Справа № 560/8340/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
24 лютого 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Драчук Т. О. Іваненко Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кам'янець-Подільського міського відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кам'янець-Подільського міського відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання дій неправомірними та скасування постанови,
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільського міського відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), в якому просила:
-визнати протиправними дії головного державного виконавця Кам'янець-Подільського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Гуменюк Т.М. щодо прийняття постанови від 01.12.2020 у виконавчому провадженні №51708619 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 4088,13 дол. США та 2091,00 грн;
-скасувати постанову головного державного виконавця Кам'янець-Подільського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Гуменюк Т.М. від 01.12.2020 у виконавчому провадженні №51708619 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 4088,13 дол. США та 2091,00 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року позов задоволено частково:
-визнано протиправною та скасовано постанову Кам'янець-Подільського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про стягнення виконавчого збору від 01.12.2020 ВП №51708619.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що заява про повернення виконавчого документа №2208/8998/12 направлена стягувачем лише після проведення виконавчих дій.
При цьому, скаржник просив звернути увагу, що за правилами ст.51 Закону України "Про виконавче провадження" у разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом. Тобто, державний виконавець, вчиняв виконавчі дії в межах зведеного виконавчого провадження, однак коштів від реалізації майна іпотеки не вистачило навіть для задоволення вимог самого заставодержателя. Державний виконавець, в цьому випадку не міг передбачити результати торгів.
22.02.2021 від представника позивачки через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі останнього, однак заява залишена колегією суддів без розгляду оскільки не підписана електронним цифровим підписом.
У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою від 22.07.2016 ВП №51708619 головний державний виконавець Кам'янець-Подільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2208/8998/12, виданого 27.12.2013 Кам'янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області, про стягнення з ОСОБА_1 солідарно заборгованості у розмірі 40881,27 дол. США, в тому числі: 34757,21 дол. США основного боргу; 6124,06 дол. США процентів за користування кредитними коштами за період з 28.05.2009 по 19.10.2010; 20000,00 грн. пені за період з 21.01.2012 по 21.01.2013; по 850,00 грн. державного мита з кожного та по 60,00 грн. витрат на ІТЗ.
Постановою від 21.02.2018 ВП №51708619 головний державний виконавець Кам'янець-Подільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області об'єднав виконавче провадження №51708619 з №50364499, у зведене виконавче провадження №55861454.
25.11.2020 стягувачем за виконавчим листом №2208/8998/12-ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подано заяву про повернення виконавчого листа.
Постановою від 01.12.2020 ВП №51708619 головний державний виконавець Кам'янець-Подільського міського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) повернув виконавчий лист №2208/8998/12 стягувачу.
Однак, 01.12.2020 державним виконавцем винесено постанову від ВП №51708619 про стягнення з позивачки виконавчого збору в розмірі 4088,13 дол. США та 2091,00 грн. в рамках виконавчого провадження №2208/8998/12.
Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірної постанови та наявність підстав для її скасування.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) визначено, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження".
В свою чергу, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Вказаним Законом визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
У частині першій статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також у частині дев'ятій вказаної статті зазначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Частиною п'ятою вказаної статті визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
При цьому, згідно частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З матеріалів справи з'ясовано, що спір у цій справі виник у зв'язку з винесенням державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).
Так, спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій є Закон України "Про виконавче провадження".
В той же час, наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Положення частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Вказана правова норма кореспондується з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
Натомість частина друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За змістом пункту 21 розділу ІІІ Інструкції у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Таким чином, виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Вказане узгоджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 (провадження № 11-445апп19).
Крім того, відповідно до статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.
Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 Порядку у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі:
-2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року,-державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
-0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року,-керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Положеннями пункту 4 Порядку закріплено, що фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
За приписами пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.
Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11 листопада 2020 року (справа №814/2315/17), від 23 грудня 2020 року (справа № 160/520/19), від 28 жовтня 2020 року (справа № 400/878/20), від 21 жовтня 2020 року (справа №805/558/17-а) та від 22 січня 2021 року (справа №400/4023/19).
Згідно матеріалів справи 01 грудня 2020 року державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки надійшла заява стягувача від 25 листопада 2020 року про повернення виконавчого документа без виконання.
Водночас, судом першої інстанції встановлено, що державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 2208/8998/12, виданого 27.12.2013 Кам'янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області, а також не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі.
При цьому, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції обгрунтовано відхилено посилання Кам'янець-Подільського міського відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на вчинення останнім виконавчих дій щодо реалізації предмету іпотеки: земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння, загальною площею 0,1423 га, кадастровий номер 6810400000:33:002:0036, що знаходиться за адресою Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, вул. Гумениська 15, з метою погашення боргу позивачки, оскільки як зазначив в апеляційній скарзі сам же апелянт, кошти від реалізації майна іпотеки в порядку черговості розподілені на задоволення забезпечення застави, однак їх не вистачило навіть для задоволення вимог самого заставодержателя.
Тобто, кошти, отримані в результаті електронних торгів з продажу майна, на яке накладено арешт на підставі постанови державного виконавця про арешт майна, направлені на погашення заборгованості за виконавчими листами №2208/3181/12, №676/6957/14-Ц, що також підтверджується наявним в матеріалах справи актом про реалізацію предмета іпотеки від 24.06.2019.
Будь-яких інших доказів на вчинення виконавчих дій з метою погашення заборгованості за виконавчим листом №2208/8998/12 відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції, не надано.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 272, 287, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Кам'янець-Подільського міського відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Драчук Т. О. Іваненко Т.В.