вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" лютого 2021 р. Справа№ 910/1478/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Кропивної Л.В.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Реуцька Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Федорчук О.В. (витяг від 08.02.2021)
від третьої особи: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна"
на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року
у справі №910/1478/20 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна"
до Фонду державного майна України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національна комісія, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство "Одеський нафтопереробний завод"
про зобов'язання вчинити дії, -
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" до Фонду державного майна України про зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до поданої заяви позивач просив суд зобов'язати Фонд державного майна України забезпечити надання ТОВ "Енергія і Газ Україна" доступу до документів, які є власністю ТОВ "Енергія і Газ Україна", шляхом допуску керівника ТОВ "Енергія і Газ Україна" та уповноважених керівником осіб до приміщень, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова Гора, 1, 1/1, з можливістю вилучення документів ТОВ "Енергія і Газ Україна", що знаходяться у цих приміщеннях та витребовуються постановами НКРЕКП № 2101 та № 2102 від 07.10.2019 р., згідно з переліком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушує право власності позивача на належне йому майно шляхом ненадання доступу до документів, які знаходяться у приміщеннях позивача за адресою: вул. Шкодова Гора, 1, 1/1, м. Одеса.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що наданий відповідачем інвентаризаційний опис необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, капітальні інвестиції) від 30.03.2018 року не містить у своєму переліку документів, вказаних у постановах НКРЕКП від 07.10.2019 № 2101 і № 2102 та у позові. Вказав, також, що жодних належних та допустимих доказів відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, які б підтверджували, що вказані позивачем документи знаходились у приміщеннях товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія і Газ України», переданих у управління Фонду державного майна України, та на даний час перебувають у його розпорядженні позивачем подано не було.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у справі №910/1478/20. Ухвалити нове рішення, яким зобов'язати Фонд державного майна України забезпечити надання ТОВ "Енергія і Газ Україна" доступу до документів, які є власністю ТОВ "Енергія і Газ Україна", шляхом допуску керівника ТОВ "Енергія і Газ Україна" та уповноважених керівником осіб до приміщень, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова Гора, 1, 1/1, з можливістю вилучення документів ТОВ "Енергія і Газ Україна", що знаходяться у цих приміщеннях та витребовуються постановами НКРЕКП №2101 та №2102 від 07.10.2019 року.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Апелянт стверджує, що висновок господарського суду м. Києва про те, що незаконність спеціальної конфіскації наразі не встановлена зроблено передчасно, без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема звертає увагу на те, що вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 19.06.2017 у справі № 523/8045/17 не набрав законної сили, у зв'язку з його призначенням Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 523/8045/17 нового розгляду у суді апеляційної інстанції, про що додатково свідчить також відсутність відмітки про дату набрання вироком законної сили в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Наголошує, що факт знаходження затребуваних у відповідача документів у приміщеннях ТОВ "Енергія і Газ Україна" за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова Гора, 1, 1/1, встановлений, зокрема, Актом від 19.09.2020 № 326, що складений працівниками відділу НКРЕКП за результатами проведення планової виїзної перевірки позивача, а також відповіддю керівника підприємства позивача на запит Комісії з перевірки від 27.08.2019 № 47-02-19/368, до якої було долучено завірені копії документів для отримання ліцензії, чого судом місцевим господарським судом враховано не було.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у справі №910/1478/20 залишено без руху.
24.11.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме документи, що підтверджують сплату судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1478/20 та призначено розгляд справи на 19.01.2021 року о 11 год. 40 хв..
14.12.2020 року від Фонду державного майна України до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
16.01.2021 року представником позивача через електронну пошту суду було направлено клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції.
18.01.2021 року представник позивача направив через електронну пошту суду клопотання про відкладення розгляд справи, зв'язку з наданням можливості підготувати відповідь на відзив Фонду державного майна України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 року клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відео конференції та про відкладення розгляду справи задоволено. Розгляд справи відкладено на 16.02.2021 року. Ухвалено здійснювати розгляд справи в режимі відео конференції в системі «EasyCon». Проведення відео конференції доручити Одеському окружному адміністративному суду.
15.02.2021 року представник позивача направив через електронну пошту суду клопотання про відкладення розгляд справи, в зв'язку з тим, що представник позивача не має можливості брати участь у вказаному судовому засіданні, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.
16.02.2021 року представник позивача направив через електронну пошту суду відповідь на відзив Фонду державного майна України на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні, 16.02.2021 року колегія суддів заслухавши думку представника відповідача стосовно клопотання позивача про відкладення розгляду справи, ухвалила відмовити задоволенні клопотання, зважаючи на наступне.
Згідно з приписами п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші
Крім того, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 202 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 16.02.2021р. за відсутності представника позивача. При цьому, колегія суддів враховує за клопотанням представника позивача від 18.01.2021 року слухання справи вже відкладалось.
У судове засідання 16.02.2021 представник відповідача вказав на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Представники позивача та третіх осіб у судове засідання не з'явились, про причини неявки треті особи суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 80-91 т.4).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача та третіх осіб за наявними у справі доказами.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" на праві власності було зареєстровано нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Шкодова Гора, 1/1, м. Одеса.(а.с. 16 т.1)
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 19.06.2017 у справі № 523/8045/17 затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 16.06.2017 між ОСОБА_1 у присутності його захисника Мірошниченка Р.О. та прокурором відділу прокуратури Одеської області Бондаренком Д.Г., ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 255, частиною 4 статті 28 і частиною 3 статті 212, частиною 4 статті 28 і частиною 1 статті 366, частиною 4 статті 28, частиною 5 статті 27 і частиною 1 статті 364 КК, та призначено покарання, а також на підставі статей 96-1, 96-2 КК та частини 9 статті 100 КПК застосовано спеціальну конфіскацію шляхом звернення всього рухомого та нерухомого майна, земельної ділянки, належних ПАТ "Одеський нафтопереробний завод" (код ЄДРПОУ 00152282) та ТОВ "Енергія і газ України" (код ЄДРПОУ 34737717) у дохід держави в особі Кабінету Міністрів України. (а.с. 69 т.1)
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21.07.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами представника ПАТ "Одеський нафтопереробний завод" Сільницького І.В, директора компанії "Емпсон Лімітед" О.О.Будько, адвоката Поліщука С.М., який діє в інтересах ОСОБА_2 , представника ТОВ "Енергія і газ України" Тітомера Е.В. і повернуто їх представникам разом з усіма надісланими з ними матеріалами.
Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 523/8045/17 ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21.07.2017 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. (а.с.77 т.1 )
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 632-р "Про віднесення майнових комплексів публічного акціонерного товариства "Одеський нафтопереробний завод" і товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" до сфери управління Фонду державного майна України" вирішено віднести майнові комплекси (рухоме та нерухоме майно, земельна ділянка), конфісковані у публічного акціонерного товариства "Одеський нафтопереробний завод" і товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" до сфери управління Фонду державного майна України; Міністерству енергетики та вугільної промисловості разом з Фондом державного майна забезпечити проведення інвентаризації конфіскованого майна, яке передано на відповідальне зберігання та в оперативне управління державному підприємству "Укртранснафтопродукт"; Фонду державного майна за результатами проведеної інвентаризації прийняти конфісковане майно за актом приймання-передачі від державного підприємства "Укртранснафтопродукт".
11.06.2018 між Фондом державного майна України (орган управління) та Державним підприємством "Одеський нафтопереробний завод" (зберігач) укладено договір № 155/1 про відповідальне зберігання майна (а.с.73 т.1), за умовами якого зберігач приймає на себе зобов'язання щодо відповідального зберігання майна згідно з актом приймання-передачі від 11.06.2018 (Акт) (а.с. 76 т. 1), що передано йому органом управління.
Відповідно до Акту приймання-передачі № 84 від 11.06.2018 (а.с.76 т.1), підписаного Фондом державного майна України та Державним підприємством "Одеський нафтопереробний завод", Державне підприємство "Одеський нафтопереробний завод" передає, а Фонд державного майна України приймає майно, зазначене в інвентаризаційному описі необоротних активів від 03.03.2018, що був складений станом на 30.03.2018, та Фонд державного майна України передає на відповідальне зберігання в Державне підприємство "Одеський нафтопереробний завод " приймає на відповідальне зберігання майно, зазначене в інвентаризаційному описі необоротних активів від 03.03.2018, що був складений станом на 30.03.2018.
У період з 13.09.2019 по 19.09.2019 працівниками Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) було проведено планову перевірку ліцензованої діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" за період діяльності з 24.07.2015 по 31.12.2018, а саме: дотримання товариством Умов та Правил (ліцензійні умови) провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 26.04.2006 № 540 та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308.
За результатами проведення вказаної виїзної перевірки 19.09.2019 було складено Акти № 326 (а.с26 т.1) і № 327 (а.с.41т.1).
За результатами розгляду Акта планової перевірки № 327 від 19.09.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у постанові № 2101 від 07.10.2019 встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" порушено Умови та Правила здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП віл 08.02.1996 № 3, та Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 309, та постановлено застерегти Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" щодо недопущення надалі порушень ліцензійних умов з виробництва електричної енергії, а також зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" у термін до 01.04.2020 надати до НКРЕКП та Відділу НКРЕКП у Одеській області належним чином завірені копії документів, а саме: наказів/положень про облікову політику, інвентарних карток обліку основних засобів, актів прийому-передачі основних засобів, бухгалтерських довідок про прибуття/зняття з балансу основних засобів виробництва електричної енергії, паспортів електрогенеруючого обладнання, протоколів і актів випробувань, бухгалтерських довідок та документального підтвердження обліку витрат при здійсненні діяльності з виробництва електричної енергії, протоколів засідань тендерного комітету, договорів на закупку, робіт, послуг, тощо.
За результатами розгляду Акта планової перевірки № 326 від 19.09.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у постанові № 2102 від 07.10.2019 встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" Умови та Правила (ліцензійні умови) провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 26.04.2006 № 540 та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308, та постановлено застерегти Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" щодо недопущення надалі порушень Ліцензійних умов № 308, а також зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" у термін до 01.04.2020 надати до НКРЕКП та Відділу НКРЕКП у Одеській області належним чином завірені копії документів, а саме: наказів/положень про облікову політику, актів інвентаризації основних засобів, актів прийому-передачі основних засобів з виробництва теплової енергії, документів щодо річних фондів оплати праці працівникам, задіяних у виробництві теплової енергії, актів готовності теплового господарства до роботи в осінньо-зимовий період, паспортів теплогенеруючого обладнання/котлів, протоколи і акти випробувань, оглядів і ремонтів, приймання в експлуатацію, режимних карт теплогенеруючих установок тощо.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що документи, які НКРЕКП зобов'язало його надати у постановах НКРЕКП від 07.10.2019 № 2101 (а.с.59т.1) та № 2102 (а.с.64 т.1), знаходяться у приміщеннях Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" (м. Одеса, вул. Шкодова Гора, 1, 1/1), доступу до яких позивач не має, у зв'язку з недопуском ДП "Одеський нафтопереробний завод".
За твердженнями позивача, оскільки справа № 523/8045/17 перебуває у провадженні Кропивницького апеляційного суду, рішення у справі не прийнято, товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" є власником майна, що знаходиться за адресою: вул. Шкодова Гора, 1, 1/1, а також власником документів та інших товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться в приміщеннях за указаною адресою.
Однак, відповіді на вимогу позивача у листі № 5-145 від 20.12.2019 (а.с.23 т.1) про забезпечення надання доступу до документів ТОВ "Енергія і Газ Україна", які витребовуються постановами НКРЕКП від 07.10.2019 № 2101 та № 2102, та знаходяться у приміщеннях ТОВ "Енергія і Газ Україна" (м. Одеса, вул. Шкодова Гора, 1, 1/1), відповідач не надав, чим, на думку позивача, порушив право власності ТОВ "Енергія і Газ Україна".
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду та з приводу доводів апеляційної скарги зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.
Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" як позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджується, що вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 19.06.2017 у справі № 523/8045/17 (а.с.69 т.1), зокрема, застосовано спеціальну конфіскацію шляхом звернення всього рухомого та нерухомого майна, земельної ділянки, належних ПАТ "Одеський нафтопереробний завод" та ТОВ "Енергія і газ України" у дохід держави в особі Кабінету Міністрів України.
За наслідками апеляційного оскарження вказаного вироку в частині спеціальної конфіскації ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21.07.2017 у справі № 523/8045/17 відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до ст. 533 Кримінального процесуального кодексу України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Частинами 1, 2 ст. 532 Кримінального процесуального кодексу України, вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення. (ч. 4 ст. 532 Кримінального процесуального кодексу України)
Згідно з ч. 1 ст. 96-1 Кримінального процесуального кодексу України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159 1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209 1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212 1, частиною першою статей 222, 229, 239 1, 239 2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363 1, 364 1, 365 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" об'єктами управління державної власності є, зокрема, безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності.
Порядок визначення суб'єкта управління об'єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб'єкт управління якого не визначений, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 № 817, встановлює механізм визначення суб'єкта управління об'єктами державної власності, якому передаються повноваження щодо управління майном, що повернуте у власність держави, та іншим державним майном, суб'єкт управління якого не визначений, зокрема, майном, що повернуте у власність держави та/або потребує визначення суб'єкта управління об'єктами державної власності (крім об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів).
До суб'єктів управління об'єктами державної власності, згідно зі ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", з-поміж інших належить Фонд державного майна.
У зв'язку з наведеним, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 632-р "Про віднесення майнових комплексів публічного акціонерного товариства "Одеський нафтопереробний завод" і товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" до сфери управління Фонду державного майна України" вирішено віднести майнові комплекси (рухоме та нерухоме майно, земельна ділянка), конфісковані у публічного акціонерного товариства "Одеський нафтопереробний завод" і товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" до сфери управління Фонду державного майна України; Міністерству енергетики та вугільної промисловості разом з Фондом державного майна забезпечити проведення інвентаризації конфіскованого майна, яке передано на відповідальне зберігання та в оперативне управління державному підприємству "Укртранснафтопродукт"; Фонду державного майна за результатами проведеної інвентаризації прийняти конфісковане майно за актом приймання-передачі від державного підприємства "Укртранснафтопродукт".
На виконання вказаного розпорядження на підставі наказу ФДМУ від 09.11.2017 № 1694 проведено інвентаризацію конфіскованого майна, яке передане на відповідальне зберігання та в оперативне управління ДП "Укртранснафтопродукт" та знаходиться у відокремленого підрозділу ДП "Укртранснафтопродукт" за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова гора 1/1, станом на 30.03.2018, за наслідками чого 30.03.2018 складено Інвентаризаційний опис необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, капітальні інвестиції) (а.с.). Копію цього опису надав для долучення до матеріалів справи відповідач.
Надалі 11.06.2018 Фонд державного майна України передав вказане в Інвентаризаційному описі від 30.03.2018 майно на відповідальне зберігання Державному підприємству "Одеський нафтопереробний завод" на підставі договору № 155/1 про відповідальне зберігання майна від 11.06.2018 (а.с.73 т.1) та за тристороннім Актом приймання-передачі № 84 від 11.06.2018 (а.с.76 т.1).
Отже, з наведеного вбачається, що після набрання законної сили вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 19.06.2017 у справі № 523/8045/17 у зв'язку з відмовою Апеляційного суду Одеської області у відкритті апеляційного провадження за ухвалою від 21.07.2017 у справі № 523/8045/17 було здійснено процедуру спеціальної конфіскації органами та у спосіб, встановлений наведеними правовими актами.
Водночас, постановою Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 523/8045/17 ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21.07.2017 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На момент вирішення даного спору справа № 523/8045/17 перебуває на апеляційному розгляді в Апеляційному суді Кіровоградської області.
Однак, на даний час конфісковане майно перебуває в управлінні Фонду державного майна України та на зберіганні Державного підприємства "Одеський нафтопереробний завод", незаконність вказаної конфіскації наразі не встановлена, розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 632-р чинне.
При цьому, колегія суддів зазначає, що скасування ухвали Апеляційного суду Одеської області від 21.07.2017 у справі № 523/8045/17 по кримінальному провадженню щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції не може свідчити про незаконність спеціальної конфіскації, оскільки в силу приписів ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, а розгляд справи в суді апеляційної інстанції наразі ще триває, тобто вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 19.06.2017 не є скасованим.
Разом з цим, апеляційний суд зауважує, що позивачем у даній справі не доведено порушення його прав та відповідно обрано неналежний спосіб судового захисту.
Так, наголошуючи на обставинах ненабрання чинності вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 19.06.2017 та незаконності здійсненої на підставі нього спеціальної конфіскації, позивач підтверджує своє право на доступ до конфіскованого у нього майна.
Поряд з цим, якщо йому чиняться перешкоди у реалізації правомочностей власника, зокрема на володіння та користування належним йому майном, він не позбавлений права на звернення до компетентного суду за захистом своїх порушених прав шляхом усунення відповідних перешкод.
Натомість, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про зобов'язання Фонду державного майна України забезпечити надання ТОВ "Енергія і Газ Україна" доступу до документів, які є власністю ТОВ "Енергія і Газ Україна", шляхом допуску керівника ТОВ "Енергія і Газ Україна" та уповноважених керівником осіб до приміщень, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова Гора, 1, 1/1, з можливістю вилучення документів ТОВ "Енергія і Газ Україна", що знаходяться у цих приміщеннях та витребовуються постановами НКРЕКП № 2101 та № 2102 від 07.10.2019 р., згідно з переліком.
За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019р. у справі № 922/1500/18 та від 31.10.2019р. у справі № 916/1134/18.
Поряд з цим, наданий відповідачем Інвентаризаційний опис необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, капітальні інвестиції) від 30.03.2018 не містить у своєму переліку документів, вказаних у постановах НКРЕКП від 07.10.2019 № 2101 і № 2102 та у позові.
При цьому, посилання на Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015р. не може підтверджувати обставини знаходження цих документів у розпорядженні ДП «ОНПЗ».
Доводи апелянта про те, що факт знаходження затребуваних у відповідача документів у приміщеннях ТОВ "Енергія і Газ Україна" за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова Гора, 1, 1/1, встановлений, зокрема, Актом від 19.09.2020 № 326, що складений працівниками відділу НКРЕКП за результатами проведення планової виїзної перевірки позивача, а також відповіддю керівника підприємства позивача на запит Комісії з перевірки від 27.08.2019 № 47-02-19/368, до якої було долучено завірені копії документів для отримання ліцензії, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що в Акті від 19.09.2020 № 326 дані обставини не встановлювалися як факти, а є описом позиції (тверджень) позивача щодо неможливості надання запитуваних НКРЕКП документів, в той час як відповідь керівника ТОВ "Енергія і Газ Україна" на запит Комісії з перевірки від 27.08.2019 № 47-02-19/368 лише підтверджує факт наявності у позивача та надання ним копій документів, доступ до яких він просить надати шляхом покладення судом відповідного зобов'язання на Фонд держаного майна України.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували, що вказані позивачем документи знаходились у приміщеннях Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна", переданих в управління Фонду держаного майна України, та на даний час перебувають у його розпорядженні, позивачем подано не було. При цьому, висновки постанов НКРЕКП від 07.10.2019 № 2101 та № 2102 також підтверджують такі обставини.
Отже, наявність спірних документів в управлінні відповідача та їх перебування у приміщеннях за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова Гора, 1, 1/1, ґрунтуються виключно на власних твердженнях позивача.
За таких умов, аргументи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи не встановлено.
З урахуванням встановлених у справі обставин та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у справі № 910/1478/20.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у справі № 910/1478/20 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у справі №910/1478/20 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишити за товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна".
Матеріали справи № 910/1478/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.02.2021 р.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Л.В. Кропивна
Є.Ю. Пономаренко