Справа № 600/1679/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
18 лютого 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Білої Л.М. Франовської К.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Чернівецький слідчий ізолятор" про визнання протиправними дій,
в жовтні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Чернівецький окружний адміністративний суд з позовом до Державної установи "Чернівецький слідчий ізолятор" (відповідача), в якому просив:
- визнати дисциплінарні стягнення у виді оголошення догани, що накладені на ОСОБА_1 постановами начальника ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» від 11.01.2016, 15.01.2016, 01.02.2016; 15.04.2016, 27.01.2017, 09.02.2017, 21.04.2017, 01.06.2017, 11.09.2017, 16.11,2017, 12.02.2018, 22.02.2018, 16.05.2018, 02.08.2018, 02.10.2018, 22.11.2018, 11.11.2019 неправомірними, постановленими з істотним порушенням права ОСОБА_1 на правову допомогу;
- визнати дисциплінарні стягнення у виді поміщення в карцер накладені на ОСОБА_1 постановами начальника ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» від 29.07.2016, 29.05.2018, 20.06.2018, 10.10.2018, 05.11.2019, 11.11.2019 неправомірними, постановленим з істотним порушенням права ОСОБА_1 на правову допомогу.
Чернівецький окружний адміністративний суд ухвалою від 26.10.2020 у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до адміністративного суду відмовив. Позовну заяву повернув позивачеві з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.
Судове рішення мотивоване тим, що досліджуючи матеріали справи суддя встановив, що позивач особисто відмовлявся від ознайомлення з оскаржуваними постановами про накладення дисциплінарних стягнень, про що зроблено відповідні записи в даних постановах. Позивачем не надано суду будь-яких інших доказів, які б вказували про наявність обставин, які є об'єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. На переконання суду, встановлений шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду є цілком достатні для здійснення позивачем відповідних дій для оскарження постанов про накладенням на нього дисциплінарних стягнень.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що під час утримання в ДУ "Чернівецький слідчий ізолятор" в період часу з 10.08.2015 по 23.01.2020 на позивача було накладено двадцять три дисциплінарні стягнення під час яких він просив забезпечити його право на захист, які не було реалізовано. В липні місяці захисник позивача, адвокат Воронюк К.Ю. , ознайомилась з особовою справою позивача та встановила, що позивача було позбавлено права на захист, а тому вважає, що норми ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України не було порушено.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю - доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи встановлено, що Чернівецький окружний адміністративний суд ухвалою від 08.10.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дій залишити без руху та надав строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
Підставою для залишення позовної заяви без руху слугувало те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, а зазначені в поданому разом з позовом клопотанні про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду причини пропуску строку на звернення до суду суддею не визнано поважними.
21.10.2020 на виконання вимог ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без руху представником позивача подано до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви, до якого долучено позовну заяву у новій редакції та клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду.
У поданому позові позивачем оскаржуються постанови про накладення на нього дисциплінарних стягнень у виді оголошення догани від 11.01.2016, 15.01.2016, 01.02.2016; 15.04.2016, 27.01.2017, 09.02.2017, 21.04.2017, 01.06.2017, 11.09.2017р., 16.11.2017, 12.02.2018, 22.02.2018, 16.05.2018, 02.08.2018, 02.10.2018, 22.11.2018, 11.11.2019 та у вигляді поміщення в карцер від 29.07.2016, 29.05.2018., 20.06.2018, 10.10.2018, 05.11.2019, 11.11.2019.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи згідно частини 2 статті 122 КАС України встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Згідно частин 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Приписами частин 1, 2 статті 102 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено, що режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
Згідно частини 1 статті 132 КВК України за невиконання покладених обов'язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.
Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 2823/5 (далі - Правила № 2823/5).
Згідно пункту 5 розділу XXІ Правила № 2823/5 підставою для приймання та тримання засуджених у ДІЗО та карцерах є постанова про поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор, карцер установи виконання покарань, винесена начальником установи виконання покарань або особою, яка виконує його обов'язки, на підставі рішення дисциплінарної комісії з визначенням строку тримання. Підставою для приймання та тримання засуджених у ПКТ (ОК) є рішення суду про переведення засудженого до ПКТ (ОК). Заходи стягнення у виді переведення засуджених у ПКТ (ОК) застосовуються у разі безрезультатності інших заходів впливу. Постанова про поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор, карцер установи виконання покарань, рішення суду про переведення засудженого до ПКТ (ОК) оголошуються засудженому під підпис. У разі відмови засудженого поставити підпис про ознайомлення адміністрацією установ виконання покарань складається акт у довільній формі.
Відповідно до положень пункту 13-1 частини 1 статті 537, пункту 1 частини 2, частини 9 статті 539 Кримінального процесуального кодексу України засуджені мають право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, в порядку адміністративного судочинства.
Як встановлено судом першої інстанції, подане представником позивача клопотання про поновлення строків для звернення до адміністративного суду обґрунтоване тим, що тільки в липні 2020 році захисник ОСОБА_1 , адвокат Поронюк К.Ю., ознайомилась з його особовою справою та встановила, що право на захист при розгляді дисциплінарних проваджень щодо нього грубо порушено. Тобто саме з дня ознайомлення адвоката Воронюк К.Ю. у позивача виникла реальна можливість оскаржити протиправні рішення відповідача.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Дослідженням матеріалів встановлено, що позивач особисто відмовлявся від ознайомлення з оскаржуваними постановами про накладення дисциплінарних стягнень, про що зроблено відповідні записи в даних постановах.
Разом з тим, відбуваючи накладені на нього дисциплінарні стягнення, зокрема, у виді поміщення в карцер, позивач не міг не знати, що такі стягнення на нього накладені, а відтак у разі незгоди з ними повинен був їх оскаржити.
Зважаючи на вищевикладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, а встановлений КАС України шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду є цілком достатнім для здійснення позивачем відповідних дій для оскарження постанов про накладенням на нього дисциплінарних стягнень. Відтак, відсутні підстави для задоволення клопотання представника позивача про поновлення строку для звернення до суду.
Водночас слід зазначити, що позивачем не надано суду будь-яких інших доказів, які б вказували про наявність обставин, які є об'єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Також, скаржником не надано доказів щодо незаконності чи необґрунтованості рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Суд враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачеві.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Біла Л.М. Франовська К.С.