ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/4061/20
провадження № 2/753/218/21
"22" лютого 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Заставенко М.О.
з секретарем судового засідання - Долею М.А.
за участю
представника позивача Лимич Л.Г.
представника позивача Савченко Г.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Комунального підприємства "Керуюча к омпанія з обслуговування житлового фону Дарницького району м. Києва" до ОСОБА_2 про припинення дії, яка порушує право,
Представники позивачів в лютому 2020 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання припинити дії щодо використання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не за призначенням, під розташування так званого «хостелу», шляхом дотримання вимог законодавства України щодо мінімальної площі спальні на одну особу - 8 м. кв.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачі посилались на те, що дії відповідача порушують норми цивільного та житлового законодавства, суперечать державним будівельним нормам України, оскільк и у житловому приміщенні, яке не призначене для постійного проживання великої кількості осіб, не пов'язаних родинним стосунками, облаштований «хостел».
26.03.2020 суддею Дарницького районного суду м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі в загальному позовному провадженні.
09.06.2020 судом задоволено клопотання представника Позивача про приєднання доказів та допит свідків, підготовче засідання було відкладено.
15.09.2020 Дарницьким районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 22.02.2021 провадження у справі в частині позовних вимог Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_2 про припинення дії, яка порушує право, закрито.
Під час судового розгляду представник позивача позов підтримала, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час розгляду справи повідомлялася судом належним чином за місцем знаходження майна, проте судова повістка повернулася до суду без вручення адресату, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади України. Заяви, клопотання, письмові заперечення від відповідача не надходили до суду.
Відповідно до ст. 224 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки представники позивачів не заперечують проти такого вирішення справи.
Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази та допитавши свідків, приходить до наступного.
Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.02.2010 №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» будинок АДРЕСА_1 був переданий до сфери управління Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації (а. с. 22).
На підставі розпорядження Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 30.01.2015 №33 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» будинок АДРЕСА_1 був переданий на праві господарського відання та знаходиться на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (а. с. 29).
П. 2.2. Статуту Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» передбачено, що предметом діяльності підприємства є утримання, обслуговування житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання та надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій (а. с.13).
Відповідач ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 40).
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 відсутні зареєстровані особи (а. с. 21).
19.12.2019 до ЖЕД-203, який є структурним підрозділом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», з письмовою заявою звернулись мешканці буд. АДРЕСА_1 , в якому знаходиться вказана квартира, зі скаргою на влаштування в квартирі «хостелу», що створює незручності для мешканців у будинку, при цьому порушується громадській спокій (а. с. 81).
Відповідно до Акту від 19.12.2019, складеного комісією в складі: заступника начальника ЖЕД-203 Явтушенко Н.О., майстрів з експлуатації Василькової Л.Є., Гордієнко Г.В. , виходом на місце встановлено, що АДРЕСА_1 використовується під «хостел», в квартирі влаштовано 26 койко-місць (а. с. 37).
На звернення першого заступника голови Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 06.02.2020 Дарницьке УП ГУПН у м. Києві листом від 06.03.2020 повідомило, що за період з 01.01.2017 та по теперішній час зареєстровано одне повідомлення про порушення громадського порядку, за результатами звернення якого правопорушників було притягнуто до адміністративної відповідальності (а. с. 91).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 показали, що мешканці хостелу порушують громадський порядок, зловживають спиртними напоями, висловлюються нецензурно на адресу мешканців, які роблять їм зауваження, перебування великої кількості сторонніх людей у будинку створює незручності, як для мешканців у будинку, так і для працівників комунальної системи, порушується громадській спокій у вечірні та нічні години, наявне постійне сміття у під'їзді та навколо, стіни в під'їзді постійно облиті різними напоями, на підлозі накидані недопалки, що порушує санітарні норми у під'їзді, збільшує експлуатаційні витрати на будинок.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Системний аналіз вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Згідно ч. ст. 15, частини першої ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до п. 3 ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.
Покладення обов'язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб'єктивного права. Відновлення становища, яке існувало до порушення як спосіб захисту цивільного права та інтересу застосовується у тому разі, якщо покладення обов'язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб'єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Звертаючись до суду із позовом, Позивач просить зобов'язати Відповідача припинити використання належної відповідачу на праві власності квартири в якості «хостелу».
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (частина перша статті 382 ЦК України).
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Ч. 4 ст. 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.7 ст. 319 ЦК України).
За приписами ч. 7 ст. 41 Конституції України та ч. 5 ст. 319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
У відповідності до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 №572, власники квартири зобов'язані використовувати приміщення житлового будинку за призначенням.
При цьому ст. 8 ЖК УРСР передбачено, що у виняткових випадках може здійснюватися переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі за рішенням виконавчих органів міських та обласних рад.
Тобто, для здійснення господарської діяльності можуть використовуватися лише нежитлові приміщення. Переведення жилих приміщень у нежилі може здійснюватися, але лише у виняткових випадках, і лише за рішенням виконавчих органів міських та обласних рад.
Відповідно до пункту 3.3 Державні будівельні норми України(далі по тексту- ДБН)В.2.2-20:2008 «Будинки і споруди. Готелі» готель - це один із засобів розміщення, який визначається згідно з вимогами ДСТУ 4527:2006 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення», тут: будинок або комплекс приміщень для тимчасового розміщення (проживання).
Відповідно до пункту 6.1.1 ДБН В.2.2-20:2008 наявність житлової та приймально-вестибюльної груп приміщень є обов'язковою. Склад додаткових приміщень, що підвищують комфорт готелю, не нормується і приймається згідно із завданням на проектування або за проектом. Житлова частина будинків готелів (номерний фонд) повинна бути функціонально і планувальне відокремленою. У випадку розташування приміщень готелів у складі багатофункціональних будинків, а також у випадках блокування приміщень готелів з іншими підприємствами та установами готелі повинні бути планувальне відокремлені, ізольовані та забезпечені самостійними входами і комунікаціями (вертикальними і горизонтальними).
Відповідно до пункту 5.31 ДСТУ 4527:2006 хостел (молодіжний готель) - це готель, у якому номери, розташовані зазвичай за коридорною або блочною системою, і має умови для самостійного готування їжі та санітарно-технічні зручності на поверсі або у блоці; може організовувати харчування у закладі ресторанного господарства.
Відповідно до положень ДБН В.2.2-15-2019, квартира - це комплекс взаємопов'язаних приміщень, що використовуються для проживання однієї сім'ї різного чисельного складу, який включає: основні приміщення - житлову (житлові) кімнату та допоміжні приміщення - кухню, ванну кімнату (душову), туалет (або суміщений санвузол), а також передпокій, комору чи вбудовану шафу.
Отже, терміни «готель» та «хостел» не можна ототожнити з термінами «квартира» та «нежитлове приміщення». Хостел є молодіжним готелем і повинен забезпечуватися самостійним входом і комунікаціями.
Слід зазначити, що п. 5.40 ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» містить вичерпний перелік приміщень, які не допускається розміщуватись житлових будинках, до якого входять готелі та хостели.
Відповідно до ст. 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення правил користування жилими приміщеннями, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об'єктів благоустрою тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ст. 152 ЖК УРСР передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Крім того, Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири), та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку (пункт 4).
Будь-яких даних про те, що відповідач отримувала дозвіл на переобладнання належної їй квартири під «хостел», матеріали справи не містять.
Функціонування «хостелу» у багатоквартирному будинку не відповідає положенням чинного законодавства України, оскільки цивільним законодавством України передбачено, що квартира у багатоквартирному будинку призначена для постійного проживання, у той час, як у квартирі розташований «хостел», який за своїм законодавчим визначення є приміщенням для тимчасового проживання (розміщення).
В обґрунтування вимог Позивач посилається на численні звернення мешканців багатоквартирного будинку із скаргами на влаштування в квартирі хостелу.
Суд керується положеннями ст. 16 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Процесуальний закон також містить норми, відповідно до яких судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес (ст.ст. 1-4 ЦПК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
При цьому за змістом статей 4, 265 ЦПК України позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. ( ст. 89 ЦПК України).
Суд приймає до уваги, що розміщення хостелу спричиняє незручності та проблеми для власників інших квартир у під'їзді, однак суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв'язку із тим, що в даному випадку відсутні дані, які б свідчили про порушення цивільного права або інтересу саме КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», як позивача у справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» про зобов'язання припинити використання житлового приміщення в якості «хостелу» є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фону Дарницького району м. Києва" до ОСОБА_2 про припинення дії, яка порушує право.
Рішення суду набирає законної сили, якщо після закінчення строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя: М.О. Заставенко
Повний текст рішення виготовлено 25.02.2021 р.