проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"23" лютого 2021 р. Справа № 922/2357/20
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Россолов В.В. , суддя Слободін М.М.
за участю секретаря судового засідання - Чумак Д.В.
за участю представників сторін:
від позивача - Міхно Л.О., витяг з ЄДР, положення, затверджене рішенням ХМР від 09.12.2020 №7/20;
від відповідача - адвокат Рижков І.П., ордер ВІ №1018516 від 28.08.2020;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак", м. Харків (вх. №3548 Х/1)
на рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 (повний текст складено 20.11.2020), ухвалене о 12 год 11 хв. у складі судді Смірнової О.В.
у справі №922/2357/20
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак", м. Харків
про стягнення 1328014,88 грн
Харківська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак" (далі - ТОВ "Бісіак", відповідач) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1328014,88 грн за період з 01.02.2020 по 30.06.2020, на підставі ст. ст. 1212-1214 ЦК України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у період з 01.02.2020 по 30.06.2020 не сплачував за користування земельною ділянкою по вул. Киргизькій, 21, 21-А у м. Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 у справі №922/2357/20 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Бісіак" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 1328014,88 грн та судовий збір в сумі 19920,22 грн.
Не погодившись з рішенням, ухваленим господарським судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач, який просить поновити попущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 у справі №922/2357/20 повністю та залишити позов без розгляду, здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та стягнути з міського бюджету м. Харкова на користь ТОВ "Бісіак" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн, стягнути з міського бюджету м. Харкова понесені ТОВ "Бісіак" судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції помилково здійснено розгляд позовної заяви Харківської міської ради та не залишено її без розгляду, оскільки особа, яка підписала позовну заяву - ОСОБА_1 , не мала на це права. Так, зазначена особа, на думку відповідача, не наділена правом самопредставництва органу місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та Статуту територіальної громади міста Харкова, оскільки єдиною особою уповноваженою на самопредставництво органу місцевого самоврядування є міський голова.
На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував факт, що рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019 №1474/19 затверджено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель станом на 01.01.2018. Вказаним рішенням встановлено, що з 01.01.2020 застосовується нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2018. Однак суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, зазначив, що розрахунок позивача, здійснений на підставі Рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" є вірним, проте зазначене не відповідає фактичним обставинам справи.
Вважає, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положень пунктів 5.8, 5.9 та 5.10 Порядку добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної форми власності на території м. Харкова, відповідно до яких після 15.07.2020 Департамент територіального контролю Харківської міської ради повинен був направити ТОВ "Бісіак" пропозицію про добровільне відшкодування безпідставно збережених коштів та укладення Договору.
За твердженням апелянта, суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував обставин фактичної та юридичної неможливості оформлення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083 в період з 01.02.2020 по 30.06.2020.
Відповідач також просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
До матеріалів апеляційної скарги відповідачем додано копію висновку від 23.11.2020 №7319/0/605-20 та рішення Харківської міської ради №1474/19 від 27.02.2019 Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справи між суддями від 22.12.2020 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Слободін В.В., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 поновлено ТОВ "Бісіак" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 у справі №922/2357/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Бісіак" на рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 у справі №922/2357/20. Встановлено позивачу строк до 25.01.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання скаржнику. Призначено справу до розгляду на 02.02.2021 об 11:00 годині. Зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 у справі №922/2357/20.
19.01.2021 до апеляційного суду від позивача надійшов відзив, в якому останній заперечує проти задоволення апеляційної скарги, та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Зазначає, що повноваження представника Харківської міської ради на підписання позовної заяви в порядку самопредставництва підтверджуються Положенням про Департамент територіального контролю Харківської міської ради, затвердженим рішенням Харківської міської ради від 20.11.2015 №7/15, що відповідає вимогам ст. 56 ГПК України.
Щодо здійсненого позивачем розрахунку зазначає, що коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) встановлюється на підставі класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.07.2020 №НВ-0005231782020 зазначено старий код цільового призначення земельної ділянки 1.14.2. На підставі зазначеного позивачем застосовано коефіцієнт Кф із значенням 3.0 у відповідності до примітки у Додатку 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, оскільки згідно з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.05.2020 №3784 у відомостях щодо цільового призначення земельної ділянки зазначено, що у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код класифікації видів цільового призначення земель.
Позивач зауважив на безпідставності посилань апелянта на положення Порядку добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства, оскільки предметом позову є саме стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.
Разом з тим, позивач заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу відповідача та вважає зазначену відповідачем суму необґрунтованою та безпідставною.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №922/2357/20 до 23.02.2021 о 12:30 год.
22.02.2021 до апеляційного суду від ТОВ "Бісіак" надійшло клопотання про долучення доказів, в якому відповідач просить долучити до матеріалів справи копії висновку про розгляд документації із землеустрою від 04.02.2021 №1593/82-21 та копії заяви ТОВ "Бісіак" від 08.02.2021.
23.02.2021 у судовому засіданні апеляційної інстанції був присутній представник відповідача (апелянт), який наполягав на доводах апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Присутній 23.02.2021 у судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача заперечувала проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим, та просила залишити його без змін.
Дослідивши клопотання скаржника про долучення доказів, судом встановлено, що апелянт просить долучити до матеріалів справи копію висновку про розгляд документації із землеустрою від 04.02.2021 №1593/82-21 та копію заяви ТОВ "Бісіак" від 08.02.2021, які, на думку відповідача, спростовують висновок суду першої інстанції щодо невжиття останнім заходів, спрямованих на виконання рішення Харківської міської ради від 22.04.2020 №2094/20 в частині п. 14 додатку 1 до нього, а саме щодо розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної форми власності площею 1,9436 га з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083 для зміни цільового призначення, його погодження з органами містобудування та архітектури Харківської міської ради, отримання висновку територіального органу Дергеокадастру та затвердження.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з положеннями статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідач, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, мав подати усі докази суду першої інстанції, зокрема разом з відзивом на позовну заяву. У разі неможливості подати докази разом з відзивом на позовну заяву з об'єктивних причин, відповідач мав повідомити про це суд першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи зазначені докази не були надані до суду першої інстанції, судом не досліджувалися, їм не надавалася оцінка в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а крім того висновок про розгляд документації із землеустрою від 04.02.2021 №1593/82-21 та заява ТОВ "Бісіак" від 08.02.2021 складені вже після ухвалення судового рішення у даній справі.
В клопотанні апелянт зазначає, що зазначені докази не могли бути подані до суду першої інстанції з об'єктивних причин, не залежних від волі відповідача, а саме з огляду на встановлені законодавством строки на розробку проекту землеустрою.
Проте матеріали справи не містять доказів, що відповідач повідомив суд першої інстанції про неможливість подання даних доказів у встановлений законом строк.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у оскаржуваному рішенні відсутні висновки про невжиття відповідачем заходів, спрямованих на виконання рішення Харківської міської ради від 22.04.2020 №2094/20 в частині п. 14 додатку 1 до нього.
Також, до матеріалів апеляційної скарги відповідачем додано копію висновку від 23.11.2020 №7319/0/605-20 та рішення Харківської міської ради №1474/19 від 27.02.2019 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018".
Відповідач не подавав дані докази суду першої інстанції, і в апеляційній скарзі апелянт не наводить суду доводів щодо обставин неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Докази повідомлення суду першої інстанції про неможливість подання відповідачем доказів у встановлений законом строк в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає надані відповідачем нові докази і здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності нерухоме майно від 15.07.2020 №216418551 (а.с. 31-32 т. 1) за ТОВ "Бісіак" зареєстровано право власності на:
- нежитлову будівлю літ. "Я-1", загальною площею 171,1 кв.м по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові з 09.07.2014 року зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 28.07.2014 № 24785399;
- нежитлову будівлю літ. "Ю-1", загальною площею 130,9 кв.м по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові з 16.06.2014 року зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 03.07.2014 № 23770565;
- нежитлову будівлю літ. "Ш-1", загальною площею 61,0 кв.м по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові з 15.05.2014 року зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 11.06.2014 № 22849034;
- нежитлову будівлю літ. "Э-1", загальною площею 28,1 кв. м по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові з 15.05.2014 року зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 10.06.2014 № 22776960;
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.07.2020 № 216418629 (а.с.27-29 т. 1) за відповідачем зареєстровано право власності на:
- нежитлову будівлю літ. "Т-1", загальною площею 34,2 кв. м по вул. Киргизькій, 21-А у м. Харкові з 15.09.2014 зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 01.10.2014 № 27557037;
- нежитлову будівлю літ. "Б-1", загальною площею 43,5 кв. м по вул. Киргизькій, 21-А у м. Харкові з 26.08.2014 року зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 12.09.2014 № 26743514;
- нежитлову будівлю літ. "К-1", загальною площею 186,4 кв. м по вул. Киргизькій, 21-А у м. Харкові з 31.07.2014 року зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 19.08.2014 № 25774584;
- нежитлові будівлі літ. "А-2", загальною площею 8386,2 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею 115,3 кв.м. літ. "Г-1" загальною площею 268,4 кв.м., літ. "И-2" загальною площею 1116,1 кв.м. по вул. Киргизькій, 2-А у м. Харкові з 10.07.2014 року зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 04.08.2014 № 25128691;
- нежитлову будівлю літ. "О-2", загальною площею 1189,6 кв. м по вул. Киргизькій, 21-А у м. Харкові з 09.07.2014 року зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 25.07.2014 № 24743349;
- нежитлову будівлю літ. "Х-1", загальною площею 59,6 кв. м по вул. Киргизькій, 21-А у м. Харкові з 16.06.2014 зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 03.07.2014 року № 23770942;
- нежитлову будівлю літ. "Л-1", загальною площею 376,2 кв. м по вул. Киргизькій, 21-А у м. Харкові з 15.05.2014 зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 11.06.2014 року № 22855959.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.07.2020 №НВ-0005231782020 (а.с. 33-36 т. 1) судом встановлено, що за адресою вул. Киргизька, 21, м. Харків розташована земельна ділянка площею 1,9436 га з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083, що знаходиться у комунальній власності, цільове призначення: 1.14.2, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд (адміністративного, виробничого корпусу та допоміжних будівель і споруд).
Дата державної реєстрації земельної ділянки - 13.01.2020, яку здійснено відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Реєстрацію проведено на підставі проекту землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, 24.12.2019, ТОВ "Енергосинтез".
Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження та складено акт б/н від 15.07.2020, яким встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083 площею 1,9436 га, використовується ТОВ "Бісіак" для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по вул. Киргизькій, 21, 21-А у м. Харків без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України (а.с. 43-44 т. 1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права на вказану земельну ділянку (право користування або право власності) за відповідачем не зареєстровані (а.с. 30 т. 1).
Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами у період з 01.02.2020 по 30.06.2020 прав на земельну ділянку по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083, та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 1,9436 га по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, що також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.07.2020 № НВ-0005231782020.
Отже, відповідач з часу набуття права власності на нерухоме майно та по теперішній час використовує по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачує платежів за її використання, згідно із встановленим законодавчими актами розміром.
Харківська міська рада звернулась з даним позовом до суду, в якому наголошує на тому, що порушення земельного законодавства з боку відповідача у вигляді бездоговірного користування земельною ділянкою продовжуються, внаслідок чого територіальна громада м. Харкова недоотримує значні кошти, які б вона могла отримати від надання вказаної земельної ділянки в оренду.
За твердженнями позивача, відповідач у період з 01.02.2020 по 30.06.2020 не сплачував за користування земельною ділянкою по вул. Киргизькій, 21 ум. Харкові (кадастровий номер 6310136900:04:001:0083) плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади м. Харкова і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Як зазначалося, рішенням Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 у справі №922/2357/20 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Бісіак" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 1328014,88 грн та судовий збір в сумі 19920,22 грн.
Судом встановлено, що відповідач правомірно володіє та використовує нежитлові будівлі по вул. Киргизькій, 21, 21-А у м. Харкові.
Відповідач у період з 01.02.2020 по 30.06.2020 не був власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівель права користування земельною ділянкою за спірний період, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, а також те, що земельна ділянка, на якій розташовані нежитлові будівлі по вул. Киргизькій, 21, 21-А у м. Харкові сформована як об'єкт цивільних прав з іншою площею ніж та, яку зазначає позивач.
Суд установив, що земельна ділянка по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:04:001:0083) сформована як об'єкт цивільних прав.
Матеріали містять витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:04:001:0083) від 12.05.2020 № 3784, виданий Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, відповідно до якого встановлено, що нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 99601115,00 грн.
Отже судом встановлено, наявність наданих позивачем у справі доказів про вищевказану земельну ділянку, яка використовується відповідачем, якими підтверджується сформування даної земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав, та наявність у матеріалах справи витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Перевіривши розрахунки Харківської міської ради, які здійснені на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, суд дійшов висновку, що вони є вірними та здійснені на підставі Земельного кодексу України; Податкового кодексу України; Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13; Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08; Рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013".
Надаючи оцінку наявності повноважень у Міхно Л.О. на підписання позовної заяви в інтересах Харківської міської ради, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 Розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва органу місцевого самоврядування, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи (адвокатами).
За загальним правилом цивільного законодавства, самопредставництво - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд) в ухвалі від 12 лютого 2020 року у справі № 160/2199/19 вказав, що для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень) без додаткового уповноваження (довіреності).
В ухвалі від 07.02.2020 у справі № 17/495-08 Верховний Суд (Касаційний господарський суд) залишаючи без руху касаційну скаргу вказав, що для підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду:
- докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також
- докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).
Як вбачається з матеріалів позовної зави Харківської міської ради, вона підписана Міхно Лілією Олегівною.
До матеріалів позовної зави додано копію розпорядження Харківського міського голови №1591/20 від 21.11.2019 про призначення ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта сектору правового забезпечення земельного контролю відділу правового забезпечення Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, а також копію посвідчення зазначеної особи №04059243, дійсне до 31.12.2020, з якого вбачається, що остання обіймає названу посаду.
Судом встановлено, що до матеріалів позовної заяви додано копію рішення Харківської міської ради №7/15 від 20.11.2015, яким затверджено положення про адміністрації районів, департаменти, управління, відділи та інші виконавчі органи Харківської міської ради та затвердженого ним Положення про Департамент територіального контролю Харківської міської ради (в редакції рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 №2006/20).
Зазначеним Положенням про Департамент територіального контролю Харківської міської ради (в редакції рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 №2006/20) передбачено, зокрема, що відповідно до п. 3.1.38. Департамент територіального контролю Харківської міської ради відповідно до покладених на Департамент завдань забезпечує здійснення працівниками Департаменту самопредставництва Харківської міської ради, її виконавчого комітету, Департаменту, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту, Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради і Служби містобудівного кадастру міста Харкова Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради або представництва Харківської міської ради, її виконавчого комітету, Департаменту, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту, Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради і Служби містобудівного кадастру міста Харкова Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради на підставі наданих ними довіреностей у місцевих, апеляційних судах та у Верховному Суді у цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справах. Працівники Департаменту в порядку самопредставництва або на підставі довіреностей представляють у судах інтереси Харківської міської ради з питань, зокрема, стягнення коштів (плати за землю в розмірі орендної плати або земельного податку), які підлягають відшкодуванню Харківській міській раді в результаті їх безпідставного збереження землекористувачами внаслідок використання земельних ділянок комунальної форми власності з порушенням вимог земельного законодавства.
Департамент має право готувати позові заяви та інші процесуальні документи від імені Харківської міської ради (п. 3.2.8 Положення).
У пункті 3.3 Положення зазначено, що у порядку здійснення самопредставництва Харківської міської ради, її виконавчого комітету, Департаменту, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту, Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради і Служби містобудівного кадастру міста Харкова Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради або на підставі наданих ними довіреностей посадові особи Департаменту мають право підписувати скарги, позови, відзиви, клопотання, заяви та інші документи, а також засвідчувати своїм підписом копії документів та виписки з них.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що до матеріалів справи позивачем надано належні докази наявності у Міхно Л.О. права на підписання позовної заяви від іменні Харківської міської ради в порядку самопредставництва.
Щодо посилання апелянта на ухвалу Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/2246/20 колегія суддів зазначає, що у названій справі Касаційний господарський суд прийшов до висновку про відсутність у матеріалах справи документів, які підтверджують повноваження представника у порядку самопредставництва, а також, що Положення про Юридичний департамент Харківської міської ради в редакції рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2006/20, не містить доказів самопредставництва.
Однак апеляційним судом у даній справі встановлено, що Положенням про Департамент територіального контролю Харківської міської ради передбачено повноваження працівників названого департаменту на представництво інтересів ради в порядку самопредставництва, в тому числі і у Міхно Л.О.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про невідповідність позовної зави Харківської міської ради п. 12 Інструкції з діловодства в Харківській міській раді та її виконавчих органах, затвердженій рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 18.12.2018 №940, а саме, що позовна заява не містить дату та реєстраційний індекс документа, а також п. 17 зазначеної Інструкції, що бланк листів «Харківська міська рада» застосовується, якщо листи підписуються міським головою, секретарем міської ради.
Разом з тим, вимоги до форми і змісту позовної заяви закріплено зокрема ст. 162 - 164 ГПК України, та у разі невідповідності подаваної позовної заяви зазначеним вимогам законодавства до неї застосовуються положення ст. 174 ГПК України, а саме щодо залишення позовної заяви без руху та її повернення.
Відсутність у позовній заяві дати, індексного номеру чи порушення правил використання бланків міської ради не визнаються процесуальним законодавством як недоліки позовної заяви.
Отже обставини, на які посилається відповідач, щодо невідповідності позовної зави вимога п. 12 та 17 Інструкції з діловодства в Харківській міській раді та її виконавчих органах не передбачені господарським процесуальним законодавством як підстава для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи, тим паче, залишення позову без розгляду.
Окрім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Колегія суддів зазначає, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.
Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 1328014,88 грн за користування земельною ділянкою за період з 01.02.2020 по 30.06.2020 без оформлення правовстановлюючих документів на неї, на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.
За змістом статей 74, 77, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником нежитлових будівель за адресою м. Харків, вул. Киргизька, 21, 21-А, та використовує земельну ділянку площею 1,9436 га з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083 за вказаною адресою без достатньої правової підстави.
Таким чином, оскільки відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, ТОВ "Бісіак", як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - Харківській міській раді на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.
За приписами ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відповідно до ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду, не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.
Визначення земельної ділянки наведено в ч. 1 ст. 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як встановлено приписами ч. ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Харківська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Відповідно до п.1, 2 ст. 1 Закон України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлює, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Як свідчать матеріали справи спірна земельна ділянка за адресою вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові площею 1,9436 га є сформованим об'єктом цивільних прав та їй призначено кадастровий номер 6310136900:04:001:0083.
Зазначена обставина підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, де зазначено, що датою державної реєстрації названої земельної ділянки є 13.01.2020 (а.с. 33 т. 1).
Доказів того, що відповідач використовує якусь іншу земельну ділянку чи земельну ділянку іншого розміру, до матеріалів справи не надано.
Отже, позивачем заявлено до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період. Коли земельна ділянка була сформована як об'єкт цивільних прав.
Разом з тим, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Матеріали містять витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:04:001:0083) від 12.05.2020 № 3784, виданий Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, відповідно до якого встановлено, що нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 99601115,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, при розрахунку суми позовних вимог, Харківською міською радою було враховано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.05.2020 № 3784, ставку орендної плати відповідно до рішення позивача - 4% від грошової оцінки землі щорічно (Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 року №41/08), коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель - 1,0, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки Кф - 3, згідно з Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25.11.2016, яким затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель населених, а також враховано Рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 №1474/19, яким затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018, відповідно до якого базова вартість одного квадратного метра земель м. Харків станом на 01.01.2018 становить 639,78 грн.
Щодо тверджень скаржника, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, зазначив, що розрахунок позивача здійснений на підставі Рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" є вірним, не відповідає фактичним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Дійсно, в оскаржуваному судовому рішенні зазначено, що є вірним розрахунок позивача, який здійснений із застосуванням Рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 року №1209/13 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013".
Однак, як вбачається із долученого до матеріалів позовної заяви розрахунку Харківської міської ради, він здійснений на підставі Рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 №1474/19 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018", а також Рішення Харківської міської ради від 18.12.2019 № 1908/19 "Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018", яким передбачено, п. 1.4. якого передбачено, що відповідно до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01.01.2018 становить 639,78 гривень і підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.
Посилання суду першої інстанції на Рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 року №1209/13 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" є виключно технічною помилкою та не спростовує обставин правильності здійсненого розрахунку позивача, а також не може бути підставою для скасування судового рішення.
Щодо тверджень скаржника про те, що позивачем під час розрахунку враховано неправильний код цільового призначення спірної земельної ділянку, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).
Частиною 8 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У свою чергу зміна цільового призначення земельної ділянки проходить за процедурою, встановленою у ст. 123 Земельного кодексу України, відповідно до частини 1 якої надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі, зокрема, надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення.
Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Судом встановлено, у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.07.2020 № НВ-0005231782020 зазначено код цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083, за адресою вул. Киргизька, 21, м. Харків - 1.14.2, тобто відповідно до Українського класифікатору цільового використання землі (УКЦВЗ), затвердженого листом Держкомзему України від 24.04.1998 №14-1-7/1205, землі автомобільного транспорту.
Будь-яких доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083, на якій розміщені будівлі, що є власністю відповідача, має інше цільове призначення, ніж зазначено позивачем та у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.07.2020 № НВ-0005231782020 матеріали справи не містять.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25.11.2016 затверджено новий Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів.
Відповідно до цього Порядку коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548.
В примітках Додатку 1 цього Порядку визначено застосування коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф) із значенням 3.0, у разі, зокрема, якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель (згідно наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 листопаду 2010 року за № 1011/18306).
Оскільки у Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, відсутній такий код цільового призначення, як 1.14.2, який присвоєно земельній ділянці з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083 по вул. Киргизькій, 21 у м.Харкові, то Відділ у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області застосував цільове призначення та код Кф з урахуванням п. 2 Додатку 1 до вищенаведеного Порядку.
Саме таку інформацію про цільове призначення земельної ділянки за вказаною адресою застосував позивач при здійсненні розрахунків.
Отже, правові підстави для застосування коефіцієнту 1,2 при здійсненні розрахунку безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою по вул. Киргизькій, 21 у м. Харкові у Харківської міської ради відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розрахунок розміру безпідставно збережених коштів, виконаний позивачем, є правильним.
Стосовно тверджень відповідача щодо недотримання позивачем Порядку добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної форми власності на території м. Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 17.10.2018 № 1247/18, колегія суддів зазначає про таке.
Як вбачається, згаданим порядком передбачено, що у разі визнання землекористувачем факту використання земельної ділянки з порушенням вимог законодавства, а також розміру безпідставно збережених коштів за її використання та надання згоди на їх добровільне відшкодування між сторонами укладається договір про добровільне відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства (далі - Договір) згідно з додатком до Порядку (п. 5.8). Добровільне відшкодування безпідставно збережених коштів здійснюється шляхом укладання Договору, який готується та візується посадовими особами Департаменту (п. 5.9 Порядку). У разі прийняття пропозиції про добровільне відшкодування безпідставно збережених коштів та укладення Договору землекористувач подає до Департаменту: заяву на укладання Договору (у довільній формі); інформацію щодо державної реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, яка використовується з порушенням вимог законодавства; інформацію з Державної фіскальної служби України щодо здійснення плати за використання земельної ділянки (за наявності); топографічну зйомку координат земельної ділянки, оброблених та сформованих в електронному файлі «.shp»; технічні паспорти на об'єкти нерухомого майна; документи, що підтверджують функціональне використання об'єктів нерухомого майна та вид діяльності за вказаною адресою; фотознімки земельної ділянки та об'єктів нерухомого майна (п. 5.10 Порядку).
Тобто зазначений порядок передбачає, що добровільне відшкодування безпідставно збережених коштів можливе виключно у разі визнання землекористувачем факту використання земельної ділянки з порушенням вимог законодавства, а також розміру безпідставно збережених коштів за її використання та надання згоди на їх добровільне відшкодування, та саме у позасудовому порядку.
При цьому Порядок не передбачає обов'язкового звернення органів місцевого самоврядування до землекористувачів із пропозицією про укладення договорів про добровільне відшкодування безпідставно збережених коштів, та не обмежує права ради на стягнення безпідставно збережених коштів у судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача із заявою про добровільне відшкодування безпідставно збережених коштів 20.10.2020, тобто вже після звернення ради з даним позовом до суду.
Судом встановлено, що ТОВ "Бісіак" у зазначеній заяві заперечує проти розрахунку безпідставно збережених коштів, виконаного Харківською міською радою, тобто не погоджується з розміром безпідставно збережених коштів, що у свою чергу виключає можливість добровільного відшкодування у відповідності до Порядку.
Твердження відповідача про неможливість задоволення позовних вимог ради, оскільки останньою недотримано умов Порядку добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної форми власності на території м. Харкова колегія суддів не приймає до уваги, так як предметом даного позову є саме стягнення безпідставно збережених коштів, а не вимоги про укладення договору про добровільне відшкодування безпідставно збережених коштів.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з долучених до матеріалів справи нотаріально посвідчених заяв ТОВ "Бісіак" щодо надання згоди на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:02:002:0519 площею 4,1886 га, в результаті якого була утворена земельна ділянка з кадастровим номером 6310136900:04:001:0083 площею 1,9436 га, вбачається, що відповідач з 2018 року був обізнаний про здійснення поділу земельної ділянки. А отже з того часу мав можливість на звернення до органів місцевого самоврядування з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Крім того, з матеріалів справи не вбачається неможливості для відповідача, як власника приміщень з 2014 року, що знаходяться на земельній ділянці комунальної власності, самостійно звернутися до органів місцевого самоврядування із заявою щодо поділу земельної ділянки 6310138500:02:002:0519 площею 4,1886 га, та належного оформлення права користування земельною ділянкою меншого розміру.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 у справі №922/2357/20 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бісіак" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 у справі №922/2357/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 287-289 ГПК України.
У судовому засіданні 23.02.2021 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 25.02.2021.
Головуючий суддя І.А. Шутенко
Суддя В.В. Россолов
Суддя М.М. Слободін