконавчого комітету Світловодської міської ради.
Адміністративний суд не вправі обговорювати доцільність питання щодо виділення додаткового фінансування, оскільки це належить тільки власникові або уповноваженому ним органу, яким у даному випадку і є відповідач - 2 по справі.
Суд вважає за необхідне зазначити, що принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим завданням суду є здійснення правосуддя. Відтак, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, а не забезпечення ефективності державного управління, інакше було б порушено принцип розподілу влади та принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень.
Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів. Виходячи зі змісту ст. ст. 47, 48 Закону, з числа депутатів ради обираються органи ради - постійні комісії ради (для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету) та тимчасові контрольні комісії ради (для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування).
Водночас, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
У контексті з положеннями ч.1 ст.5 КАС України, яка передбачає право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Верховний Суд України у Постанові від 24 січня 2017 року зробив висновок, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Як встановлено судом, позивач не звертався з пропозицією щодо виділення додаткових коштів.
При цьому, до матеріалів справи не додано жодного доказу, що відповідачем 1 чи відповідачем - 2 прийнято будь - яке рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у виплаті недоотриманої заробітної плати.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, про відмову у вказаній частині позовних вимог.
Щодо моральної шкоди.
За приписами частин першої-третьої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 57).
Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв'язку між протиправними діями відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 21.02.2020 у справах №№ 363/3520/16-а та 628/3028/16-а.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Так, як визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Світловодської міської ради в частині не прийняття рішення про встановлення Секретарю Світловодської міської ради ОСОБА_1 чергового 7 рангу посадової особи місцевого самоврядування з 16.01.2020 року.
Зобов'язати Світловодську міську раду встановити Секретарю Світловодської міської ради ОСОБА_1 чергового 7 рангу посадової особи місцевого самоврядування - датою 16.01.2020 року.
Зобов'язати виконавчий комітет Світловодської міської ради здійснити перерахунок та виплату Секретарю Світловодської міської ради ОСОБА_1 недоотриманих коштів, в зв'язку з присвоєнням чергового 7 рангу посадової особи місцевого самоврядування з 16.01.2020 року.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України. Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько