19 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 344/3793/20
провадження № 61-2055ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Івано-Франківське Архієпархіальне управління Української
Греко-Католицької Церкви, державний реєстратор виконавчого комітету
Івано-Франківської міської ради Дудик Тарас Богданович,
розглянувши касаційну скаргу Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви, в інтересах якого діє адвокат Кузь Андрій Петрович, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до
Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви, державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Тараса Богдановича про визнання неповноважним Івано-Франківське Архієпархіальне управління Української Греко-Католицької Церкви ухвалювати рішення про припинення релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви, визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора і реєстраційного запису,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви, державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Т. Б. про визнання неповноважним Івано-Франківське Архієпархіальне управління Української Греко-Католицької Церкви ухвалювати рішення про припинення релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви, визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора і реєстраційного запису.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2020 року провадження у справі закрито.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2020 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Не погоджуючись із постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, Івано-Франківське Архієпархіальне управління Української Греко-Католицької Церкви, в інтересах якого діє адвокат Кузь А. П., подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і залишити в силі ухвалу Івано-Франківського міського суду
Івано-Франківської області від 8 вересня 2020 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Підставою касаційного оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року заявник вказує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Зазначає, що заявлення позовної вимоги про визнання неповноважним Івано-Франківське Архієпархіальне управління Української Греко-Католицької Церкви ухвалювати рішення про припинення релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення Української
Греко-Католицької Церкви є формою втручання в дискреційну сферу релігійної організації, оскільки наявна заборона оскарження компетенції Архієпального управління Української Греко-Католицької Церкви здійснювати управління справами Української Греко-Католицької Церкви, яка відокремлена від держави на підставі Конституції України.
Крім того, підставою касаційного оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року заявник вказує неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 909/1012/17.
Згідно із положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Постановляючи ухвалу, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області виходив із того, що позовна вимога про визнання неповноважним
Івано-Франківське Архієпархіальне Управління Української Греко-Католицької Церкви в особі Архієпископа і Митрополита ухвалювати рішення про припинення релігійної організації не є юридичним спором, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а вимоги про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора і реєстраційного запису належать до публічно-правового спору.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції Івано-Франківський апеляційний суд вказав, що спірні правовідносини стосуються питань участі ОСОБА_1 у створенні, діяльності та припиненні релігійної організації, а висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання неповноважним
Івано-Франківське Архієпархіальне Управління Української Греко-Католицької Церкви в особі Архієпископа і Митрополита ухвалювати рішення про припинення релігійної організації належать до форм втручання в дискреційну сферу релігійної організації, є передчасним.
Також апеляційний суд зазначив, що інші позовні вимоги повинні розглядатися у порядку цивільного судочинства з огляду на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 809/1025/17.
Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що у березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви, державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Т. Б. про визнання неповноважним Івано-Франківське Архієпархіальне управління Української Греко-Католицької Церкви ухвалювати рішення про припинення релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви, визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора і реєстраційного запису.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2020 року провадження у справі закрито.
Також апеляційним судом установлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Т. Б., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
Івано-Франківська Архієпархія Української Греко-Католицької Церкви, про визнання протиправними та скасування рішення та реєстраційного запису постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2019 року в частині встановлення підсудності справи суду господарської юрисдикції змінено та визначено право позивача на звернення із цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином Велика Палата Верховного Суду вказала про належність спору, який стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення про припинення релігійної організації та питань участі ОСОБА_1 у створенні та діяльності релігійної громади, до цивільного судочинства.
Відповідно до статті 7 Закону України«Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру та діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Частинами першою та п'ятою статті 16 Закону України«Про свободу совісті та релігійні організації» діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації у порядку позовного провадження, передбаченого ЦПК України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.
Отже, чинним законодавством встановлено юрисдикційну належність спорів, які виникають у зв'язку із оскарженням рішень, дій чи бездіяльності уповноваженого органу, пов'язаних з припиненням релігійної організації.
Спір, який виник у цій справі, стосується правовідносин щодо прийняття уповноваженим органом рішення про припинення релігійної організації та питань участі ОСОБА_1 у створенні та діяльності релігійної громади, тому юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначати відповідно до частини п'ятої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Вивчивши матеріали справи, урахувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 809/1025/17, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про належність спору до цивільної юрисдикції та помилковість застосування судом першої інстанції пунктів 1, 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 909/1012/17 касаційний суд відхиляє, оскільки правовідносини у вказаній справі виникли між Посічанським Монастирем Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви та Івано-Франківським Архієпархіальним управлінням Української
Греко-Католицької Церкви, тобто між двома релігійними організаціями, щодо визнання недійсним Декрету від 30 травня 2017 року № 262 Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви. У справі № 344/3793/20 такі вимоги позивачем не заявлені, тому правовідносини і суб'єктний склад осіб у вказаних справах не є подібними.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга Івано-Франківського Архієпархіального управління Української
Греко-Католицької Церкви, в інтересах якого діє адвокат Кузь А. П., на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою із додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви, в інтересах якого діє адвокат Кузь А. П., на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви, в інтересах якого діє адвокат Кузь Андрій Петрович, на постанову
Івано-Франківського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви, державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Тараса Богдановича про визнання неповноважним Івано-Франківське Архієпархіальне управління Української Греко-Католицької Церкви ухвалювати рішення про припинення релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви, визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора і реєстраційного запису.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук