Справа № 643/3197/21
Провадження № 1-кс/643/983/21
24 лютого 2021 року слідчий суддя Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Харкові клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12021220470000224 від 23.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України,-
23.02.2021 до Московського районного суду м. Харкова надійшло вказане клопотання власника майна ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12021220470000224 від 23.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, у якому заявник просить: скасувати арешт, накладений ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 05.02.2021 на квартиру АДРЕСА_1 , що належить заявнику на праві власності.
На обґрунтування клопотання заявник серед іншого зазначив, що вказана квартира з 29.12.2020 є його майном на підставі Свідоцтва про право власності за реєстровим номером 1051 від 29.12.2020. Він офіційно через електронні торги придбав вказану квартиру, сплатив за неї власні кошти та отримав право власності. Ініціатор клопотання вказує на те, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту з метою збереження речових доказів. Він є добросовісним набувачем, тому існують підстави для звернення до суду з вимогою про скасування арешту майна.
В судове засідання власник майна ОСОБА_3 не з'явився, його представником адвокатом ОСОБА_4 , подано заяву, в якій останні підтримали клопотання, просили проводити судове засідання за їх відсутності та скасувати арешт майна.
Слідчий, який знаходиться у складі слідчої групи у цьому кримінальному провадженні, у судове засідання не з'явився, до його початку подав заяву, в якій просив проводити судове засідання без його участі, просив у задоволенні клопотання відмовити, вказав на те, що на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершено, вважає, що арешт на майно було накладено обґрунтовано, та на даний час в застосуванні такого виду забезпечення кримінального провадженні існує об'єктивна необхідність, а також продовжують існувати ризики, що стали підставою для накладення арешту на майно. Надав матеріали кримінального провадження.
Відповідно до ч.4 ст.107 КПК України у разі неприбуття у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Слідчий суддя дослідивши матеріали клопотання, надані слідчим матеріали кримінального провадження, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.
Статтями 7, 16 КПК України передбачено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Натомість при розгляді клопотання, поданого в порядку ст.174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює доводи клопотання в частині обґрунтованості підстав для скасування раніше накладеного арешту.
Згідно з приписами ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання встановлено, що ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року, задоволено клопотання слідчого у складі слідчої групи - заступника начальника СВ Московського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні №12021220470000224, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.01.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 Кримінального кодексу У країни, про арешт майна. Так, накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , яка на час звернення до суду із клопотанням належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), що є речовим доказом у кримінальному провадженні, із забороною відчуження, розпорядження та користування нею до скасування арешту майна у встановленому КПК порядку.
Слідчий суддя вважає, що у даному кримінальному провадженні, об'єкт нерухомого майна на який накладено арешт, має доказове значення для даного кримінального провадження. Обґрунтованість накладення арешту, встановлення наявності ризиків передбачених ст. 170 КПК України, що є підставою для застосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт майна, були предметом дослідження та встановлення, при розгляді клопотання про накладення арешту. Та на даний час на переконання слідчого судді продовжують існувати.
Таким, чином з наведеного вбачається, що у органу досудового розслідування для проведення ефективного досудового розслідування є необхідність у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку, передбаченому ст. ст. 170-174 КПК України.
Згідно з ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення ч.ч.2,3 ст.170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним уст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, при вирішенні питання про скасування арешту майна, слідчий суддя також бере до уваги той факт, що в даному випадку обмеження права власності (володіння) є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява №48191/99, п.п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Так, слідчим суддею при накладенні арешту на майно із забороною відчуження, розпорядження, користування, на думку слідчого судді, не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна із забороною відчуження, розпорядження, користування вказаним нерухомим майном, заявником та його представником не надано та слідчим суддею у судовому засіданні не встановлено.
При цьому, як вбачається зі змісту самого клопотання, власник майна з апеляційною скаргою на вищенаведену ухвалу не звертався.
Разом з тим, слідчий суддя вважає, що накладений арешт на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , яка на час звернення до суду із клопотанням належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), із забороною відчуження, розпорядження, користування вказаним нерухомим майном до скасування арешту майна у встановленому КПК порядку є речовим доказом у кримінальному провадженні, арешт майна є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, а при розгляді даного клопотання зворотне ініціатором клопотання не доведено.
Вказаний об'єкт нерухомого майна є речовим доказом у кримінальному провадженні. В межах даного кримінального провадження встановлюються обставини того, що починаючи з 2013 року представники ПАТ КБ «ПриватБанку» намагаються отримати від ОСОБА_6 неіснуючий борг шляхом подання позовів до Жовтневого районного суду м. Харкова та виконавчих проваджень, а також встановлюються обставини протиправного заволодіння групою осіб майном ОСОБА_6 , а саме вказаного об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
Слідчий суддя вважає, що обставини, які стали підставою для накладення арешту на майно продовжують існувати, необхідність накладення арешту є об'єктивно необхідною для кримінального провадження.
За таких обставин слідчий суддя при розгляді даного клопотання вбачає потенційну загрозу та шкоду для кримінального провадження в разі скасування арешту майна, накладеного ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 05.02.2021 в рамках вказаного кримінального провадження.
Така шкода може виразитись у втраті речового доказу стороною обвинувачення та унеможливить подальше провадження досудового розслідування та встановленню істини у справі, що очевидно переважає над неможливістю власником (володільцем) тимчасово володіти, розпоряджатися та користуватися вказаним майном.
Враховуючи те, що нерухоме майно, можливо, зберегло на собі сліди вчинення злочину або містить інші відомості, які можуть бути використані, як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та можуть відігравати роль речового доказу у кримінальному провадженні, слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтованість накладення арешту на зазначене майно. З матеріалів кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що арештоване майно має суттєве значення для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження. На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна.
Доводи заявника про те, що арешт на майно завдає йому особистий і надмірний тягар, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.
При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, заявником та його представником не надано та слідчим суддею у судовому засіданні також не встановлено.
Слідчий суддя вважає, що ОСОБА_3 у клопотанні не наведено, та при розгляді клопотання у судовому засідання не встановлено належних підстав які б беззастережно свідчили, про те що на даний час в подальшому застосуванні арешту майна у даному кримінальному провадженні відпала потреба. Натомість у судовому засіданні при розгляді клопотання доведено необхідність арешту майна.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Разом із тим слідчий суддя вважає, що підставою для скасування арешту майна не може бути лише саме твердження власника майна, що в арешті не має необхідності, оскільки він є добросовісним набувачем, як і сам по собі факт звернення власника чи володільця майна, до слідчого судді з відповідним клопотанням.
При розгляді клопотання слідчий суддя враховує, що рішення прийняте слідчим суддею про накладення арешту на майно було обґрунтовано, в апеляційному порядку не оскаржено та такий захід забезпечення кримінального провадження було застосовано за результатами об'єктивного розгляду клопотання про накладення арешту на майно, з дотримання процесуального законодавства та таке було виправдано потребами досудового роздування кримінального провадження на відповідному його етапі.
Слід зазначити при цьому, що на даний час досудове розслідування в даному кримінальному провадженні триває, відомостей про те що у рамках вказаного кримінального провадження проведено всі необхідні слідчі та процесуальні дії, а в застосуванні такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт майна на вказаний об'єкт нерухомості відпала потреба, слідчому судді не надано.
Таким чином, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання не містить обґрунтування та відповідних доказів того, що в подальшому застосуванні арешту майна відпала потреба та що арешт накладено необґрунтовано, що є єдиним підставами згідно чинного КПК України, для скасування арешту майна.
Натомість, слідчий суддя вважає за необхідне вказати, що вбачається потенційна загроза та шкода для кримінального провадження в разі скасування арешту на майно.
Така шкода може виразитись у втраті речового доказу стороною обвинувачення та унеможливить подальше провадження досудового розслідування та встановленню істини у справі, що очевидно переважає над відсутністю в даний час повідомленої підозри винуватій у вчиненні злочину особі, а також неможливістю власником (володільцем) тимчасово володіти та розпоряджатися вказаним майном.
А тому, з огляду на викладене, у зв'язку із відсутністю правових підстав для скасування арешту майна на даний час, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст.107, 174, 309, 372, ч.2 ст.376 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12021220470000224 від 23.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, накладеного ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 05.02.2021 на квартиру АДРЕСА_1 , яка на час звернення до суду із клопотанням належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), шляхом заборони будь-яким особам здійснювати її відчуження, розпоряджатися та користуватися нею.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1