25 лютого 2021 року м. Київ № П/320/419/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 07.02.2020 просить суд:
визнати протиправною бездіяльність щодо відмови виплачувати пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262);
зобов"язати призначити та виплатити пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262 у розмірі 80 % від суми грошового забезпечення - 11 862,74 грн, з урахуванням цільової допомоги інвалідам війни, підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни ІІ групи (40 %), збільшення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2011 № 1381, починаючи з 01.05.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому була призначена пенсія за віком, однак у 2019 році він виявив бажання перевестись на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», у зв'язку з чим звернувся із відповідною заявою до пенсійного органу, який йому у такому призначенні відмовив з підстав того, що позивач не відноситься до військовослужбовців строкової військової служби.
На думку позивача, вказана відмова є протиправною та такою, що порушує його права та законні інтереси.
Засобами поштового зв'язку 11.03.2020 надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач не погоджується з вимогами позову та просить відмовити у його задоволенні у зв'язку з порушенням позивачем порядку звернення для призначення відповідної пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України, серії НОМЕР_1 , виданим Ірпінським МВ Управління ДМС України в Київській області 10.10.2012, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 10.12.2008 позивач є інвалідом ІІ групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Також посвідченням серії НОМЕР_4 від 22.12.2005 підтверджується, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до наявних у пенсійній справі відомостей станом на 11.04.2019 пенсія позивачу призначена відповідно до Закону № 2262 та становить 14 970,00 грн.
Відповідно до перерахунку пенсії від 18.04.2019 на підставі рішення пенсійного органу від 19.04.2019 № 923510202167 про перерахунок пенсії позивачу призначено до виплати пенсію відповідно до Закону України «Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058) у розмірі 8 133,72 грн.
Також даними пенсійної справи підтверджується, що станом на 03.05.2019 загальна сума призначеної пенсії становить 8 257,01 грн.
Позивач, вважаючи переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправною, звернувся із заявою до пенсійного органу про призначення пенсії відповідно до Закону № 2262.
Листом від 19.04.2019 № 355/Л-ВП пенсійний орган відмовив позивачу у призначенні пенсії відповідно до Закону № 2262 з підстав того, що останній не був військовослужбовцем строкової служби, а також рекомендовано позивачу для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262 звернутись до уповноваженого структурного підрозділу Міністерства оборони України.
Вважаю дану відмову протиправною позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом № 2262 та Законом № 1058.
Згідно з вимогами ст. 46 Конституції України Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон № 2262 визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до положень Закону № 2262, останній має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону № 2262 особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Крім того, Закон № 1058 розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Вимогами ч. 3 ст. 45 Закону № 1058 врегульовано порядок переведення з одного виду пенсії на інший.
При вирішенні правомірності дій відповідача, судом враховано таке.
Як вже зазначалося позивач отримував пенсію на підставі Закону № 2262, проте, відповідачем самостійно без заяви позивача було здійснено переведення на пенсію на підставі вимог Закону № 1058, тобто, самовільно змінено вид пенсії.
Згідно з вимогами ст. 18 Закону № 2262 пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону № 2262 групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Залежно від ступеня втрати працездатності особи з інвалідністю поділяються на три групи.
Як вбачається з ст. 23 Закону № 2262, в разі наявності у особи з інвалідністю з числа осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугу років (п. "а" ст. 12), пенсія по інвалідності може призначатися їм у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги (п. "а" ст. 13).
Вимогами ст. 10 Закону № 1058 встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно з абз. 5 ч. 4 ст. 42 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абз. 1 - 3 цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 45 Закону № 1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Аналіз наведеної норми свідчить, що чинним законодавством встановлено чіткий порядок переведення особи з одного виду пенсії на інший, а саме, за заявою такої особи, призначеної в межах цього Закону.
Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено права органу пенсійного фонду здійснювати самостійне призначення іншого виду пенсії на підставі іншого Закону без заяви пенсіонера.
Крім того, судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 583/1463/17, згідно з якою відповідно до ст. 1-1 Закону № 2262 законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058 та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до вимог ст. 7 Закону № 2262 військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
Тобто, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону № 2262 та Закону № 1058 призначається одна пенсія за її вибором.
Враховуючи, що станом на 11.04.2019 позивач отримував пенсію відповідно до вимог Закону № 2262, самостійне без заяви позивача призначення відповідачем позивачу пенсії на підставі Закону № 1058 є протиправним та таким, що порушує права позивача.
Крім того, вимогами ст. 49 Закону № 1058 визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 Закону № 1058.
Тобто, вказаною нормою визначено вичерпний перелік підстав, за яких можливе припинення та поновлення виплати пенсії.
Проте, у даному конкретному випадку відповідачем не надано суду жодного документа на підтвердження наявності підстав для припинення виплати позивачу пенсії на підставі Закону № 2262, яку позивач отримував по травень 2019.
Стосовно твердження відповідача про те, що позивач матиме право на пенсію відповідно до вимог Закону № 2262 лише після звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області через уповноваженого структурного підрозділу Міністерства оборони України, судом встановлено таке.
Вимогами ст. 48 Закону № 2262 в редакції, чинній до 01.01.2007 було передбачено, що заяви про призначення пенсій військовослужбовцям строкової служби, які звільнені з військової служби, та членам їх сімей подаються до районного (міського) органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, а звільненим із служби особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей - до органів пенсійного забезпечення Міністерства оборони України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону України, Управління державної охорони, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного пенсійного органу письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсії деяким категоріям громадян» Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Службі безпеки, Державній податковій адміністрації, Державному департаменту з питань виконання покарань та іншим органам, що здійснюють призначення пенсій відповідно до Закону № 2262, встановлено забезпечити проведення інвентаризації пенсійних справ, виплатних та інших документів, необхідних для виконання функцій з призначення і виплати пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262 (далі - призначення і виплата пенсій), передачу їх до 01.01.2007 органам Пенсійного фонду України згідно з актами, складеними за формою, що затверджується органами, зазначеними у цьому пункті, за погодженням з Пенсійним фондом України, та виплату пенсій до визначеного строку.
Станом на 18.02.2010 (дату призначення пенсії позивачу) ст. 48 Закону № 2262 діяла в такій редакції: Заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
Водночас, відповідачем не надано суду жодного документа на підтвердження недотримання позивачем вказаного порядку при подачі до відповідача заяви про призначення пенсії на підставі вказаного Закону.
Відповідно до вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення від 11.06.2002 у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства»).
У рішенні від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» ЄСПЛ з посиланням на свою попередню практику зазначив, що ст. 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо «користування правами та свободами», що гарантуються цими основними положеннями. Застосування ст. 14 Конвенції необов'язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією. Необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили «до сфери застосування» однієї або більше статей Конвенції.
Таким чином, заборона дискримінації за ст. 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати п. 40 зазначеного рішення).
Якщо в державі існує чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно було здійснено призначення позивачу іншого виду пенсії на підставі іншого Закону без відповідної заяви позивача.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині визнання протиправною бездіяльність щодо відмови відповідача виплачувати пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262 з 01.05.2019 підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов"язати відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262 у розмірі 80 % від суми грошового забезпечення - 11 862,74 грн. з урахуванням цільової допомоги інвалідам війни, підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни ІІ групи (40 %), збільшення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2011 № 1381, починаючи з 01.05.2019 суд зазначає, що оскільки зазначена вимога є похідною від попередньої вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови відповідача виплачувати пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262 з 01.05.2019, а також відновлює порушене право позивача, суд вважає, що таку вимогу слід задовольнити.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
ЄСПЛ у п. 50 рішення від 13.01.2011 по справі "Чуйкіна проти України" зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
Крім того, позивач просить суд стягнути витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн.
Так, згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до їх розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 6, 7 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимоги частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження сплати гонорару адвоката у розмірі 15 000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги позивач надав копію договору про надання правової допомоги від 15.02.2019, ордер на надання правової допомоги серії, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 0000055 від 18.11.2015, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 10.01.2020, рахунок-фактура № 159/19, а також платіжне доручення № В881034695 від 04.12.2019 на суму 15 000,00 грн.
Відповідно до розрахунку витрат на професійну правничу допомогу від 10.01.2020 розмір витрат позивача складає 15 000,00 грн за 15 годин роботи, які включать у себе: консультацію з правових підстав 1 000,00 грн за 1 годину; правову оцінку та аналіз судової практики 3 000,00 грн за 3 години; збирання (отримання) доказів 5 000,00 грн за 5 годин; написання позовної заяви 5 000,00 за 5 годин; підготовка позовної заяви та копії документів до неї для направлення до суду 1 000,00 годин.
Перевіряючи обґрунтованість визначеного адвокатом у акті виконаних робіт та наданих послуг розміру гонорару суд виходить з наступного.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно матеріалів справи, предметом позову є визнання протиправним дій пенсійного органу та зобов'язання вчинити його певні дії щодо призначення та виплати пенсії позивачу.
З матеріалів справи вбачається, що вартість юридичних послуг з представництва інтересів позивача в суді стороною визначена як 15 000,00 грн.
З урахуванням обставин справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); кількості сторін та відсутності інших учасників у справі; виходячи з фактично витраченого представником позивача часу, суд вважає розмір вартості наданих послуг визначених в акті неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування 15000,00 грн. як витрат на правничу допомогу - необґрунтованими.
Водночас, суд вважає, що співмірною та розумною у цій справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 7 500,00 грн.
З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе задовольнити частково клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297, КАС, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) виплачувати пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262 - ХІІ з 01.05.2019.
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262 - ХІІ у розмірі 80 % від суми грошового забезпечення - 11 862,74 грн, з урахуванням цільової допомоги інвалідам війни, підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни ІІ групи (40 %), збільшення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2011 № 1381, починаючи з 01.05.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.