23 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 462/5099/20 пров. № А/857/1260/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Затолочного В.С.,
за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р.,
представників відповідачів Петрик В.Б.,
Пазин С.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Львівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Мруць І.С.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 11 листопада 2020 року,
26 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Львівській області, Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову ДПО 18 № 982641 від 19 липня 2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09 липня 2020 року о 03 год. 20 хв в м. Львів, вул. В.Великого, 24а не отримував жодної вимоги про пред'явлення посвідчення водія, реєстраційного документу на ТЗ, полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Вказує, що у зазначений відповідачем час 09 липня 2020 року о 03 год. 20 хв. з відповідачем не спілкувався і не був одночасно з ним в одному місці. Наголошує на тому, що інспектор УПП у Львівській області Герилів М.П. не склав протокол про адміністративне правопорушення, не роз'яснив прав, розглянув справу без надання можливості скористатися правовою допомогою та без участі позивача, без ознайомлення його з матеріалами справи і без матеріалів справи.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дослідженими в судовому засіданні письмовими матеріалами та диском відеофіксації події, які є належними та допустимими доказами підтверджено факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а тому оскаржувана постанова винесена правомірно.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що 09 липня 2020 року о 03 год. 20 хв в м. Львів, вул. В.Великого, 24а не отримував жодної вимоги про пред'явлення посвідчення водія, реєстраційного документу на ТЗ, полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та не вчиняв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Вказує, що у зазначений відповідачем час 09 липня 2020 року о 03 год. 20 хв. з відповідачем не спілкувався і не був одночасно з ним в одному місці. Наголошує на тому, що інспектор УПП у Львівській області Герилів М.П. не склав протокол про адміністративне правопорушення, не роз'яснив прав, розглянув справу без надання можливості скористатися правовою допомогою та без участі позивача, без ознайомлення його з матеріалами справи і без матеріалів справи.
Відповідачами подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що постановою Залізничного районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року позивача визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, 124 КУпАП та обрано йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 грн. На відеозаписах з нагрудних камер поліцейських зафіксовано, що позивач відмовився надати документи, які посвідчують особу, після чого був доставлений у Франківський відділ поліції, де відмовився пред'явити для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, страховий поліс(сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яких при собі позивач не мав. Вчинення позивачем правопорушення підтверджується копією протоколу про адміністративне затримання, копією рапорту, DVD-R диском з файлами.
В судовому засіданні представники відповідачів щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 09 липня 2020 року командиром взводу №1 роти №3 батальйону №2 УПП у Львівській області Департаменту патрульної поліції Герилів М.П. винесено постанову серії ДПО 18 № 982641. Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, та зазначено, що 09 липня 2020 року о 03 год. 20 хв. в місті Львів, вул. Володимира Великого, 24а будучи причетним до ДТП не пред'явив посвідчення водія, реєстраційного документу на ТЗ, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ТЗ, чим порушив п.2.4, п.2.1 а,б,ґ. ПДР. Даною постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн (а.с.5).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями статей 251, 252, 280 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.1 (а, б, ґ) ПДР встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до п. 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Пунктом 2.1 ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 02 грудня 2019 року у справі № 164/2068/17.
Згідно із ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Залізничного районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та обрано йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 грн. Згідно вказаної постанови ОСОБА_1 09 липня 2020 року о 03.20 год. на вул. В.Великого, 24а у м.Львові керуючи автомобілем «Audi Q7», номерний знак НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом не переконався, що це не створить перешкоди чи небезпеки іншим учасникам руху, не звернувся за допомогою до інших осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення із припаркованим автомобілем марки «Mercedes-Bebz E220 CDI», номерний знак НОМЕР_2 (власником є потерпіла ОСОБА_2 ), та недотримавшись безпечного інтервалу здійснив зіткнення з припаркованим автомобілем «BMW 528I», номерний знак НОМЕР_3 , в результаті вказані транспортні засоби отримали технічні пошкодження, та залишив місце ДТП, чим порушив вимоги п.п. 1.5, 10.9, 13.1, 2.10 «а» Правил дорожнього руху, про що складено протоколи про адміністративні правопорушення серії ДПР18 № 428247 та серії ДПР18 № 428248.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі вищенаведених фактів та згідно рапорту командира взводу № роти № 3 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Герилів М.П. від 09 липня 2020 року, останнім разом із потерпілою ОСОБА_2 здійснено обслідування прилеглих вулиць з метою розшуку правопорушника, який був виявлений за адресою м. Львів вул. В.Великого, 26, рухаючись по проїзній частині та на якого вказала потерпіла ОСОБА_2 (а.с.55-58). З відеозапису нагрудної камери поліцейського слідує, що інспектор УПП у Львівській області Герилів М.П., перебуваючи по вул. В.Великого, представився та запропонував позивачу надати документи, які посвідчують особу, однак позивач відмовився, після чого був затриманий та доставлений у Франківський відділ поліції, що підтверджується також протоколом АЗ № 099077 від 09 липня 2020 року(а.с.55-56). В приміщенні Франківського відділу поліції, позивачу було запропоновано пред'явити для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, страховий поліс(сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, проте позивач повідомив, що цих документів із собою не має.
Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що ОСОБА_1 09 липня 2020 року о 03 годині 20 хвилин, на вул. В.Великого, 24 а м. Львів, будучи причетний до ДТП не пред'явив посвідчення водія, реєстраційного документа на ТЗ, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників ТЗ, чим порушив п.2.1. а, б, ґ ПДР України та був притягнений до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки поліцейський мав право вимагати надання посвідчення водія, реєстраційного документа на ТЗ, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників ТЗ від позивача для їх перевірки, а позивач не пред'явив посвідчення водія, реєстраційний документ на ТЗ, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників ТЗ на таку вимогу, то останнього правомірно притягнено до адміністративної відповідальності за порушення правил ПДР України, відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
В силу ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно із ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили(ч.ч. 2, 3 ст. 90 КАС України).
В матеріалах справи наявний компакт-диск з відеозаписом із нагрудних камер поліцейських, з якого слідує, що початок відеозапису ведеться із місця де був зупинений ОСОБА_1 та продовжується у приміщенні Франківського відділу поліції. На відеозаписі зафіксовано факт непред'явлення позивачем на вимогу патрульного поліцейського посвідчення водія.
Щодо доводів позивача про необхідність складення протоколу про адміністративне правопорушення з підстав незгоди із постановою, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
На підставі ч. 1 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 126 Кодексу.
Частиною 2 названої статті Кодексу визначено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року(далі - Інструкція № 1395), розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції №1395 встановлено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 1 ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно із п. 10 розділу ІІІ Інструкції №1395 поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, повноваження щодо розгляду справи про порушення правил дорожнього руху, прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення та визначення виду адміністративного стягнення відносяться до компетенції службової особи Національної поліції.
За загальним правилом ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол.
Разом з тим, ч. 3 ст. 254 КУпАП встановлено, що протокол не складається у випадках, передбачених ст. 258 цього Кодексу.
Згідно вказаної норми протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція №1395.
Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції 1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених ст.ст. 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 121, ст.ст. 121-1, 121-2, ч.ч. 1-3 ст. 122, ч. 1 ст. 123, ст. 124-1, ст.ст. 125, 126, ч.ч. 1-3 ст. 127, ст.ст. 128, 129, ст. 132-1, ч.ч. 6, 11 ст. 133-1, ч.ч. 1-3 ст. 140 КУпАП.
Отже, чинним законодавством України працівникам органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, надано право на місці вчинення адміністративного правопорушення від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою ст. 126 КУпАП, без складання відповідного протоколу.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що відповідач мав повноваження виносити спірну постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення та без складання протоколу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належними та допустимими доказами підтверджується вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Стосовно твердження позивача про допущення патрульним поліції помилок у оскаржуваній постанові, то колегія суддів зазначає, що згідно постанови КАС ВС у справі №808/353/17 від 14 липня 2020 року, якщо допущена контролюючим органом технічна помилка не призвела до порушення прав особи та не спростувала факту вчинення нею порушення, а також не вплинула на розмір застосованого штрафу, то така помилка не може бути самостійною підставою для скасування результатів перевірки. Таким чином, зазначення у оскаржуваній постанові часу 03 год. 20 хв. замість часу 04 год. 07 хв. (часу відмови у пред'явленні документів), не може бути самостійною підставою для скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1ст. 77 КАС України).
Проте, позивачем доказів оскарження дій працівників Управління патрульної поліції при затриманні позивача не надано, як і не надано жодних доказів спростування вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова ДПО 18 № 982641 від 19 липня 2020 року про накладення адміністративного стягнення по праві про адміністративне правопорушення винесена правомірно, а відтак відсутні підстави для її скасування.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду Львівської області від 11 листопада 2020 року у справі № 462/5099/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. С. Затолочний
Повне судове рішення складено 23 листопада 2021 року.