23.02.2021 року м. Дніпро Справа № 904/4389/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),
суддів: Кузнецової І.Л. Чус О.В.
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2020 р.
( суддя Колісник І.І., м. Дніпро, повний текст рішення складено 04.12.2020 р.)
у справі
за позовом Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4
в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж",
м. Дніпро
про повернення земельної ділянки
1. Короткий зміст позовних вимог
Керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 звернувся в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" повернути Дніпровській міській раді за актом приймання-передачі земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Макарова, 25Б, площею 0,3554 га з кадастровим номером 1210100000:07:213:0011.
Звернення з позовом до суду прокурор обґрунтовує порушенням інтересів держави, яке полягає в неналежному виконанні Відповідачем зобов'язань за договором оренди землі в частині її повернення Позивачу після закінчення 15.07.2014 р. укладеного між сторонами договору від 13.12.2007 р. та встановленого законодавством порядку використання земельної ділянки комунальної власності.
Прокурор стверджує, що невиконання Відповідачем вимог договору оренди в частині повернення земельної ділянки позбавляє Дніпровську міську раду можливості подальшої передачі в оренду спірної земельної ділянки та, як наслідок, отримання коштів до місцевого бюджету від імовірного орендаря, що є свідченням нераціонального використання об'єкта комунальної власності та неефективного управління цим об'єктом, що спричиняє економічні збитки місцевому бюджету, а також створює загрозу економічним інтересам Дніпровської міської ради, що суттєво порушує економічні інтереси держави, що й потребує їх захисту.
Наявність у Позивача повноважень у сфері земельних правовідносин та прав для їх захисту, які за обставинами справи ним не здійснюються, прокурор обґрунтовує статтею 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Заявляючи про своє процесуальне право на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Прокурор зазначає, що вже самого факту бездіяльності міськради для втручання Прокурора є достатнім, оскільки ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” чітко не визначено, що необхідно розуміти під “нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій”, які є підставою для звернення Прокурора до суду.
При цьому Прокурор посилається також на відповідні висновки з цього питання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у його постановах 2017 - 2018 р.р. за результатом касаційного перегляду справ, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 587/430/16-ц від 26.06.2019 р.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог Прокурора посилався на те, що відповідно до договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 24.05.2006 р. ТОВ “Метеорстроймонтаж” набуло у власність нежитлову будівлю та споруди, що знаходяться на спірній земельній ділянці. За таких обставин, враховуючи частину 3 ст. 120 Земельного кодексу України та частину1 ст. 377 ЦК України, Відповідач зауважує на тому, що до нього перейшло право на спірну земельну ділянку на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому землекористувачу.
Також Відповідачем долучені до відзиву платіжні доручення за січень - жовтень 2019 року, якими він спростовує твердження Прокурора про шкоду територіальній громаді, завданій несплатою орендної плати за спірну земельну ділянку.
Крім того, Відповідач просив застосувати строк позовної давності, який на його думку, враховуючи зазначений Прокурором строк припинення договору оренди землі, на час його звернення з позовом до суду вже сплинув.
2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2020 р. в позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що акт членів робочої групи з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Чечелівського району у місті Дніпрі № 07-19 не є допустимим доказом припинення права власності Відповідача на нерухомість, набуту ним за договором купівлі-продажу від 24.05.2006 р. Без вирішення у встановленому законом порядку правової долі речового права на нерухомість, що знаходиться на спірній земельній ділянці, повернення цієї земельної ділянки власнику (позивачу) не буде ефективним захистом прав та інтересів останнього, оскільки не позбавляє законного права Відповідача на користування земельною ділянкою. За таких обставин суд дійшов висновку про неефективність обраного прокурором способу захисту для поновлення прав позивача у цій справі, що унеможливлює задоволення позову.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок неповно з'ясованих обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення по суті, порушень норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 31, 34 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 124, 125, 126 Земельного кодексу України, ст. ст. 416, 417 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 76-78, 236, 237 ГПК України, відтак, рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.
При цьому Скаржник зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, доказів продовження строку дії договору оренди Відповідач не надав. Згідно з п. 7.1 договору оренди землі та ст. 34 Закону України «Про оренду землі», після припинення дії договору оренди землі Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав в оренду. Однак, Відповідач в порушення п. 7.1 договору оренди землі тa вимог ст. 34 Закону України «Про оренду землі», спірну земельну ділянку за актом приймання-передачі Дніпровській міській раді не повернув.
Водночас, на думку Скаржника, судом першої інстанції не надано належної правової оцінці факту знищення об'єкта нерухомості Відповідача на спірній земельній ділянці, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства групи по самоврядному контролю за використанням та охороною земель Чечелівського району у місті Дніпрі від 25.02.2019 р. № 07/19, яким встановлено, що земельна ділянка вкрита деревами та чагарниками, територія не експлуатується, знаходиться у незадовільному стані. Земельна ділянка вільна від забудов.
Скаржник наголошує на тому, що з урахуванням того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, Відповідачем не спростовано факт знищення майна на спірній земельній ділянці та не доведено його фактичне існування, господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути лише матеріали технічної інвентаризації, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно, до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна, в той час, як зазначено в постанові Верховного Суду від 17.01.2019 р. у справі № 708/254/18, на яку посилається суд першої інстанції, перелік документів, які підтверджують факт знищення нерухомого майна не є вичерпним.
Відтак, на думку Скаржника, ТОВ «Метеорстроймонтаж» починаючи з 15.07.2014 р., всупереч умовам договору оренди земельної ділянки та вимог ст. 34 Закону України «Про оренду землі», не виконує взяті на себе за договором оренди землі зобов'язання щодо повернення Орендодавцю земельної ділянки після сплину терміну дії договору оренди. З огляду на викладене, спірна земельна ділянка, підлягає поверненню TОB «Метеорстроймонтаж», на користь власника - територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Дніпровська міська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" не скористаляся своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.12.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 904/4389/19, розгляд скарги призначено в судове засідання на 02.02.2021 р..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2021 р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 23.02.2021 р..
У судовому засіданні 23.02.2021 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи
За договором купівлі-продажу від 24.05.2006 р., посвідченим того ж дня приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Козіною А.В. ( зареєстровано в реєстрі за № 1862 ), Товариство з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" придбало у власність у гр-на Лепескіна І. І. нежитлову будівлю та споруди, загальною площею 894,7 кв. м., що знаходяться в місті Дніпропетровську по вул. Більшовицька, буд. 27.
Зазначений договір зареєстрований державним реєстратором в особі приватного нотаріуса Козіни А.В. у Державному реєстрі правочинів 24.05.2006 р. ( запис 1; номер правочину: 1325219 ).
27.06.2006 р. Комунальним підприємством “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” прийняло рішення про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю “Метеорстроймонтаж” права власності на нежитлові будівлі та споруди по вул. Більшовицька, буд. 27 у м. Дніпропетровську, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11060558 від 27.06.2006 р..
Розпорядженням Дніпропетровської міської ради № 812р від 07.08.2007 р. присвоєно будівлям та спорудам по вул. Макарова адресу - вул. Макарова, 25Б ( колишня адреса - вул. Більшовицька, 27.
13.12.2007 р. між Дніпропетровською міською радою, правонаступником якої є Дніпровська міська рада ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" ( Орендар ) укладено Договір оренди землі, відповідно до п. 1.1 якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вулиця Макарова, 25-Б і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:07:213:0011.
Цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ) 1.11.6 ( інша комерційна діяльність ) ( п. 1.2 договору ).
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,3554 га ( п. 2.1 договору ).
Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, інші об'єкти інфраструктури, які зазначені в акті приймання-передачі земельної ділянки.
Згідно з п. 3.1 договору цей договір оренди укладено на три роки.
Повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі ( п. 7.8 договору ).
Цей договір посвідчено 13.12.2007 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. ( зареєстровано в реєстрі № 2928) та зареєстровано у Державному земельному кадастрі 15.07.2008 р., про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040810400239.
На підставі рішень Дніпропетровської міської ради № 2/27 від 23.01.2008 р., № 31/28 від 13.02.2008 р., № 39/35 від 06.08.2008 р. сторонами було укладено додатковий договір від 21.04.2010 р., яким вносилися зміни до договору оренди в частині орендної плати.
На підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 173/12 від 15.06.2011 р. сторони уклали додаткову угоду від 25.10.2011 р., згідно з якою було поновлено укладений між ним договір оренди спірної земельної ділянки до 15.07.2014 р..
Зазначена додаткова угода посвідчена 25.10.2011 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. ( зареєстровано в реєстрі за № 1897 ) та зареєстрована в Управлінні Держкомзему у м. Дніпропетровську, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.04.2012 р. за № 12101000400050.
За актом обстеження земельної ділянки № 6/30-0411 від 15.04.2011 р., проведеною комісією у складі: представника Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради в особі начальника відділу моніторингу землевласників та землекористувачів, представника Комунального підприємства “Центр містобудування, архітектури, землеустрою та кадастру” Дніпропетровської міської ради в особі завідувача сектора аналізу стану земель, представника замовника - ТОВ “Метеорстроймонтаж”, було встановлено, що на земельній ділянці площею 0,3554 га за адресою: Красногвардійський район, вул. Макарова, 25Б ( кадастровий номер 1210100000:07:213:0011 ) існують: будівельні відходи, цегляні навіси ( літ.В-1, Е-1, Г-1 ), бетонний ганок ( літ. А ) згідно технічного паспорту КП “ДМБТІ” Дніпропетровської обласної ради ( реєстраційний номер 1537656 ) на земельній ділянці відсутні. На земельній ділянці розташовано напівзруйновану капітальну будівлю сараю, двоповерхову капітальну будівлю без даху із двоповерховими капітальними прибудовами без даху, цегляний навіс, залишки цегляних фундаментів, бетонно-цегляні сходи, металевий павільйон. Акт супроводжується додатками (фотознімки будівель та споруд).
25.02.2019 р. членами робочої групи з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Чечелівського району у місті Дніпрі проведено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, вулиця Макарова, 25 Б, про що було складено акт № 07-19, за результатом якого встановлено, що територія не експлуатується, знаходиться у незадовільному стані та вільна від забудов.
Відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 4/11-2323 від 11.11.2020 станом на 06.11.2020 в інформаційній (автоматизованій) підсистемі “Фіскальний кадастр” Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська, власником якої є Дніпровська міська рада, виявлені реєстраційні записи щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та юридичними, фізичними особами на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:07:213:0011 за адресою: вул. Макарова (вул. Більшовицька), 25Б. Встановлено, що у період з 21.08.2006 р. по 01.04.2008 р. спірна земельна ділянка була зареєстрована за ОСОБА_1 , а з 22.07.2010 р. по 15.07.2014 р. - за ТОВ “Метеорстроймонтаж” ( ЄДРПОУ 34365024 ).
Доказів продовження строку дії договору оренди з відповідачем сторонами суду не надано.
Разом з тим відповідно до інформації з листа Дніпровської міської ради № 5/17-11 від 27.02.2019 р. за рішенням Дніпровської міської ради № 636 від 19.09.2008 р. Відповідачу було надано дозвіл на проектування та будівництво житлового комплексу з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщення і паркінгом, у межах наданої замовнику земельної ділянки. За результатами розгляду матеріалів проекту землеустрою щодо відведення Відповідачу земельної ділянки площею 0,3554 га зі зміною її цільового призначення для проектування та будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщення та паркінгом, Головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради надано містобудівний висновок № 09/310 ПЗ від 06.05.2016 р..
Відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 12/11-352 від 17.09.2019 р. на розгляді в Департаменті по роботі з активами знаходиться клопотання Відповідача від 17.10.2016 р. вх. № 36/5671 стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для проектування та будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщення та паркінгом по вул. Макарова, 25Б.
Зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбувається за обставин зареєстрованого за відповідачем права власності на об'єкти нерухомості, що знаходяться на цій земельній ділянці.
Так, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю та споруди, загальною площею 894,7 кв.м., що знаходяться в місті Дніпрі по вулиці Макарова, 25 Б, зареєстровані на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" ( рішення державного реєстратора від 11.07.2014, дата реєстрації - 11.07.2014 р. ) на підставі договору купівлі-продажу від 24.05.2006 р..
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Представник Прокурора та Позивача, які були присутні в судовому засіданні підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі.
Присутній в судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Прокурора та сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 р. № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02.06.2016 р. № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016 р., до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Ст. 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.01.2014 р. № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015 р.. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 ( Провадження № 12-194гс19 ) уточнила висновки, зроблені у постановах Верховного Суду, зазначивши:
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо Прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Звернення з позовом до суду Прокурор обґрунтовує порушенням інтересів держави, яке полягає в неналежному виконанні Відповідачем зобов'язань за договором оренди землі в частині її повернення Позивачу після закінчення 15.07.2014 р. укладеного між сторонами договору від 13.12.2007 р. та встановленого законодавством порядку використання земельної ділянки комунальної власності.
Прокурор стверджує, що невиконання Відповідачем вимог договору оренди в частині повернення земельної ділянки позбавляє Дніпровську міську раду можливості подальшої передачі в оренду спірної земельної ділянки та, як наслідок, отримання коштів до місцевого бюджету від імовірного орендаря, є свідченням нераціонального використання об'єкта комунальної власності та неефективного управління цим об'єктом, що спричиняє економічні збитки місцевому бюджету, а також створює загрозу економічним інтересам Дніпровської міської ради, що суттєво порушує економічні інтереси держави, що й потребує їх захисту.
Наявність у Позивача повноважень у сфері земельних правовідносин та прав для їх захисту, які за обставинами справи ним не здійснюються, прокурор обґрунтовує статтею 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Заявляючи про своє процесуальне право на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Прокурор зазначає, що вже самого факту бездіяльності міськради для втручання прокурора є достатнім, оскільки статтею 23 Закону України “Про прокуратуру” чітко не визначено, що необхідно розуміти під “нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій”, які є підставою для звернення прокурора до суду.
На виконання частин третьої, четвертої ст. 53 ГПК України та частин третьої, четвертої ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, з метою отримання інформації щодо застосування Дніпровською міською радою заходів, спрямованих на повернення земельної ділянки, Прокурором направлялися запити № 77-259вих19 від 28.01.2019, №77-1896 вих19 від 14.06.2019, № 77-3014 вих19 від 10.09.2019, № 77-3188 вих19 від 26.09.2019. Однак, міська рада листами № 12/11-20 від 31.01.2019, № 12/11-199 від 19.06.2019 відмовила Прокурору в наданні інформації та документів. Листом міськради № 12/11-352 від 17.09.2019 було повідомлено Прокурора про те, що на розгляді в Департаменті по роботі з активами Дніпровської міської ради знаходиться клопотання ТОВ “Метеорстроймонтаж” від 17.10.2016 вх. № 36/5671 стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для проектування та будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом. У зв'язку з відсутністю необхідного пакету документів зазначене клопотання залишається без опрацювання.
У зв'язку з відмовою міської ради надати необхідні документи щодо спірної земельної ділянки Прокурором було направлено на адресу Чечелівської районної в місті Дніпрі ради лист № 77-538вих19 від 18.02.2019 р. зі зверненням щодо необхідності організувати обстеження групою самоврядного контролю спірної земельної ділянки з наданням акта обстеження.
За результатом перевірки було складено акт № 07-19 від 25.02.3019 р. згідно з яким, серед іншого, встановлено, що спірна земельна ділянка покрита рослинністю: дерева, чагарники. Територія не експлуатується та знаходиться в занедбаному стані. Земельна ділянка вільна від забудов, спостерігаються залишки огорожі та в'їзних-виїзних воріт, що руйнуються. Товариство з обмеженою відповідальністю “Метеорстроймонтаж” користується земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро вул. Макарова в районі буд. 25Б, загальною площею 0,3554 га, без права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
За вказаних обставин Прокурор повідомив Дніпровську міську раду листом № 77-3188 вих19 від 26.09.2019 р. в порядку частини 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” про звернення до Відповідача у цій справі з позовом про повернення спірної земельної ділянки.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції - Прокурор у цій справі, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави в особі визначеного ним Позивача.
Причиною спору є неповернення Відповідачем спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі відповідно до договору оренди земельної ділянки, який Прокурор вважає таким, що припинив свою дію 15.07.2014 р.
Як встановлено матеріалами справи, Договір оренди землі від 13.12.2007 р., укладений між сторонами з урахуванням додаткових угод був укладений до 15.07.2014 р..
Відповідно до ч. 6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності)."
В постанові Верховного Суду від 10.09.2018 р. у справі № 920/739/17, прийнятій у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблений такий правовий висновок: "У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті. У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки.
Судом попередньої інстанції не встановлено факту визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк за рішенням суду або укладення такої угоди добровільно сторонами.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється: в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 4/11-2323 від 11.11.2020 р. станом на 06.11.2020 р. в інформаційній (автоматизованій) підсистемі “Фіскальний кадастр” Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська, власником якої є Дніпровська міська рада, виявлені реєстраційні записи щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та юридичними, фізичними особами на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:07:213:0011 за адресою: вул. Макарова (вул. Більшовицька), 25Б. Встановлено, що у період з 21.08.2006 р. по 01.04.2008 р. спірна земельна ділянка була зареєстрована за ОСОБА_1 , а з 22.07.2010 р. по 15.07.2014 р. - за ТОВ “Метеорстроймонтаж” ( ЄДРПОУ 34365024 ).
Доказів продовження строку дії договору оренди з Відповідачем сторонами суду не надано.
