24 лютого 2021 року
Київ
справа №320/6019/19
адміністративне провадження №К/9901/14100/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В.,
Мартинюк Н. М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 (головуючий суддя - Н. П. Бужак, судді - Л. О. Костюк, М. І. Кобаль)
у справі № 320/6019/19
за позовом ОСОБА_2
до Обухівської районної ради Київської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,
про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Обухівської районної ради Київської області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Обухівської районної ради Київської області від 15.10.2019 № 102-к про звільнення ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Обухівську районну раду Київської області поновити ОСОБА_2 на посаді керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради;
- стягнути з Обухівської районної ради Київської області на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 15.10.2019 до дня постановлення судом рішення по справі;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про незаконність звільнення, оскільки спірним розпорядженням позивача було звільнено 15.10.2019 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, проте станом на 15.10.2019 позивач перебувала на лікарняному, а тому жодних підстав для звільнення у відповідача не було.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження Обухівської районної ради Київської області від 15.10.2019 № 102-к про звільнення ОСОБА_2 відповідає нормам Кодексу законів про працю України та Правилам внутрішнього трудового розпорядку виконавчого апарату Обухівської районної ради (зі змінами), оскільки застосоване до позивача дисциплінарне стягнення було пропорційним ступеню вини позивача та тяжкості дисциплінарного проступку.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 рішення суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано розпорядження Обухівської районної ради Київської області від 15.10.2019 № 102-к про звільнення ОСОБА_2 . Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради Київської області з 15.10.2019. Стягнуто з Обухівської районної ради Київської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.10.2019 по 26.05.2020 включно в розмірі 74 541 грн 05 коп (без відрахування податків та зборів).
При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України можливо лише у разі прогулу без поважних причин, а оскільки позивач була відсутня на роботі за поважних причин, тому незалежно від терміну отримання відповідачем лікарняного листа, відповідач не мав правових підстав недотримуватись законодавства про працю та звільняти позивача.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, третя особа звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції третя особа вказує пункти 2, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас зі змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник вважає безпідставне застосування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду у справі № 120/1340/16-а, оскільки правовідносини, що виникли не є подібними у даних справах. Крім того, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції прав третьої особи на участь у судовому розгляді справи (пункт 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2021 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
За змістом частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги третя особа посилається на те, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався на висновок Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 201/12340/16-а щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. На переконання скаржника даний правовий висновок Верховного Суду не може застосовуватися до даної справи, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами не є аналогічними.
Так, у справі № 201/12340/16-а предметом спору були позовні вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування розпорядження про його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, а саме за прогули без поважних причин. За результатами розгляду вказаної справи у касаційному порядку Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 виходив з того, що з аналізу норми пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України вбачається, що необхідною підставою для звільненні працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України є відсутність на роботі працівника без поважних причин. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. При цьому, поважність причин, виключають вину працівника щодо відсутності на роботі. Верховний Суд зауважив, що звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України можливо лише у разі прогулу без поважних причин. А оскільки було встановлено, що позивач був відсутній на роботі за поважних причин, тому незалежно від терміну отримання відповідачем лікарняного листа, відповідач не мав правових підстав недотримуватись законодавства про працю. Враховуючи наведене, Верховний Суд у справі № 201/12340/16-а погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки відсутність позивача на робочому місці була обумовлена перебуванням його на лікарняному, що підтверджувалось лікарняним листом, тому звільнення позивача за прогули, за цей період, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України було протиправним.
У справі, що розглядається звернення ОСОБА_2 до суду обумовлено протиправністю розпорядження Обухівської районної ради Київської області про її звільнення за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Судами встановлено, що розпорядженням голови Обухівської районної ради від 15.10.2019 № 102-к ОСОБА_2 звільнено з посади керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради 15.10.2019 за прогул згідно пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Водночас судами встановлено, що 25.10.2019 позивач подала на ім'я заступника голови Обухівської районної ради заяву, в якій повідомила, що в період з 15.10.2019 по 24.10.2019 вона хворіла, а підтвердженням її непрацездатності слугує лікарняний лист, який був поданий 25.10.2019 до відділу кадрів районної ради.
В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції послався на те, що звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України можливо лише у разі прогулу без поважних причин. В даному випадку, позивачка була відсутня на роботі за поважних причин, що підтверджується листком непрацездатності, а тому незалежно від терміну отримання відповідачем лікарняного листа, відповідач не мав правових підстав недотримуватись законодавства про працю.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що правовідносини, що виникли у справі 201/12340/16-а та у справі, що переглядається є подібними і суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі 201/12340/16-а.
Водночас касаційна скарга ОСОБА_1 не містить вмотивованих обґрунтувань необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі 201/12340/16-а та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції прав третьої особи на участь у судовому розгляді справи спростовуються матеріалами справи, оскільки з матеріалів справи встановлено, що 26.05.2020 суд апеляційної інстанції розглянув справу у відкритому судовому засіданні за участю представника третьої особи.
За правилами пункту 4 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Відповідно до частини другої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі в частині оскарження судового рішення з підстав, визначених пунктом 2, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі пункту 4 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 327, 341, 343, 339, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ухвалив:
Закрити касаційне провадження № К/9901/14100/20 у справі № 320/6019/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі за позовом ОСОБА_2 до Обухівської районної ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко
Судді А. В. Жук
Н. М. Мартинюк