Справа № 120/1879/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
23 лютого 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Совгири Д. І. Франовської К.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області № 1539-1554/М-02/8-0200/20 від 23.04.2020 року щодо не нарахування та не виплати їй компенсації нарахованої частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати нарахованої частини пенсії з 22.07.2011 року по 29.11.2017 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» № 159 від 21.02.2001 року, яка була нарахована та виплачена на виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2011 року у справі № 2-а-1078/11 за період з 22.07.2011 року по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії, тобто по 29.11.2017 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки з вини власника або уповноваженого органу. В даному ж випадку, судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що основною умовою для виплати компенсації є порушення пенсійним органом строків виплати нарахованої пенсії. Проведення такої виплати здійснюється лише у разі наявності відповідних бюджетних асигнувань. Крім того, за чинним Порядком №845 рішення про стягнення коштів з Державного бюджету виконуються органами Казначейства, а не пенсійним органом.
Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2011 року у справі № 2-а-1078/11, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року, визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці щодо відмови у виплаті пенсії позивачеві по інвалідності в повному обсязі відповідно до ст. 50, ч. 4 ст. 54, ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». Також, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці здійснити перерахунок та виплату позивачеві державної та додаткової пенсій у відповідності до ст. 50, ч. 4 ст. 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком (державна пенсія) та 50% мінімальної пенсії за віком (додаткова пенсія), яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, починаючи з 04.08.2010 року по день припинення права на таку пенсію.
На виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2011 року у справі № 2-а-1078/11 управлінням Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці проведено перерахунок та виплату державної та додаткової пенсій у відповідності до ст. 50, ч. 4 ст. 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком (державна пенсія) та 50% мінімальної пенсії за віком (додаткова пенсія), яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом починаючи з 04.08.2010 року по 22.07.2011 року у сумі 43505 грн. 70 коп. Вказана сума перерахована позивачеві 29.11.2017 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фронду» № 628 від 22.08.2018 року правонаступником управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці є відповідач.
07.04.2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила повідомити про те, чи було проведено нарахування компенсації втрати частини доходів (пенсії) при виконанні 29.11.2017 року судового рішення (у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених на підставі рішення суду), а в разі непроведення таких дій - вчинити дії з нарахування та виплати такої компенсації.
Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, листом за вих. № 1539-1554/М-02/8-0200/20 від 23.04.2020 року, повідомив останнього про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації органами Пенсійного фонду України у зв'язку з своєчасним виконанням рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2011 року у справі № 2-а-1078/11.
Не погоджуючись з такою відповіддю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність законних підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до ст.1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами за цим Законом необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачає, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Крім того, п. 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з п.4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому необхідно зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Колегія суддів звертає увагу, що використане у ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому необхідно зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 серпня 2019 у справі № 638/19990/16-а; постанові від 15 серпня 2019 року №674/24/17; постанові від 26 листопада 2019 року від 26 листопада 2019 року, і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відтак, пенсійний орган, з вини якого пенсіонером не було вчасно нараховано та виплачено пенсію, повинен здійснити виплату такої пенсії з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата пенсіонеру суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з пенсії, є порушенням прав пенсіонера на отримання такої компенсації.
Захист права особи на отримання такої компенсації відбувається за її ініціативи шляхом звернення до відповідного органу про відновлення порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2011 року у справі № 2-а-1078/11 відповідачем проведено перерахунок та виплату державної та додаткової пенсій у відповідності до ст. 50, ч. 4 ст. 54, 67 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 43 505,70 грн. лише 29.11.2017, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
На заяву позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсійних виплат відповідач, який є правонаступником управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці, листом вих. № 1539-1554/М-02/8-0200/20 від 23.04.2020 року повідомив, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, відзначивши при цьому, про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації органами Пенсійного фонду України у зв'язку з своєчасним виконанням рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.03.2011 року у справі № 2-а-1078/11
Щодо доводів скаржника про те, що пенсійний орган не є належним відповідачем у справі, оскільки кошти на виконання судового рішення відповідно до Порядку №845 виплачені Головним управлінням Державної казначейської служби України, то колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки пенсійний орган є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання пенсіонерів, а тому саме він несе відповідальність за фінансове забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Таким чином, аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії є протиправною, оскільки суми компенсації втрати частини доходів не виплачені у зв'язку з їх не нарахуванням, одночасно із нарахуванням доплати та додаткової пенсії за судовим рішенням.
Також слід зазначити, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18) у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі №815/460/18.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Совгира Д. І. Франовська К.С.