Ухвала
Іменем України
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 462/4891/18
провадження № 61-1704ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада 2019 року
та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності,
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право власності на 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що складаються з: приміщення під індексом «ІІІ» площею 12,3 кв. м в підвалі будинку; холу під індексом «2-1» - 14,8 кв. м; кухні під індексом «2-2» - 19,5 кв. м; коридору під індексом «2-3» - 3,7 кв. м; житлової кімнати під індексом «2-4» - 12,3 кв. м; житлової кімнати під індексом «2-5» площею 19,9 кв. м; санвузла під індексом «2-6» - 2,4 кв. м на першому поверсі будинку; холу під індексом «2-7» - 14,2 кв. м; житлової кімнати під індексом «2-8» - 18,7 кв. м; коридору під індексом «2-9» -
4,5 кв. м; житлової кімнати під індексом «2-10» - 12,9 кв. м; житлової кімнати під індексом «2-11» - 19,2 кв. м; санвузла під індексом «2-12» -
2,4 кв. м на другому поверсі будинку та господарської будівлі під літ. «Л», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада
2019 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що реконструйована позивачем частина будинку збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети без одержання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва, а тому є об'єктом самочинного будівництва.
Разом з тим, позивач не зверталася в позасудовому порядку із заявами про узаконення самочинного будівництва, рішення компетентних органів про відмову в його узаконенні відсутні, що дає підстави для висновку про відсутність між сторонами спору, який підлягає судовому захисту.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст постанови Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року отримано 31 грудня 2020 року, що підтверджується копією конверта Львівського апеляційного суду щодо направлення копії постанови
від 09 листопада 2020 року на її адресу.
Відповідно до частин другої, третьої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, наявні підстави для його поновлення.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 грудня 2005 року ОСОБА_3 є спадкоємцем зазначеного у заповіті майна
ОСОБА_4 , на яке у вказаній частці видане свідоцтво і яке складається
з 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 . Житловий будинок позначений в плані «А-1», цегляний, складається з восьми кімнат житловою площею 111,6 кв. м та двох кухонь. Загальна площа будинку становить 162,7 кв. м. До будинку відносяться такі господарські будівлі: цегляний сарай - (Б), цегляний сарай - (Д), цегляний гараж - (3), туалет - (Ж), огорожа з металевої сітки (1, 2), цегляна огорожа - (3), металева хвіртка - (4), металеві ворота - (5), хвіртка металева, металева сітка - (6), ворота металеві, металева сітка - (7), металева огорожа - (8), цегляна огорожа - (9).
Згідно з договором від 02 липня 1986 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 встановлено порядок користування жилим будинком АДРЕСА_2 , відповідно до якого в користування ОСОБА_4 перейшла частина будинку, яка складається з двох житлових кімнат, позначених на плані цифрами (1-4), (1-5) жилою площею 12,0 кв. м та 19.90 кв. м, ванна (1-3) - 2,7 кв. м; цегляні сарай та підвал.
А в користування ОСОБА_2 перейшла частина жилого будинку, яка складається з однієї кімнати, позначеної в плані цифрами (1-6) площею
18,9 кв. м; кухня (1-7) - 11,6 кв. м та підвал під коридором. В спільне користування сторін переходить коридор, позначений в плані цифрами (1-2) площею 5,9 кв. м; веранда (1-1) - 4,20 кв. м; цегляна вбиральня, що знаходиться в подвір'ї будинку.
Рішенням Виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів міста Львова від 14 жовтня 1986 року № 526 «Про затвердження висновків міжвідомчої комісії району» вирішено ОСОБА_4 , власнику
Ѕ частини будинку АДРЕСА_4 , що складається з двох кімнат площею 31,9 кв. м без кухні і комунальних вигод дозволити провести добудову до будинку розмірами 5,0 м x 3,0 м для обладнання окремого входу і кухні.
Відповідно до витягу протоколу засідання міжвідомчої комісії від 01 грудня 1992 року дозволено провести реальний розподіл будинковолодіння АДРЕСА_2 між співвласниками, згідно з висновком Бюро технічної інвентаризації міста Львова від 05 жовтня 1992 року, яким визначено ідеальні частки між співвласниками будинку АДРЕСА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 належать приміщення під індексом «І», що становить 52 % або 31/50,
а ОСОБА_4 - під індексом «III», що становить 38 % або 19/50 ідеальних часток.
Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 25 грудня 2002 року № 1193 «Про оформлення права власності
ОСОБА_4 на 19/50 ідеальних частин будинку АДРЕСА_2 » вирішено оформити право приватної власності на 19/50 ідеальних частин будинку АДРЕСА_2 загальною площею 65,4 кв. м, житловою 40,2 кв. м. Згідно з технічним паспортом загальна площа будинку становить 162,7 кв. м, житлова 111,6 кв. м.
25 грудня 2002 року Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності
на 19/50 ідеальних частин будинку АДРЕСА_2 .
Згідно з технічним паспортом на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_2 (до реконструкції), складеного Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, станом на 23 січня 2006 року загальна площа будинку становить 162,7 кв. м, житлова - 111,6 кв. м, власниками будинку є ОСОБА_3 , якій належить 19/50 частин будинку загальною площею 65,4 кв. м, житловою - 40,2 кв. м, та ОСОБА_2 , якому належить 31/50 частин будинку загальною площею 91,3 кв. м, житловою - 71,4 кв. м.
Відповідно до довідки Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 23 січня 2006 року,
за будинком АДРЕСА_2 закріплена земельна ділянка площею 560 кв. м на підставі рішення Виконавчого комітету Залізничної районної ради Львівської області від 26 червня
2006 року № 17.
Також суди встановили, що ОСОБА_3 , з метою покращення житлових умов, за письмовою згодою сусідів були проведені будівельні роботи
з реконструкції належної їй частини майна, а саме - здійснено надбудову
до квартири АДРЕСА_5 .
Згідно з листом Управління архітектури і містобудування Львівської міської ради від 16 травня 2006 року, розглянувши заяву ОСОБА_3 та проектні пропозиції реконструкції власної частини будинку АДРЕСА_2 , врахувавши, що запропонована реконструкція з розширенням власної частини будинку за рахунок надбудови другого і мансардного поверхів без зміни конфігурації будинку не порушує містобудівельних вимог, вимог будівельних норм і правил, Управління попередньо погодило її для розгляду в Залізничній районній адміністрації, згідно зі встановленим законом порядком.
Відповідно до розпорядження Залізничної районної адміністрації
від 13 липня 2006 року «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії ОСОБА_3 » ОСОБА_3 , співвласниці будинку АДРЕСА_2 , погоджено технічну можливість проведення реконструкції належних їй приміщень в будинку за рахунок прибудови та надбудови другого поверху розміром 5,40 м х 16,86 м, згідно з погодженими проектними пропозиціями. Відповідно до проектних пропозицій належні ОСОБА_3 приміщення будуть складатись: на І-му поверсі: з коридору площею 14,6 кв. м; кухні - 18,3 кв. м; з'єднаного санвузла - 2,7 кв. м; коридору - 4,9 кв. м; двох житлових
кімнат - 19,0 кв. м та 12,3 кв. м; на ІІ-му поверсі: з коридору - 14,6 кв. м; трьох кімнат - 20,5 кв. м, 13,4 кв. м та 18,3 кв. м; з'єднаний
санвузол - 2,8 кв. м; коридор - 4,85 кв. м. Зобов'язано ОСОБА_3 : отримати в Управлінні архітектури і містобудування вихідні дані на проектування; протягом 3-х місяців з дня прийняття даного розпорядження розробити через ліцензовану проектну організацію документацію на реконструкцію квартири і погодити її у встановленому порядку з Управлінням архітектури і містобудування; отримати дозвіл на виконання будівельних робіт в міській інспекції Держархбудконтролю, зареєструвати його в Львівському комунальному підприємстві «Сигнівка»; виконати роботи через ліцензовану будівельну організацію протягом 2-х років з дня прийняття даного розпорядження, закінчене будівництво здати в експлуатацію у встановленому порядку.
26 жовтня 2017 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 ,
у зв'язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
Внаслідок проведеної позивачем реконструкції, загальна площа належної їй частини будинку АДРЕСА_2 збільшилась до 156,8 кв. м.
23 травня 2011 року Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради розглянуло звернення ОСОБА_3 та поданий проект на відповідність діючим вимогам Державним будівельним нормам
(далі - ДБН) самочинно здійсненої реконструкції житлового будинку за рахунок прибудови та надбудови на АДРЕСА_2 не заперечувало щодо можливості їх збереження з подальшим розглядом процедури самочинного будівництва згідно з чинним законодавством, за умови згоди співвласників будинку та вирішення питання землекористування.
23 травня 2011 року Залізничний районний відділ міста Львова Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Львівській області, розглянувши наданий проект на відповідність діючим вимогам ДБН щодо самочинно виконаної реконструкції квартири в житловому будинку
АДРЕСА_2 , погодив його.
01 червня 2011 року Державний заклад «Залізнична районна санітарно-епідеміологічна станція міста Львова» на підставі розгляду поданих матеріалів погодило самочинно проведену реконструкцію квартири
АДРЕСА_5 за рахунок прибудови та надбудови. Робочий проект погоджено з органами Держсанепіднагляду у встановленому законодавством порядку.
На замовлення ОСОБА_1 . Львівською філією Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «НДІпроектреконструкція» виготовлено технічний звіт про відповідність будівельним нормам здійсненої реконструкції житлового будинку АДРЕСА_2 , згідно з яким при обстеженні конструкцій встановлено, що загальний технічний стан несучих конструкцій будинку після здійсненої реконструкції відповідає встановленим нормам. Деформацій, тріщин та пошкоджень, що погіршують технічний стан не виявлено, прийняті конструктивні рішення при реконструкції забезпечили несучу здатність конструкцій будинку в цілому. Обстежувана частина будинку № 9 , що належить ОСОБА_3 , на АДРЕСА_2 відповідає будівельним нормам ДНН 360-92**, ДБН В. 3.2-2-2009, вимогам міцності, надійності. Будинок в цілому придатний до нормальної експлуатації.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав
і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Так, підставою для застосування статті 392 ЦК України є оспорювання чи невизнання іншою особою належного позивачу права.
Якщо особі належить певне суб'єктивне право на річ, то така особа вправі звернутися до суду з вимогою про визнання за нею цього права.
У відповідності до статті 328 ЦК України набуття права власності передбачає дотримання певної процедури, з якою закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, при застосуванні цієї норми суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі
№ 520/17520/14-ц (провадження № 61-12893св18) вказав, що наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
За загальним правилом, при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Особи, які вважають, що вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво порушують їхні права, мають право заперечувати проти таких вимог, якщо вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).
Крім того, частиною п'ятою статті 376 ЦК України визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, право власності на самочинне будівництво може бути визнане за особою, що вимагає такого визнання, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або про право користування земельною ділянкою, що визначають цільове призначення такої земельної ділянки.
Такими документами є державні акти на право власності на землю або (відповідно) на право постійного користування землею, видачі яких передує відповідна процедура, яка передбачена чинним земельним законодавством.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності передбачає дотримання певної процедури, з якою закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, при застосуванні цієї норми суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.
Під час розгляду справи про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва суди мають перевіряти наявність у позивача відповідного права на земельну ділянку, на якій зведено цей об'єкт. Цільове призначення зведеної споруди має узгоджуватися з визначеним цільовим призначенням земельної ділянки.
Разом з тим, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не було дотримано порядку оформлення права власності на об'єкт самочинного будівництва згідно з чинним законодавством, не отримано згоди співвласника будинку, не вирішено питання землекористування. Також не давав своєї згоди на самочинну прибудову ОСОБА_2 , інший співвласник вказаного будинку, така згода надавалася за умови здійснення прибудови виключно на своєму фундаменті.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суди установили, що ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво, проте до компетентних державних органів щодо прийняття забудови до експлуатації та оформлення права власності не зверталась, що свідчить про відсутність спору про право. Львівська міська рада не є особою, яка порушила, не визнає чи оспорює права ОСОБА_1 .
При цьому, оскільки позивач звернулася до суду за відсутності порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, яке підлягає судовому захисту, а суди попередніх інстанцій не можуть вийти за межі своїх дискреційних повноважень та підмінити собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду
від 19 вересня 2018 року у справі № 2-962/2009 (провадження
№ 61-33701св18).
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада
2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року.
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв