Постанова
Іменем України
16 лютого 2021року
м. Київ
справа № 354/276/14-к
провадження № 51-2183км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Делятин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , фактичного проживаючого у АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у виді громадських робіт у зв'язку із закінченням строків давності на момент ухвалення вироку у кримінальному провадженні.
Як встановив суд, ОСОБА_6 , 18 січня 2014 року приблизно о 03.30 год., перебуваючи поблизу встановленої новорічної ялинки на АДРЕСА_1 , на ґрунті раптової виниклої неприязні до ОСОБА_8 під час конфлікту між ним та ОСОБА_9 , передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, після того, як ОСОБА_8 підбіг ззаду до нього та схопив за шию, перекинув ОСОБА_8 через плече, скинувши на землю, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_8 вдарився головою об металічну огорожу новорічної ялинки, отримавши закриту черепно-мозкову травму з порушенням цілісності скроневої кістки справа, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Івано-Франківської області задоволено частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_6 - повністю, вирок Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК, скасовано. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зокрема, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. ст. 94, 370, 404, 419 КПК, не дослідивши безпосередньо докази, дав їм іншу оцінку ніж суд першої інстанції та прийняв протилежне за змістом судове рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши учасників провадження та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зіст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПКпередбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим щодо ОСОБА_6 вироком суду першої інстанції, прокурор звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотні порушення кримінального процесуального закону.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У свою чергу положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
У контексті ст. 404 КПК наявність підстав для зміни або скасування вироку зобов'язує апеляційний суд дослідити докази із дотриманням засад безпосередності у тому випадку, коли він зовсім по-іншому наводить фактичні обставини у кримінальному провадженні, які суперечать тим, що були встановлені судом першої інстанції у зазначеному вироку.
При перевірці матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_6 встановлено, що наведених вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції дотримано не було.
Як убачається зі змісту ухвали, апеляційний суд за результатами апеляційного розгляду скасував вирокВерховинського районного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження щодо нього закрив у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК. Своє рішення апеляційний суд обґрунтував тим, що ОСОБА_6 діяв у стані необхідної оборони.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що « ОСОБА_9 несподівано першим вдарив ОСОБА_6 кулаком у підборіддя, а ОСОБА_8 у цей час напав на обвинуваченого з-заду, обхопив рукою з-за спини за шию, і став душити так, що останньому за його словами «потемніло в очах» - забракло повітря».
Втім, як вбачається з матеріалів провадження, такі фактичні обставини не були встановлені судом першої інстанції, а встановлення їх апеляційним судом було здійснено з порушенням вимог ст. 23 КПК, без безпосереднього дослідження в суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів провадження, судом першої інстанції було встановлено зовсім інші фактичні обставини, які відповідають і даним, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту (а.п. 70-74 т. 1), відповідно до якого ОСОБА_6 показав, що після нанесення ним удару ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , потягнув його за капюшон назад, він повернувся, схопив рукою потерпілого ззаду за голову та потягнув вперед, внаслідок чого ОСОБА_8 впав на землю та вдарився.
Отже, наведене свідчить про те, що апеляційний суд зробив протилежний висновок щодо перебігу подій, який не встановлено судом першої інстанції, заначивши, що після раптового нападу ОСОБА_9 і початку удушення ОСОБА_8 , у ОСОБА_6 з'явились об'єктивні підстави боятися за своє життя і здоров'я та виникли негайні потреби оборонятися.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що «акцентує увагу на тому, що не оцінює показання свідків інакше ніж суд першої інстанції, а тільки вважає необхідним оцінити через приписи ст. 36 КК ту інформацію, яку вони давали в суді, і на яку посилалися сторони апеляційного провадження в обґрунтування своїх вимог і заперечень».
Втім, проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів касаційного кримінального суду прийшла до протилежного висновку, а саме: зміст ухвали безпосередньо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції встановив нові фактичні обставини провадження, інакше протлумачив докази у справі, надавши їм іншу, ніж суд першої інстанції, власну оцінку, при цьому, всупереч вимогам закону, не дослідивши їх безпосередньо.
Проте, апеляційний суд оцінює показання свідків відповідно до вимог ст. 94 КПК не лише з точки зору достовірності та допустимості, але й з точки зору достатності для встановлення фактичних обставин у кримінальному провадженні та прийняття відповідного судового рішення.
Як вбачається зі змісту ухвали, суд апеляційної інстанції, не ставлячи під сумнів достовірність показань свідків, потерпілого та обвинуваченого, дав іншу оцінку обставинам, встановленим судом першої інстанції на підставі цих показань, тобто здійснив переоцінку доказів щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свобод в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК).
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК, а отже, судове рішення, відповідно до статті 370 КПК, є незаконним і необґрунтованим та згідно з частиною першою статті 412 КПК підлягає скасуванню.
Оскільки, апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією щодо перегляду відповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а тому в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена в повному обсязі.
Крім того, в ухвалі апеляційного суду взагалі відсутні посилання на докази, встановлені судом першої інстанції, які дали б можливість суду апеляційної інстанції зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_6 необхідної оборони.
Також, ухвала апеляційного суду, у порушення вимог ст. ст. 370, 419 КПК містить в собі суперечності. Так, в мотивувальній частині ухвали в п. 5.1. апеляційний суд зазначає - «апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню в частині вимоги щодо скасування вироку суду», у п. 5.2. «позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають», в резолютивній частині ухвали - «апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково». Зазначені недоліки суттєво ускладнюють сприйняття тексту ухвали, унеможливлюють її розуміння, а прийняте за результатами розгляду апеляційним судом остаточне рішення про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора не відповідає змісту його апеляційної скарги.
Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК ухвала Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів
ухвалила:
касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_6 скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню
не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3