3 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 454/192/17
провадження № 61-14315св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державна казначейська служба України,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Струс Т. В., та постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що незаконними рішеннями суддів Галицького районного суду м. Львова, апеляційного суду Львівської області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 1 000 000 грн та яку просив стягнути.
Зокрема, зазначав, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2011 року постанову Сокальського районного суду м. Львова від 9 лютого 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року скасовано.
Провадження в адміністративній справі за його позовом до прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, про визнання бездіяльності незаконною, закрито. Роз'яснено, що розгляд порушених ним у зазначеній справі вимог може бути здійснено загальними судами.
1 квітня 2014 року він звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Львівського апеляційного адміністративного суду про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій органу владних повноважень (справа № 461/3545/14-ц).
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 4 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2014 року, у відкритті провадження у зазначеній справі відмовлено з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2014 року у відкритті касаційного провадження на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 4 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2014 року відмовлено.
У подальшому, а саме 27 жовтня 2016 року він направив до Львівського окружного адміністративного суду позовну заяву про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій органу владних повноважень.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року відмовлено у відкритті провадження у вказаній справі.
18 листопада 2016 року він направив до Галицького районного суду м. Львова заяву про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Галицького районного суду м. Львова від 4 квітня 2014 року.
Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова від 24 листопада 2016 року відмовлено у відкритті провадження за вказаною заявою.
Позивач вважає, що суддя Галицького районного суду м. Львова, колегія суддів апеляційного суду Львівської області та суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді його позову не виконали вимоги статей 55, 56, 124, 129 Конституції України, статей 16, 22 ,1166, 1167, 1176 ЦК України та статей 3, 4, 11, 15, 108, 118 ЦПК України, що спричинило приниження його честі, гідності і ділової репутації.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 25 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що дії суддів Галицького районного суду м. Львова, апеляційного суду Львівської області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при постановленні ухвал від 4 квітня 2014 року, від 19 червня 2014 року та від 5 серпня 2014 року не визнані незаконними у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту незаконності дій суддів, спричинення йому моральної шкоди, а також розміру відповідного відшкодування.
Посилаючись на зазначене, суд першої інстанції вважав позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 квітня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з'ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, що призвело до неправильного вирішення справи.
На думку заявника, вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги статей 8, 22, 40, 55, 56, 124 Конституції України, статей 16, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України і не звернули уваги на статтю 56 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Сокальського районного суду Львівської області матеріали справи № 454/192/17.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що, звертаючись з відповідним позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 підставою своїх вимог вказував на невиконання суддями Галицького районного суду м. Львова, апеляційного суду Львівської області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді справи № 461/3545/14-ц вимог Конституції України, ЦК України та ЦПК України, що спричинило порушення його прав і завдало моральних страждань.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суди діють самостійно і є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 614-399цс18) вказувала на те, що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушення права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Частинами шостою, сьомою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року в справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10 січня 2018 року в справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17).
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» на підставі статті 56 Конституції України, на яку посилається в своєму позові позивач, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», в тому числі майнової та моральної шкоди, також передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними.
Вирішуючи справу, суди встановили, що рішення, дії, або бездіяльність суду і суддів Галицького районного суду м. Львова, апеляційного суду Львівської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді справи №461/3545/14-ц визнані незаконними не були.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказував на те, що позивач не надав доказів неправомірності дій суддів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, не довів наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями чи бездіяльністю суддів та наслідками, а також не зазначив, в чому саме полягає заподіяна шкода, і не обґрунтував розмір такого відшкодування.
З висновками судів попередніх інстанцій погоджується і касаційний суд, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій таких висновків дійшли на підставі всебічно і повно з'ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук