Постанова
Іменем України
23 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 225/4183/18
провадження № 61-17335св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Головне управління Національної поліції в Донецькій області, Прокуратура Донецької області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокуратури Донецької області на постанову Донецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Гапонова А. В., Тимченко О. О.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - ГУ ДКСУ у Донецькій області), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області), Прокуратури Донецької області про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 23 грудня 2015 року складено та погоджено з прокурором письмове повідомлення про підозру
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, що 24 грудня 2015 року вручено останній. Редакція повідомлення про підозру змінювалась 04 січня та 18 березня 2016 року.
24 березня 2016 року відносно ОСОБА_1 прокурором затверджено обвинувальний акт.
03 травня 2017 року державним обвинувачем у кримінальному провадженні винесено постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення за частиною першою статті 366 КК України відносно ОСОБА_1 , що 17 травня 2017 року затверджено заступником керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області.
Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 19 травня
2017 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 366 КК України (Єдиний реєстр досудових розслідувань
№ 12015050220001339 від 10 листопада 2015 року) закрито у зв'язку з відмовою прокурора від державного обвинувачення. Ухвала суду набрала законної сили 26 травня 2017 року.
Посилаючись на те, що у період з 24 грудня 2015 року по 19 травня
2017 року її незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності на підставі штучно створених доказів, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 500 000 грн та матеріальну шкоду, яка полягає у витратах: на правову допомогу у розмірі 12 000 грн за послуги адвоката та 431,25 грн - на копіювання документів.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 17 квітня 2019 року (у складі судді Ткач Г. В.) позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКСУ
на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 визначається з мінімальної заробітної плати за період з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання ухвалою суду законної сили, з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, принципу справедливості та розумності, суд дійшов вірного висновку про компенсацію, яка буде відповідати моральним стражданням позивача у визначеному розмірі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що матеріальна шкода у вигляді 12 000 грн на послуги адвоката підлягає відшкодуванню в порядку статей 133, 137 ЦПК України. Понесення таких витрат, як і витрати на копіювання документів, позивачем не доведено у встановленому законом порядку.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 17 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди у розмірі 12 000 грн скасовано.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКСУ на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди в розмірі 12 000 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у визначеному розмірі.
Разом з тим, сплачені позивачем витрати у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у кримінальній справі не є тотожними витратам на правничу допомогу, які передбачені статте 137 ЦПК України, а тому підлягають відшкодуванню відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційні скарзі Прокуратура Донецької області просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В іншій частині позовних вимог постанова апеляційного суду не оскаржується, тому перегляду в касаційному порядку не підлягає.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню у частині відшкодування витрат на правову допомогу
у розмірі 12 000 грн, оскільки факт здійснення та розмір таких витрат не доведено належними та допустимими доказами.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2019 року ГУНП в Донецькій області подало пояснення
на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу Прокуратури Донецької області задовольнити, а постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної допомоги (витрат на послуги адвоката) скасувати, як таку, що ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 23 грудня 2015 року складено та погоджено з прокурором письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, що 24 грудня
2015 року вручено останній.
Редакція повідомлення про підозру змінювалась 04 січня та 18 березня 2016 року.
24 березня 2016 року відносно ОСОБА_1 прокурором затверджено обвинувальний акт.
03 травня 2017 року державним обвинувачем у кримінальному провадженні винесено постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення за частиною першою статті 366 КК України відносно ОСОБА_1 , що 17 травня 2017 року затверджено заступником керівника Костянтинівської місцевої прокуратури.
Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 19 травня
2017 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 366 КК України (Єдиний реєстр досудових розслідувань
№ 12015050220001339 від 10 листопада 2015 року) закрито у зв'язку з відмовою прокурора від державного обвинувачення. Ухвала суду набрала законної сили 26 травня 2017 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції
в оскаржуваній частині відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила відшкодувати їй матеріальну допомогу, яка полягає у витратах на правничу допомогу в межах кримінального провадження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про поядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Отже, визначені наведеним вище Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, які передбачені статтею 137 ЦПК України, а тому, в даному випадку потрібно виходити зі спеціальної норми закону, якою передбачено таке відшкодування.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000,
від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року
№ 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
З матеріалів справи вбачається, що договір про надання правових послуг від 25 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Бідашком І. Л. (а. с. 95, т. 1)
Згідно з підпункту 2 пункту 2 договору про надання правових послуг адвокат, відповідно до цього договору й видів адвокатської діяльності, передбачених чинним законодавством України, надає основні види юридичної (правової) допомоги, зокрема, представництво інтересів клієнта в судах будь-якої юрисдикції на території України по цивільних, адміністративних, кримінальних справах, у різних державних органах, перед іншими суб'єктами права (юридичними й фізичними особами).
Заявником надано копію квитанції від 25 грудня 2015 року № 17 про сплату адвокату Бідашку І. Л. 12 000 грн на підставі договору про надання правових послуг від 25 грудня 2015 року про оплату гонорару у зв'язку з веденням кримінальної справи (а. с. 96, т. 2).
Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивача про відшкодування їй витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції дослідив надані позивачем докази (копію договору про надання правових послуг від 25 грудня 2015 року, укладеного з адвокатом
Бідашком І Л.; копію квитанції від 25 грудня 2015 року № 17 про оплату гонорару у зв'язку з веденням кримінальної справи), та надавши їм належну оцінку щодо допустимості та достатності, дійшов правильного висновку про доведеність вимоги позивача про відшкодування понесених нею витрат
на правову допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 12 000 грн.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду
від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження
№ 61-12505св19).
Доводи касаційної скарги про те, що вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу є недоведеними належними та допустимими доказами,
є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня
2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Таким чином, переглядаючи законність та обґрунтованість постанов суду апеляційної інстанції в частині відшкодування витрат на правничу допомогу, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень, визначених
статтею 400 України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), не вправі здійснювати переоцінку доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині є достатньо мотивованою та такою, що відповідає нормам закону.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Прокуратури Донецької області залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв