Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"24" лютого 2021 р. м. Рівне Справа № 918/1105/20
Господарський суд Рівненської області у складі судді Андрійчук О., за участю секретаря судового засідання Рижого Б., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро"
про стягнення 649 959,35 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Бохан С., дов. від 28.12.2019,
від відповідача: Кривошей Ю., ордер АЕ № 1047708 від 15.01.2021,
У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" про стягнення 649 959,35 грн, з яких: 269 999,80 грн пені, 249 826,81 грн 28 % річних, 56 628,44 грн індексу інфляції та 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
21.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агротехніка" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" (відповідачем) укладено договір поставки продукції виробничо - технічного призначення № 20-САТ/РВ, за умовами якого позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 390 002,40 грн. Відповідач частково оплатив поставлений товар на суму 65 000,40 грн, відтак заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становила 325 002,00 грн. У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агротехніка" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" (відповідач) про стягнення в сумі 517 830,54 грн, з яких: 325 002,00 грн - основний борг, 20 568,57 грн - відсотки за користування товарним кредитом, 41 635,88 грн - пеня, 46 123,57 грн - 28% річних, 19 500,12 грн -інфляційні втрати та 65 000,40 грн - штраф за договором поставки продукції виробничо - технічного призначення № 20-САТ/РВ від 21.06.2016. Ухвалою суду від 05.12.2017 у справі № 918/724/17 затверджено мирову угоду, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро", провадження у справі №918/724/17 припинено. 07.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (новий кредитор) укладено договір № 07-02-2020 про відступлення права вимоги (в порядку ст. 512-519 ЦК України). Ухвалою суду від 02.03.2020 здійснено заміну позивача у справі № 918/724/17, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро". Як стверджує позивач, мирова угода не була добровільно виконана боржником, оплати відбувалися не в узгоджені сторонами строки. У зв'язку з тим, що відповідач порушив умови мирової угоди та прострочив строки оплати, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 649 959,35 грн, з яких: 269 999,80 грн пені, 249 826,81 грн 28 % річних, 56 628,44 грн індексу інфляції та 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом.
23.11.2020 позивач направив відповідачу акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 48255 від 23.11.2020 на суму 73 504,30 грн, який останній залишив без відповіді та задоволення.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 6, 11, 509, 512-519, 526, 533, 536, 610, 612, 625-629, 655, 692 - 694, 712 ЦК України, ст.173, 193, 202 ГК України тощо.
22.12.2020 від відповідача надійшов відзив, в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на те, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 у справі № 918/724/17, якою затверджено мирову угоду, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро", виконана у повному обсязі, виконавче провадження з її примусового виконання закрите, отже, зобов'язання сторін за договором поставки припинилися в силу новації (укладення мирової угоди та її затвердження судом).
11.01.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою затвердження Господарським судом Рівненської області від 05.12.2017 у справі № 918/724/17 мирової угоди не впливає на можливість стягнення додаткових нарахувань згідно з договором поставки. Підставою для звернення позивача до суду є порушення з боку відповідача умов договору поставки та мирової угоди, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, отже, судове рішення не припиняє зобов'язальних правовідносин та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а відтак вимоги позивача є правомірними.
22.01.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, де відповідач, зазначає, що позивачем пропущено строк для подання відповіді на відзив, просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на те, що нарахування позивачем штрафних санкцій з грудня 2017 є безпідставними, адже всі зобов'язання, які позивач отримав за договором відступлення, та які були затверджені мировою угодою, відповідачем виконано у повному обсязі. Відповідач має обґрунтовані сумніви в оригінальності договору поставки, на який посилається позивач у позовній заяві.
Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.
Ухвалою суду від 27.11.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" залишено без руху.
Ухвалою суду від 03.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21.12.2020.
Разом з позовною заявою на адресу суду від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою суду від 03.12.2020.
21.12.2020 на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 21.12.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено, постановлено здійснювати розгляд справи № 918/1105/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.01.2020.
22.12.2020 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 22.12.2020 задоволена.
Ухвалою суду від 11.01.2021 підготовче засідання відкладено 01.02.2021.
13.01.2021 від позивача надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою від 13.10.2021.
16.01.2021 від відповідача надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою суду від 18.01.2021.
Ухвалою суду від 01.02.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 24.02.2021.
08.02.2021 від позивача надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою суду від 08.02.2021.
17.02.2021 від відповідача надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою суду від 18.02.2021.
Інших заяв і клопотань не надходило.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив таке.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
21.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агротехніка" (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 20 - САТ/РВ, за п. 1.1. якого у строки, визначені договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо - технічного призначення (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом у сумі, визначеній відповідно до умов договору.
Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару та нарахування відсотків, інші умови, визначені у додатках до договору, який є невід'ємною його частиною (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 5.1. договору господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім обов'язків покупця по виконанню грошових зобов'язань за договором та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням, а в частині проведення розрахунків за товар, за штрафними санкціями - до повного їх виконання.
Згідно з п. 9.13. договору вказаний договір набуває чинності з моменту його підписання.
У п. 2.12. договору зазначено, що моментом переходу права власності на товар від постачальника до покупця є дата виписки видаткової накладної на товар та/або, при необхідності, підписання інших документів, що посвідчують факт передачі товару покупцю.
У розділі 3 договору визначено права та обов'язки постачальника та покупця. Зокрема, постачальник зобов'язаний передати товар покупцеві у місці, вказаному в додатку, а покупець, у свою чергу, провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку та термінів, передбачених п. 2 договору та додатку до договору, отримати товар в місці, вказаному в графі «Базис поставки» додатку та в термін, вказаний в цьому ж додатку, а при достроковій поставці - в термін, вказаний в повідомленні постачальника.
Як установлено судом з фактичних обставин справи, позивач поставив відповідачу товар на загальна суму 390 002,40 грн, про що свідчать видаткові накладні
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
№ 1899 (на суму 65 000,00 грн) та № 1900 (на суму 325 002,00 грн).
За п. 2.1. ціна договору становить загальну вартість товару, визначену із врахуванням вимог п. 2.2.-2.3. договору, що передається за цим договором, та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Ціна товару встановлюється у гривнях та
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
Відповідно до п. 2.3. договору, зокрема вартість (ціна) товару визначена на день підписання договору.
У п. 2.4. договору зазначено, що покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної з врахуванням вимог п.
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, у розмірах, вказаних у додатках до договору шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника.
Товар, що був переданий покупцю у межах цього договору тільки згідно з накладними (без укладення додатків), підлягає оплаті з врахуванням вимог п. 2.2. - 2.4. цього договору, не пізніше 01.12.2016 (п. 2.5. договору).
Заразом згідно з додатками до договору строк сплати авансової частини в розмірі 65 000,40 грн - 31.12.2016, відстрочений платіж на суму 325 002,00 грн - 10.04.2017.
Проте, в порушення умов договору, відповідач прострочив оплату товару та частково розрахувався за товар, сплативши всього 65 000,40 грн, а саме: 31.08.2016 -
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
, 22.09.2016
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила 325 002,00 грн.
За умовами п. 2.6. - 2.8., 2.11. договору за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачено додатком до договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов'язковій оплаті покупцем. Строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до договору, але не раніше дня, наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день повного розрахунку покупцем за поставлений товар. Покупець має право провести дострокову оплату вартості (ціни) товару. В цьому випадку, відсотки нараховуються та сплачуються за фактичну кількість днів користування товарним кредитом. Відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником відповідно до п. 2.6. договору. Щомісячно з 01 вересня поточного року, або в день повного розрахунку, якщо такий настав раніше, постачальник складає акт надання (приймання - передачі) послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається постачальником на адресу покупця, що вказана в тексті цього договору. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом одного робочого дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається постачальнику, акт вважається схваленим та підписаним покупцем. Сплата нарахованих відсотків відбувається одночасно з оплатою вартості (ціни) товару і зараховуються постачальником відповідно до вимог п. 2.10. договору.
У додатку № 1/СТ000001544 від 19.08.2016 до договору розмір відсотків за користування товарним кредитом - 7 % річних.
Всього, згідно з актом нарахування відсотків за користування товарним кредитом, постачальником нараховані відсотки у розмірі 20 568,57 грн, які відповідач зобов'язався оплатити одночасно з оплатою вартості товару.
Розділом 7 договору передбачено, що у випадках порушення умов цього договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором. За порушення умов договору покупець: А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; Б) сплачує штраф в розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання; B) сплачує на користь постачальника 28 відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Керуючись ст. 259 ЦК України, сторони дійшли згоди про збільшення позовної давності по всім зобов'язанням, що виникли на підставі цього договору, до 3 років. Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань припиняється через 3 роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (ч. 6 ст. 232 ГПК України).
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агротехніка" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" (відповідач) про стягнення в сумі 517 830,54 грн, з яких: 325 002,00 грн - основний борг, 20 568,57 грн - відсотки за користування товарним кредитом, 41 635,88 грн - пеня, 46 123,57 грн - 28% річних, 19 500,12 грн - інфляційні втрати та 65 000,40 грн - штраф за договором поставки продукції виробничо - технічного призначення № 20-САТ/РВ від 21.06.2016.
Ухвалою суду від 05.12.2017 у справі № 918/724/17 затверджено мирову угоду від 21.11.2017, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро", згідно з п. 1 якої відповідач визнав, що його заборгованість перед позивачем за поставлений товар (основний борг) в момент укладення цієї мирової угоди становить 325 002,00 грн, а також визнав правильність нарахування 20 568,57 грн відсотків за користування товарним кредитом, 41 635,88 грн пені, 46 123,57 грн 28 % річних, 19 500,12 грн, індексу інфляції та 65 000,40 грн штрафу.
Відповідно до п. 2 мирової угоди відповідач зобов'язався здійснити повну оплату 325 002,00 грн основного боргу, 20 568,57 грн відсотків за користування товарним кредитом, 46 123,57 грн 28 % річних, 19 500,12 грн інфляційних шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача за графіком: 139 653,91 грн до 10.12.2017, 139 653,91 грн до 10.03.2018, 139 653,90 грн до 10.05.2018 (всього: 418 961,72 грн).
Сторони погодили, що у разі не сплати та/або несвоєчасної сплати відповідачем чергового платежу в повному обсязі в терміни, передбачені у п. 2 цієї мирової угоди, позивач набуде право на примусове стягнення 517 830,54 грн, а саме: 325 002,00 грн основного боргу, 20 568,57 грн відсотків за користування товарним кредитом, 41 635,88 грн пені, 46 123,57 грн 28 % річних, 19 500,12 грн індексу інфляції та 65 000,40 грн штрафу.
07.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агротехніка" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" (новий кредитор, позивач) укладений договір про відступлення прав вимоги № 07-02-2020 (договір відступлення), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором, укладеним між первісним кредитором та відповідачем.
Пунктом 1.1 договору відступлення передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор набуває (приймає) від належного первісному кредитору право грошової вимоги згідно з договором поставки № 20-САТ/РВ від 21.06.2016 боржником, а саме: під відступленими правами розуміється право грошової вимоги на отримання всіх грошових коштів, які належать до сплати боржником первісному кредитору, відповідно та на підставі безпосередньо договору поставки № 20-САТ/РВ від 21.06.2016 та ухвали суду у справі № 918/724/17 від 05.12.2017.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.03.2020 здійснено заміну позивача у справі № 918/724/17 - Товариство з обмеженою відповідальністю
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
Відповідач порушив умови мирової угоди, а тому новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" звернувся до Володимирецького РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання ухвали Господарського суду Рівненської області у справі № 918/724/17 від 05.12.2017.
06.02.2020 постановою Володимирецького районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрито провадження № 61156888 з примусового виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 у справі № 918/724/17.
Станом на 25.11.2020 ухвала Господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 у справі № 918/724/17 виконана (датою виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора), відповідачем сплачені грошові кошти в розмірі 525 598,00 грн, а саме: 12.10.2018 сплачено 45 570,00 грн; 16.10.2018 - 0,57 грн; 22.01.2019 - 100 000,00 грн; 26.02.2019 - 10 000,00 грн; 29.03.2019 - 15 000,00 грн; 12.04.2019 - 15 000,00 грн; 07.05.2019 - 10 000,00 грн; 14.05.2019 - 5 000,00 грн; 15.07.2020 (проведено банком, зараховано на рахунок позивача) - 73 526,16 грн; 30.07.2020 (проведено банком) - 14 718,60 грн; 02.09.2020 (проведено банком, зараховано на рахунок позивача) - 236 782,67 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банку.
Пунктом 2.10. договору поставки сторони передбачили, що у випадку недостатності коштів, отриманих від покупця на виконання в повному обсязі його зобов'язань за цим договором, постачальник має право провести зарахування коштів у такому порядку: 1) в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, передбачених п. 2.5.договору; 2) в рахунок сплати відсотків за неправомірне користування коштами та індексу інфляції в порядку, передбаченому п. 7.2 (Б) договору; 3) в рахунок сплати пені за кожен день прострочення, передбаченої п. 7.2 (А) договору; 4) в рахунок сплати штрафу, передбаченого п. 7.2 (Б) договору; 5) в рахунок оплати вартості (ціни) товару, пропорційно кожній номенклатурі неоплаченого товару; 6) в рахунок оплати різниці ціни товару, передбаченої п. 2.2.3. договору.
Судом установлено, що зарахування позивачем сплачених відповідачем грошових коштів відбулося у порядку ст. 534 ЦК України (без урахування п. 2.10. договору), таким чином: 7 767,46 грн - оплата витрат позивача по сплаті судового збору, 20 568,57 грн - сплата нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, 17 233,97 грн, 0,57 грн, 28 889,03 грн - сплата 28% річних, 19 500,12 грн - сплата інфляційних, 41 635,88 грн -сплата пені, 9 974,97 грн, 10 000,00 грн, 15 000,00 грн, 15 000,00 грн - 10 000,00 грн, 5 000,00 грн, 25,43 грн - сплата штрафу, 73 500,73 грн, 14 718,60 грн, 236 782,67 грн - оплата вартості поставленого товару.
Відтак заборгованість відповідача перед позивачем на суму 525 598,00 грн відсутня.
Отже, як стверджує позивач, він отримав право вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання за договором тієї заборгованості, яка зафіксована в ухвалі суду про затвердження мирової угоди від 05.12.2017 у справі № 918/724/17, а також інші можливі нарахування за договором, у тому числі відсотки за користування товарним кредитом.
23.11.2020 позивач направив на адресу відповідача акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом № 48225 на суму 73 504,30 грн. Оскільки акт не повернувся позивачеві, він вважається таким, що схвалений та підписаний відповідачем.
У зв'язку з тим, що відповідач порушив умови мирової угоди та прострочив строки оплати, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 649 959,35 грн, з яких: 269 999,80 грн пені, 249 826,81 грн 28 % річних, 56 628,44 грн індексу інфляції та 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом.
З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов'язані із відповідальністю за прострочення оплати за поставлений товар та за користування товарним кредитом, регулювання яких здійснюється ЦК України та ГК України.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками справи.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу вимог ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За матеріалами справи, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 у справі № 918/724/17 затверджено мирову угоду від 21.11.2017, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро".
Вказана мирова угода також виконана відповідачем з порушенням строків, погоджених в ній.
При цьому суд зазначає, що на відміну від звичайного договору, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Тобто мирова угода не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 904/8731/17 і від 20.06.2018 у справі № 913/869/14). Особливість мирової угоди полягає в тому, що її умови набувають чинності (юридичної сили) лише у випадку її затвердження судом.
Ураховуючи положення ст. 604 ЦК України, дослідивши обставини справи та надавши оцінку умовам мирової угоди, суд дійшов висновку про те, що, укладена між сторонами мирова угода не є новацією в розумінні ст. 604 ЦК України, оскільки за її умовами зобов'язання відповідача за договором поставки не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов'язання (виконання робіт, надання послуг тощо), умов про припинення первісного зобов'язання, що виникло за вказаним договором, мирова угода не містить, а зміна порядку і строку виконання такого зобов'язання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вказаної норми (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/7, від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13).
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судового акта про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника, не змінює правової природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ухвала про затвердження мирової угоди не є правоперетворюючим судом рішенням, порядок розрахунків, визначений у мировій угоді, впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором залишається незмінною.
Отже, мирова угода, затверджена ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.12.2017 у справі № 918/724/17, не є новацією, зобов'язання за договором поставки між сторонами не припинилися, за мировою угодою сторони змінили строк виконання основного зобов'язання, а саме: 10.12.2017 щодо сплати 45 694,19 грн, 10.03.2018 щодо сплати 139 653,91 грн та на 10.05.2018 щодо сплати 139 653,90 грн (з урахуванням п. 2.10. договору).
Судом із фактичних обставин справи установлено, що предметом вказаного спору є стягнення 269 999,80 грн пені, 249 826,81 грн 28 % річних, 56 628,44 грн індексу інфляції та 73 504,30 грн 7% за користування товарним кредитом.
Щодо нарахування та стягнення з відповідача пені, то суд уважає за необхідне зазначити таке.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).
За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).
За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Як установлено судом із умов договору поставки, відповідач зобов'язався оплатити поставлений товар на суму 325 002,00 грн до 10.04.2017 (додаток № 1/СТ000001544 від 19.08.2016, а з урахуванням умов мирової угоди: 10.12.2017, 10.03.2018, 10.05.2018), порядок зарахування грошових коштів визначено у п. 2.10, нарахування штрафних санкцій припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (п. 7.3.).
У свою чергу, позивач здійснив нарахування пені за періоди з 11.04.2017 по 12.10.2017 (за умовами мирової угоди) та з 01.12.2017 по 01.09.2020 (у цій справі), тобто без урахуванням змінених строків виконання основного зобов'язання, передбачених п. 2 мирової угоди, та поза межами трирічного строку, обумовленого в договорі.
Зокрема, за умовами договору, як зазначалося, право на нарахування пені обмежується трьома роками, отже, позивач мав право на нарахування пені у період з 11.04.2016 по 04.12.2017, що складає 238 днів (05.12.2017 затверджено мирову угоду, якою змінені строки виконання основного зобов'язання), відтак подальше нарахування пені мало здійснюватися з 12.12.2017, 13.03.2018 (з урахуванням вихідного дня), 11.05.2018 та, відповідно, закінчуватися по кожному із зазначених строків через два роки та 127 дні.
Суд уважає за необхідне також зазначити, що відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений товар, згідно з умовами мирової угоди, у такі строки: до 10.12.2017 на суму 45 694,19 грн, до 10.03.2018 на суму 139 653,91 грн та до 10.05.2018 на суму 139 653,90 грн. У свою чергу, відповідальність застосовується з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання, якщо такий строк припадає на святковий, вихідний, неробочий день (ст. 253, 254 ЦК України), то строк виконання переноситься на перший робочий день. При цьому суд уважає за необхідне зазначити, що згідно з правилами української мови про вживання прийменника до для числових позначень, наприклад, до 10.12.2017, 10.12.2017 є останнім днем виконання зобов'язання (прислівник включно писати не треба), тобто прийменник до виражає кінцеву календарну дату та за сферою використання закріплений за офіційним діловим стилем, тоді як прийменник по - за розмовним (вказані прийменники в українській мові є тотожними та відрізняються лише за сферою використання) (вказане знайшло своє застосування у судовій практиці, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15, від 08.10.2018 у справі № 927/490/18).
Суд, здійснивши перерахунок пені, установив, що її розмір становить 229 440,26 грн (при заявленому - 269 999,80 грн) (розрахунок додається), отже, пеня підлягає частковому задоволенню.
Щодо відсотків за користування товарним кредитом, то відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За умовами договору (п. 2.7.) строк користування товарним кредитом починається не раніше дня, наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день повного розрахунку.
У той же час цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Такі проценти за правомірне користування чужими коштами є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, до застосування у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 ЦК України. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти за користування товарним кредитом, як плата за надану відстрочку, а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Отже, право на нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (товарним кредитом), коли відповідач правомірно користувався наданими йому коштами та мав право не сплачувати кредитору свій борг, закінчилося 10.04.2017, а після вказаної дати мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання, за яке підлягають нарахування проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, тобто за протиправне невиконання (неналежне виконання) грошового зобов'язання.
Окрім того, ч. 2 ст. 625 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 та 694 цього Кодексу обов'язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із ст. 694, 536, 625 ЦК України.
Системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачене ст. 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (постанова Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18).
Судом установлено, що позивач здійснив нарахування 7% за користування товарним кредитом за кожен день, тобто спосіб їх обчислення підпадає під визначення пені, тоді як позивач уже нарахував та заявив до стягнення пеню.
З урахуванням викладеного підстави для задоволення 7% за користування товарним кредитом, нарахованих поза строком правомірного користування чужими грошовими коштами, тобто як за неправомірне користування грошовими коштами (з одночасним нарахуванням процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України як відповідальністю за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання), та за кожен день прострочення, відсутні.
Щодо нарахування 28% річних та інфляційних, то ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.
Суд, здійснивши перерахунок 28% річних та інфляційних, установив, що розмір перших становить 216 101,61 грн (при заявленому - 249 826,81 грн), а других - 42 016,16 грн (при заявленому - 56 628,44 грн) (розрахунок додається), отже, 28% річних та інфляційні підлягають частковому задоволенню.
Заразом суд, оцінивши всі фактичні обставини справи, установив, що розмір загальної вартості поставленого відповідачу товару становив 390 002,40 грн, а сума несплаченого основного боргу - 325 002,00 грн, за мировою угодою відповідачем сплачено, крім суми основного боргу, 192 828,54 грн (20 568,57 грн відсотків за користування товарним кредитом, 41 635,88 грн пені, 46 123,57 грн 28 % річних, 19 500,12 грн індексу інфляції та 65 000,40 грн штрафу), що у відсотковому відношенні до загальної суми поставки становить 49,44%, а до суми боргу - 59,33%. Окрім того, предметом цієї справи є 649 959,35 грн, з яких: 269 999,80 грн пені, 249 826,81 грн 28 % річних, 56 628,44 грн індексу інфляції та 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом, що у відсотковому відношенні до загальної суми поставки становить 166,66%, а до суми вже погашеного боргу - 199,99%. Загальна сума здійснених нарахувань становить 842 787,89 грн (192 828,54 грн + 649 959,35 грн), що у відсотковому відношенні до загальної суми поставки становить 216,10%, а до суми вже погашеного боргу - 259,32%.
Умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами та період нарахування пені до 3 років, погодили нарахування відсотків за користування товарним кредитом, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її на рівні 28% річних від несплаченої вартості товару.
Тобто право позивача на нарахування сум, заявлених до стягнення, передбачене умовами договору.
У той же час ст. 13 ЦК України, якою врегульовані межі здійснення цивільних прав, передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч. 1-5 цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
За ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. 549 - 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).
За ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом п. 7.2. укладеного сторонами договору, положень ст. 611 та ч. 3 ст. 692, ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18|12-79гс19).
При цьому вирішення питання про зменшення заявлених до стягнення сум закон відносить на розсуд суду. У свою чергу, судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Суд, реалізуючи надане йому право, ураховує, що суддівський розсуд підлягає не лише обмеженням, які позитивно передбачені законом, але також певним загальним правилам, зокрема: 1) сфера суддівського розсуду поширюється на варіанти, які не сприймаються юридичною спільнотою як явно незаконні («неправильні»); 2) кожен суддя зобов'язаний обрати варіант, який він або вона вважає найкращим; 3) вибір не може бути випадковим чи свавільним і потребує пояснення.
Ураховуючи викладене, суд уважає за необхідне скористатися правом на зменшення розміру відповідальності задля недопущення явно нерозумних і несправедливих наслідків (взявши до уваги відсутність основного боргу та загальний строк прострочення), зменшивши пеню та 28% річних до 70 000,00 грн та 120 000,00 грн відповідно, загальний розмір вимог, що підлягатиме до задоволення, - 232 016,16 грн (70 000,00 грн + 120 000,00 грн + 42 016,16 грн), складатиме 59,49% від загальної суми поставки (390 002,40 грн), а разом із вже стягнутими з відповідача грошовими коштами, окрім основного боргу (192 828,54 грн + 232 016,16 грн = 424 844,70 грн), - 108,93%.
Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, а відтак про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 120 000,00 грн 28% річних, 70 000,00 грн пені та 42 016,16 грн інфляційних.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 9 749,39 грн та 97 342,72 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому суми, на які суд на власний розсуд зменшив 28% річних та пеню, при вирішенні питання про розподіл судових витрат не враховуються.
Зважаючи, що позов задоволено частково, отже, судовий збір в розмірі 7 313,02 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" про стягнення 649 959,35 грн задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" (34362, Рівненська область, Володимирецький район, с. Любахи, вул. Вишнева, буд. 58-А, ідентифікаційний код 40131958) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" (08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20, ідентифікаційний код 36348550) 120 000,00 грн 28% річних, 70 000,00 грн пені та 42 016,16 грн інфляційних.
У задоволенні позовних вимог про стягнення 199 999,80 грн пені, 129 826,81 грн 28% річних, 73 504,30 грн відсотків за користування товарним кредитом та 14 612,28 грн інфляційних відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" (34362, Рівненська область, Володимирецький район, с. Любахи, вул. Вишнева, буд. 58-А, ідентифікаційний код 40131958) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" (08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20, ідентифікаційний код 36348550) 7 313,02 грн судового збору.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" (08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20, ідентифікаційний код 36348550).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівень - Агро" (34362, Рівненська область, Володимирецький район, с. Любахи, вул. Вишнева, буд. 58-А, ідентифікаційний код 40131958).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне судове рішення складене та підписане 25.02.2021.
Суддя О.Андрійчук