Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 761/16204/16-ц
провадження № 61-20643св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк»
на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Волошиної В. М., Панченка М. М.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), про стягнення процентів на банківський вклад та трьох процентів річних.
Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2013 року між ОСОБА_1
і ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір банківського вкладу на суму
600 000 дол. США на строк до 23 серпня 2014 року з виплатою 7,75 % річних
у кінці строку.
Позивач 21 серпня 2014 року звернулась до банку із заявою про повернення вкладу. ПАТ «Альфа-Банк» перерахувало 26 серпня 2014 року суму вкладу та проценти у загальному розмірі 648 527,92 дол. США на поточний рахунок ОСОБА_1 , проте зняти коши готівкою вона не мала можливості. Так, відповідач листом від 24 вересня 2014 року відмовив позивачу у видачі всіх належних їй коштів, тому остання звернулася до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2015 року у справі
№ 761/31635/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу в розмірі 648 527,92 дол. США, яке виконано 02 червня 2015 року. При цьому за період з 27 серпня 2014 року (день, коли мав бути повернутий вклад) до 02 червня 2015 року (день фактичного повернення коштів) проценти нараховувались на несвоєчасно повернену суму вкладу у розмірі 3 % річних, виходячи з умов договору банківського рахунка.
Вказувала, що перерахування коштів на поточний рахунок, але ненадання можливості використання цих коштів не свідчить про виконання банком своїх зобов'язань, а тому відповідач зобов'язаний сплатити 7,75 % річних за користування належними позивачу коштами, також слід застосовувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просила: зобов'язати відповідача донарахувати проценти на несвоєчасно повернуту за договором банківського вкладу суму - 648 527,92 дол. США, з виплатою процентів за період з 27 серпня 2014 року до 01 червня 2015 року включно у розмірі 23 687,81 дол. США; стягнути з ПАТ «Альфа-Банк» нараховані проценти на суму 648 527,92 дол. США за період з 27 серпня 2014 року до 01 червня
2015 року включно у розмірі 38 952,21 дол. США, зменшеному на суму утриманих податків відповідно до чинного законодавства України,
в іноземній валюті (доларах США) у повному обсязі однією сумою через касу банку; стягнути з ПАТ «Альфа-Банк» 3 % річних у розмірі 14 871,72 дол.
США за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання щодо повернення суми - 648 527,92 дол. США, за період з 27 серпня 2014 року до 01 червня
2015 року (включно) в іноземній валюті (доларах США) у повному обсязі однією сумою через касу банку.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня
2016 року (в складі судді Притули Н. Г.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до пункту 1.3 договору банківського вкладу датою повернення вкладу є 23 серпня
2014 року. На виконання умов договору банк 26 серпня 2014 року перерахував суму вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок вкладника - ОСОБА_1 . Пунктом 6.2 договору банківського вкладу встановлено, що договір втрачає силу з моменту повернення банком вкладнику суми вкладу та процентів, нарахованих на вклад, тому 26 серпня 2014 року, тобто з моменту надходження суми вкладу та нарахованих процентів за вкладом на поточний рахунок позивача, договір банківського вкладу припинив свою дію.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року (в складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д.) рішення Шевченківського районного суду міста Києві від 17 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.
Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором банківського вкладу від 08 серпня 2013 року в розмірі 35 543,84 дол. США та 3 % річних у розмірі 14 871,72 дол. США за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 27 серпня 2014 року до 01 червня 2015 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 579 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кошти за договором банківського вкладу ОСОБА_1 отримала на виконання судового рішення лише 02 червня 2015 року, отже з ПАТ «Альфа-Банк» на користь позивача підлягають стягненню проценти на суму банківського вкладу до дня фактичного їх повернення у розмірі 7,75 % річних відповідно до пункту 1.4 договору банківського вкладу.
Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року (в складі колегії суддів: Стрільчука В. А., Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В.,
Усика Г. І.) рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2015 року у справі № 761/31635/14-ц, відповідно до яких
банк, перерахувавши 26 серпня 2014 року на поточний рахунок ОСОБА_1 кошти у розмірі 600 000 дол. США та проценти у розмірі 48 527,92 дол. США, виконав свої зобов'язання за договором банківського вкладу, тому
з 26 серпня 2014 року цей договір є припиненим.
Припинення строку дії договору і невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, які встановлені договором чи законом. Без належного дослідження умов укладеного сторонами договору банківського вкладу та з'ясування, у якому розмірі та в якому порядку нараховуються проценти, коли сума вкладу перерахована на поточний рахунок вкладника, але не повернена, ухвалення законного та справедливого судового рішення є неможливим. Разом з тим, з 26 серпня 2014 року між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунку, яким і визначено розмір процентів за користування грошовими коштами, що знаходились на рахунку клієнта.
При цьому висновок суду апеляційної інстанції щодо стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України є правильним, але розмір коштів, що підлягає стягненню з цієї правової підстави, має бути обрахований із суми, визначеної після правильного обрахування процентів.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково.
Стягнуто з ПАТ «Альфа Банк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором банківського вкладу від 08 серпня 2013 року в розмірі 14 871,72 дол. США та 3 % річних у розмірі 14 871,72 дол. США за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 27 серпня 2014 року до 01 червня 2015 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПАТ «Альфа Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 807,41 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з 26 серпня 2014 року між сторонами у даній справі виникли правовідносини, що випливають
з договору банківського рахунка. За користування грошовими коштами, що знаходились на рахунку клієнта, банк повинен сплатити проценти у розмірі, встановленому договором банківського рахунка. Отже, після перерахування банком грошового вкладу на поточний рахунок ОСОБА_1 , до цієї суми застосовується інша процентна ставка, що встановлюється банком, і згідно з наданими відомостями відповідача у спірний період складала 3 % річних, тому на користь позивача підлягають стягненню проценти за договором
у розмірі 14 871,72 дол. США та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 14 871,72 дол. США.
Разом з тим, позовні вимоги про стягнення відсотків за користування коштами та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України однією
сумою через касу банку не підлягають задоволенню, оскільки відносяться
до способу виконання судового рішення і не відповідають положенням
статті 16 ЦК України, яка встановлює способи захисту прав особи. Також не підлягає задоволенню вимога позивача про донарахування процентів на суму вкладу у зв'язку зі зміною процентної ставки банком в односторонньому порядку, оскільки не доведено належними і допустимими доказами порушення прав ОСОБА_1 у цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно стягнув з банка на користь вкладника проценти на вклад, які були передбачені договором банківського вкладу, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Договір банківського вкладу від 08 серпня 2013 року припинив свою дію 26 серпня 2014 року, отже правовідносини між сторонами регулюються договором банківського рахунку від 06 червня 2008 року.
Висновки апеляційного суду про наявність правових підстави для стягнення з відповідача на користь позивача відсотків та інших коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, ґрунтуються на припущеннях. Між сторонами склалися правовідносини, у яких АТ «Альфа-Банк» надає послуги, ОСОБА_1 зобов'язаний оплатити надану банком послугу, оскільки банк зобов'язаний видати (повернути) кошти з рахунка клієнта, а не сплатити їх йому, що не є грошовим зобов'язанням у розумінні ЦК України.
Крім того, позивач обрала неналежний спосіб захисту. ОСОБА_1 зазначила про те, що не згодна з розрахунком нарахованих відсотків, проте не зверталася до банку за поверненням даних коштів. Банк не міг самостійно списати кошти з рахунку клієнта та повернути їх останній. Волевиявлення клієнта шляхом звернення до банку у формі, що встановлена законодавством, є обов'язковою умовою вчинення банком будь-яких дій щодо спірних коштів. Вимога про стягнення з банку коштів, що і так належать клієнту, суперечить способам захисту права власності, визначеним ЦК України.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ «Альфа-Банк» 19 листопада 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 08 серпня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Альфа Банк», назву якого змінено на АТ «Альфа-Банк», укладено договір банківського вкладу з виплатою процентів у кінці строку - 23 серпня 2014 року, за умовами якого позивач внесла на рахунок банку грошові кошти у розмірі 600 000 дол. США, а банк зобов'язався сплатити 7,75 % річних одночасно із поверненням вкладу в кінці строку.
На виконання умов договору банківського вкладу після закінчення його строку - 26 серпня 2014 року, банк перерахував суму вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок вкладника.
Заявою від 21 серпня 2014 року позивач просила банк повернути вклад
у розмірі 600 000 дол. США та нараховані проценти відповідно до умов договору.
Відповідач 26 серпня 2014 року перерахував суму вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок вкладника, що підтверджується випискою по рахунку та не заперечується сторонами.
Проте, листом від 24 вересня 2014 року ПАТ «Альфа-Банк», посилаючись на пункт 5 постанови Правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540, яка забороняє банку здійснювати виплату у спосіб, обраний вкладником, у розмірі більшому ніж 15 000 грн на добу, відмовило ОСОБА_1 у видачі всіх належних їй коштів, обмеживши видачу 15 000 грн на добу за офіційним курсом НБУ.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2015 року у справі
№ 761/31635/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ПАТ «Альфа Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, які знаходилися на поточному рахунку, відкритому на її ім'я, за договором банківського рахунку в розмірі
648 527,92 дол. США.