Разом з тим відповідно до інформації з листа Дніпровської міської ради № 5/17-11 від 27.02.2019 р. за рішенням Дніпровської міської ради № 636 від 19.09.2008 р. Відповідачу було надано дозвіл на проектування та будівництво житлового комплексу з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщення і паркінгом, у межах наданої замовнику земельної ділянки. За результатами розгляду матеріалів проекту землеустрою щодо відведення Відповідачу земельної ділянки площею 0,3554 га зі зміною її цільового призначення для проектування та будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщення та паркінгом, Головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради надано містобудівний висновок № 09/310 ПЗ від 06.05.2016 р..
Відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 12/11-352 від 17.09.2019 р. на розгляді в Департаменті по роботі з активами знаходиться клопотання Відповідача від 17.10.2016 р. вх. № 36/5671 стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для проектування та будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщення та паркінгом по вул. Макарова, 25Б.
Колегія суддів погоджується із доводами Прокурора викладеними в апеляційній скарзі, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування, оскільки отримання дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою свідчить про можливі наміри заявника щодо розробки проекту землеустрою, із відповідним визначенням цільового призначення земельної ділянки в процесі розробки землевпорядної документації і за наслідком такої розробки затвердження такого проекту відповідним органом і в подальшому, можливо, отримання відповідної земельної ділянки у власність чи користування. Зазначені висновки узгоджуються з позицією, висловленою у постанові постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. по справі № 2340/4521/18.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на нежитлову будівлю та споруди, загальною площею 894,7 кв.м., що знаходяться в місті Дніпрі по вулиці Макарова, 25 Б, зареєстровані на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" ( рішення державного реєстратора від 11.07.2014 р., дата реєстрації - 11.07.2014 р. ) на підставі договору купівлі-продажу від 24.05.2006 р..
Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи ( п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі № 48/340 ( провадження № 12-14звг19), п. 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 911/3594/17 ( провадження № 12-234гс18 ), п 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 ).
Отже, на час вирішення спору про повернення орендованої земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору, вбачається, що на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, яке належить Відповідачеві і факт знищення якого не доведено, через відсутність зокрема звернення власника із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна та наявності державної реєстрації права за Товариством з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж".
Таким чином, задоволення позовної вимоги Прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" повернути Дніпровській міській раді за актом приймання-передачі земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Макарова, 25Б, площею 0,3554 га з кадастровим номером 1210100000:07:213:0011 - не призведе до повного захисту прав Позивача, який буде змушений ініціювати новий судовий процес з метою одержати судове рішення, яке буде підставою для виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю та споруди, загальною площею 894,7 кв.м., що знаходяться в місті Дніпрі по вулиці Макарова, 25 Б у зв'язку із знищенням спірного об'єкту нерухомості. Зазначений підхід не відповідає принципу процесуальної економії.
Щодо доводів Скаржника пов'язаних із правовою оцінкою факту знищення об'єкта нерухомості Відповідача на спірній земельній ділянці, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним
Частиною першою ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом частин 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
Ст. 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.
Згідно з положеннями ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог ст. 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. Відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення спірного об'єкту нерухомості, і зокрема звернення власника із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна - є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про припинення права власності на майно та скасування державної реєстрації права власності на нього.
Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 р. у справі № 708/254/18 ( провадження № 61-46123св18 ).
Згідно з частиною 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
За приписами частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, лише акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 25.02.2019 р. № 07/19, за відсутністю звернення власника із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна, не достаньо для того, щоб вважати доведеним факт знищення спірного об'єкту нерухомості.
Разом з тим, право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.
Згідно з ч. 1 ст. 316, ст. 317, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 319, ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
З викладеного вбачається, що нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать Відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.
Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить Відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права Відповідача, як власника нерухомого майна, на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.
Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 р. по справі № 903/182/17 .
Частиною 1 ст. 377 ЦК України унормовано, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Подібна правова норма закріплена і в ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України ( в редакції станом на час укладення договору купівлі-продажу ), якою встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Вищенаведені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 р. по справі № 922/1349/18.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з місцевим господарським судом про відсутність підстав для задоволення позову Прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" повернути Дніпровській міській раді за актом приймання-передачі земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно Відповідача, факт знищення якого не доведений в установленому законом порядку і правовий режим якої перебуває у прямій залежності від права власності на вказане нерухоме майно.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
1. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2020 р. у справі № 904/4389/19 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 25.02.2021 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя О.В. Чус