23 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006104 пров. № А/857/15880/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Затолочного В.С.,
за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р.,
представника відповідача Дуда Х.Р.,
представника третьої особи Піскун А.Й.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Львівська міська рада про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Костецький Н.В.,
час ухвалення рішення - 13:35:26,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 30 жовтня 2020 року,
20 листопада 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта», в якому просила: визнати протиправними дії щодо здійснення перешкод та блокування у здійсненні підприємницької діяльності з прокату товарів для відпочинку та спорту; зобов'язати повернути дитячий електромобіль Баггі чорно-білого кольору та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, дитячий електромобіль БМВ білого кольору та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, дитячий квадроцикл чорного кольору, бампер зелений та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, дитячий електромобіль LX570 червоного кольору та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, чотири пульти дистанційного керування від вказаних дитячих електромобілів, гіроборд Ninebot Plus білого кольору з АКБ та гіроборд Ninebot Mini чорного кольору з АКБ, які були вилучені 27 жовтня 2019 року та передані на зберігання Львівському комунальному підприємству «Муніципальна варта».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що здійснює господарську діяльність, а саме прокат товарів для спорту та відпочинку за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року у справі № 876/5284/17 встановлено, що ОСОБА_1 здійснює свою підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець, яка належним чином зареєстрована в органах податкової інспекції. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 24 грудня 2014 року у справі № 461/3208/14-а встановлено, що ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю надано право на здійснення господарської діяльності по прокату товарів для спорту та відпочинку за чітко визначеною адресою: АДРЕСА_2 . Законність здійснення позивачем підприємницької діяльності з прокату товарів для спорту та відпочинку за адресою АДРЕСА_2 також встановлено постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 461/65/17. Проте, 27 жовтня 2019 року працівниками Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» незаконно відібрано товари для спорту та відпочинку, що належать позивачу. Звертає увагу, що ні позивач, ні її наймані працівники не розміщували об'єктів надання послуг у сфері відпочинку і розваг на проспекті перед Оперним театром і не використовували окремий конструктивний елемент благоустрою для надання послуг. Також, ОСОБА_2 , якому вручено приписи, був вихідним 27 жовтня 2019 року, в день видання приписів про усунення порушень та складення акту демонтажу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» щодо здійснення перешкод та блокування у здійсненні фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 підприємницької діяльності з прокату товарів для відпочинку та спорту. Зобов'язано Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта» повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 дитячий електромобіль Баггі чорно-білого кольору та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, дитячий електромобіль БМВ білого кольору та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, дитячий квадроцикл чорного кольору, бампер зелений та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, дитячий електромобіль LX570 червоного кольору та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, чотири пульти дистанційного керування від вказаних дитячих електромобілів, гіроборд Ninebot Plus білого кольору з АКБ та гіроборд Ninebot Mini чорного кольору з АКБ, які були вилучені 27 жовтня 2019 року та передані на зберігання Львівському комунальному підприємству «Муніципальна варта», згідно акту демонтажу Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» від 27 жовтня 2019 року МД № 0001. Стягнено з Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3842,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач здійснює господарську діяльність, зокрема, за кодом згідно з КВЕД 77 21 прокат товарів для спорту та відпочинку, якій надано право на здійснення господарської діяльності з прокату товарів для спорту та відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 , вилучення відповідачем 27 жовтня 2019 року об'єктів, що належали позивачу є здійсненням перешкод та блокування у здійсненні позивачем підприємницької діяльності з прокату товарів для відпочинку та спорту. Тому, необхідно зобов'язати Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта» повернути позивачу вилучені об'єкти. Також, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений та повинен складати 6000,00 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити рішення суду першої інстанції у частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23500,00 грн. В решті рішення суду залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що подане представником відповідача клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не є обгрунтованим, а лише містить вказівки на те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим часом на надання таких послуг. Суд першої інстанції залишив без уваги факт безпідставності такого клопотання та теж не обґрунтував мотивів зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Витрати позивача на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими належними доказами.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що заявлені витрати у сумі 23500,00 гри. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, витраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію відповідача у зв'язку із наявністю інших аналогічних справ у цього ж позивача, у яких інтереси позивача представляє той самий представник, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для комунального підприємства, оскільки останнє вже має ризик понести витрати на судовий збір, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Також, до заяви не додано договору про надання правової допомоги, на підставі якого була надана правнича допомога.
В судовому засіданні представник відповідача та представник третьої особи щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання відповідача повернути позивачу дитячий електромобіль Баггі чорно-білого кольору та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, дитячий електромобіль БМВ білого кольору та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, дитячий квадроцикл чорного кольору, бампер зелений та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, дитячий електромобіль LX570 червоного кольору та літієвий АКБ 16.4 вольт 50 ампер/год, чотири пульти дистанційного керування від вказаних дитячих електромобілів, гіроборд Ninebot Plus білого кольору з АКБ та гіроборд Ninebot Mini чорного кольору з АКБ, які були вилучені 27 жовтня 2019 року та передані на зберігання відповідачу, згідно акту демонтажу від 27 жовтня 2019 року МД № 0001, не оскаржене, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність, зокрема, за кодом згідно з КВЕД 77 21 прокат товарів для спорту та відпочинку, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Відповідно до постанови Галицького районного суду м. Львова від 24 грудня 2014 року у справі № 461/3208/14-а встановлено, що позивачу як фізичній особі-підприємцю надано право на здійснення господарської діяльності з прокату товарів для спорту та відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 .
27 жовтня 2019 року о 12 год. 50 хв. за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_2 Львівським комунальним підприємством «Муніципальна варта» відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою м. Львова та Положення про порядок надання послуг у сфері відпочинку та розваг на території м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 08 червня 2017 року № 2043 винесено припис (серія МВ № 0309) щодо усунення виявленого порушення.
27 жовтня 2019 року о 13 год. 51 хв. Львівським комунальним підприємством «Муніципальна варта» відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою м. Львова та Положення про порядок надання послуг у сфері відпочинку та розваг на території м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 08 червня 2017 року № 2043 винесено повторно припис за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 (серія МВ № 0310) щодо усунення виявленого порушення.
Згідно з актом демонтажу від 27 жовтня 2019 року, складеним о 17 год. 02 хв, за адресою пр. Свободи, 28, м. Львів Львівським комунальним підприємством «Муніципальна варта» на підставі Положення про порядок надання послуг у сфері відпочинку та розваг на території м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 08 червня 2017 року № 2043 проведено демонтаж об'єктів сфери послуг, відпочинку та розваг, що належать ОСОБА_2 .
При цьому, згідно договору оренди від 21 листопада 2018 року № 011118 демонтовані об'єкти сфери послуг, відпочинку та розваг належали ФОП ОСОБА_3 на праві оренди.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу то розмір таких витрат зменшений у зв'язку із застосуванням співмірності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Приписами ст. 30 Закону України від 05 травня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
З матеріалів справи слідує, що 19 жовтня представником позивача до суду першої інстанції подано заяву про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме копію додатку № 1 до договору-доручення про надання правової допомоги № 1125-Д від 04 листопада 2019 року, копію акту виконаних робіт № 1 від 26 листопада 2019 року, копію рахунку № 1125/1 від 26 листопада 2019 року, копію квитанції № 0.0.1537797146.1 від 28 листопада 2019 року, копію акту виконаних робіт № 2 від 30 січня 2020 року, копію рахунку № 1125/2 від 11 березня 2020 року, копію квитанції № 0.0.1603661594.1 від 03 лютого 2020 року, копію акту виконаних робіт № 3 від 11 березня 2020 року, копію рахунку № 1125/3 від 11 березня 2020 року, копію квитанції № 0.0.1647311391.1 від 13 березня 2020 року, копію акту виконаних робіт № 4 від 07 жовтня 2020 року, копію рахунку № 1125/4 від 07 жовтня 2020 року, копію квитанції № 0.0.1863749254.1 від 09 жовтня 2020 року (том 2 а.с.49-63).
Також, при розгляді справи в суді першої інстанції 21 жовтня 2020 року представником позивача в судовому засіданні заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу (том 2 а.с.79-80).
23 жовтня 2020 року представником відповідача до суду першої інстанції подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, яке обгрунтовано тим, що витрати в сумі 23500,00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, витраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію відповідача у зв'язку із наявністю інших аналогічних справ у цього ж позивача, у яких інтереси позивача представляє той самий представник, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для комунального підприємства, оскільки останнє вже має ризик понести витрати на судовий збір, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також, згідно Рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів, враховуючи критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені ч. 5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку обгрунтовано судом першої інстанції зменшений та визначений у розмірі 6000,00 грн.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.006104 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. С. Затолочний
Повне судове рішення складено 23 лютого 2021 року.