Вказані кошти на виконання рішення суду апеляційної інстанції в розмірі 648 527,92 дол. США позивач отримала 02 червня 2015 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов укладеного між сторонами договору банк 26 серпня
2014 року перерахував суму вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок вкладника - ОСОБА_1 , а з моменту надходження суми вкладу та нарахованих процентів за вкладом на поточний рахунок позивача договір банківського вкладу припинив свою дію, отже відсутні підстави для стягнення заявлених у цій справі коштів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про задоволення позову частково, апеляційний суд виходив з того, що за користування грошовими коштами, що знаходились на рахунку клієнта, банк повинен сплатити проценти у розмірі, встановленому договором банківського рахунку. Отже, після перерахування банком грошового вкладу на поточний рахунок ОСОБА_1 , до цієї суми застосовується інша процентна ставка, що встановлюється банком, і згідно з наданими відомостями відповідача у спірний період складала 3 % річних, тому на користь позивача підлягають стягненню проценти за договором у розмірі 14 871,72 дол. США та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 14 871,72 дол. США.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Частинами першою-третьою статті 1060 ЦК України визначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Суди встановили, що після закінчення строку депозитного договору банк
26 серпня 2014 року перерахував суму вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок вкладника, проте остання фактично ці кошти отримала лише 02 червня 2015 року на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2015 року у справі № 761/31635/14-ц.
Згідно з частиною першою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частина п'ята статті 1061 ЦК України).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку, або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов'язання з повернення коштів банку перед вкладником.
У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, з чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після
здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються
у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.
Пунктом 1.5 договору банківського вкладу від 08 серпня 2013 року визначено, що повернення вкладу здійснюється у дату повернення вкладу, при наявності заяви про повернення вкладу, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі вкладу та нарахованих процентів на поточний рахунок вкладника.
У своїй заяві від 21 серпня 2014 року позивач просила банк повернути вклад у розмірі 600 000 дол. США та нараховані проценти відповідно до умов договору.
Відповідач 26 серпня 2014 року перерахував суму вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок вкладника, що підтверджується випискою по рахунку та не заперечується сторонами.
У листі від 24 вересня 2014 року ПАТ «Альфа-Банк», посилаючись на пункт 5 постанови Правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540, яка забороняє банку здійснювати виплату у спосіб, обраний вкладником, у розмірі більшому ніж 15 000 грн на добу, відмовило ОСОБА_1 у видачі всіх належних їй коштів, обмеживши видачу 15 000 грн на добу за офіційним курсом НБУ.
Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Разом з тим положення постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов'язків, установлених договором та законодавством,
з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205св18).
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що з 26 серпня 2014 року між сторонами у цій справі виникли правовідносини, які випливають з договору банківського рахунка. За користування грошовими коштами, що знаходились на рахунку клієнта, банк повинен сплатити проценти у розмірі, встановленому договором банківського рахунку. Отже, після перерахування банком грошового вкладу на поточний рахунок ОСОБА_1 , до цієї суми застосовується інша процентна ставка, що встановлюється банком, і згідно з наданими відомостями відповідача
у спірний період складала - 3 % річних, а тому на користь позивача підлягають стягненню проценти за договором у розмірі 14 871,72 дол. США та 3 % річних відповідно до частини другої статті статі 625 ЦК України
в розмірі 14 871,72 дол. США.
При цьому суд апеляційної інстанції навів розрахунок, з якого він виходив при вирішення грошової вимоги.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд безпідставно стягнув з банка на користь вкладника проценти на вклад, які були передбачені договором банківського вкладу, що призвело до ухвалення незаконного рішення, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що за користування грошовими коштами, які знаходились на рахунку клієнта, банк повинен сплатити проценти в розмірі, встановленому договором банківського рахунка.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що позивач обрала неналежний спосіб захисту та вона не зверталася до банку за поверненням спірних коштів, оскільки позивач заявою від 21 серпня 2014 року просила відповідача повернути вклад та нараховані відсотки, проте листом
від 24 вересня 2014 року ПАТ «Альфа-Банк», посилаючись на пункт 5 постанови Правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540, відмовило
ОСОБА_1 у видачі всіх належних їй коштів. При цьому позивач обрала ефективний спосіб захисту порушеного права, враховуючи ту обставину, що банк відмовив у видачі коштів та виконав рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2015 року у справі № 761/31635/14-ц лише 02 червня
2015 року.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною
в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка в оскаржуваній частині ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не
є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанова апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв