Справа № 640/8646/19 Суддя першої інстанції: Добрянська Я.І.
24 лютого 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, про визнання незаконним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, -
У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (далі - Позивач, ТОВ «Нікея-ЛТД» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у подальшому заміненого на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), третя особа - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Третя особа, ДПІ у Печерському районі), про:
- визнання незаконним та скасування рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10.10.2018 року №79940/10/26-15-55-05;
- зобов'язання Головне управління ДФС у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2018 року з додатками 2, 3, 4, 5 та доповнень до неї ТОВ «Нікея-ЛТД», до інформаційних баз даних ДФС України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення про анулювання реєстрації ТОВ «Нікея-ЛТД» було скасовано у судовому порядку, то ГУ ДФС у м. Києві необґрунтовано послалося на існування такого рішення як на підставу для відмови у прийнятті податкової звітності, однак подання товариством такої звітності у паперовому вигляді за умови чинності договору про визнання електронних документів позбавляє контролюючий орган можливості забезпечити її прийняття.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення позову повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, подана податкова декларація не покладала на товариство обов'язок із сплати податку на додану вартість, а її неприйняття контролюючим органом свідчить про дискримінаційний підхід до суб'єкта господарювання за майновою ознакою, по-друге, оскаржуване судове рішення не відповідає предмету позову, по-третє, суд безпідставно здійснив заміну відповідача правонаступником, по-четверте, судом не було надано оцінки усім аргументам позову, а також не враховано ряд правових позицій Верховного Суду в аналогічній категорії справ.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно неодноразово висловленої Верховним Судом правової позиції наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що 09.10.2018 року ТОВ «Нікея-ЛТД» було подано до ДПІ у Печерському районі у паперовому вигляді податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2018 року з додатками та письмовими доповненнями (а.с. 139-156).
Листом від 10.10.2018 року №79940/10/26-15-55-05 ГУ ДФС у м. Києві направлено ТОВ «Нікея-ЛТД» повідомлення про відмову у прийнятті звітності відповідно до п.п. 49.11, 49.15 ст. 49 Податкового кодексу України з підстав того, що остання вважається неподаною через анулювання свідоцтва платника ПДВ товариству 25.05.2016 року (а.с. 157).
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний ст. ст. 36, 46, 48, 49, 184 Податкового кодексу України, а також низки правових позицій Верховного Суду, прийшов до висновку про протиправність відмови у прийнятті податкової звітності з підстав скасування у судовому порядку рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ, однак неможливість її прийняття контролюючим органом через порушення форми її подання.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до п. 49.1 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Згідно п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Водночас, за правилами п. 49.4 ст. 49 ПК України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
Пунктом 49.8 статті 49 ПК України передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Водночас, в силу положень п. 48.3 ст. Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Згідно пункту 48.4 статті 48 ПК України в окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.
Пунктом 49.9 статті 49 ПК України регламентовано, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Відповідно до п. 49.10 ст. 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Таким чином, як вірно підкреслено судом першої інстанції, законодавцем визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації.
Як було встановлено раніше, податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2018 року, яка була подана ТОВ «Нікея-ЛТД» до ДПІ у Печерському районі 09.10.2018 року, вважається неподаною у зв'язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: відповідно до п. 184.6 ст. 184 Податкового кодексу України у разі анулювання реєстрації особи як платника податку, останнім звітним періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. У згаданому повідомленні податковим органом зазначено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульовано 25.05.2016 року.
Згідно п. 184.5 ст. 184 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.
Відповідно до пункту 184.6 згаданої статті у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Як уже було зазначено вище, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Оскільки пунктом 48.4 статті 48 ПК України передбачено наявність такого обов'язкового реквізиту податкової декларації як індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, контролюючий орган при прийнятті податкової звітності повинен перевірити наявність та достовірність у поданій декларації цього реквізиту.
На підставі викладеного, Окружним адміністративним судом міста Києва обґрунтовано зазначено, що подана ТОВ «Нікея-ЛТД» податкова декларація з ПДВ за вересень 2018 року не відповідала вимогам пункту 48.3 статті 48 ПК України в частині зазначення в ній достовірних даних щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що в силу наведених вище положень ПК України є безумовною підставою для відмови у прийнятті податкової звітності.
Разом з тим, суд першої інстанції вірно зауважив, що рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржено ТОВ «Нікея-ЛТД» у судовому порядку та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 року у справі № 826/15293/16, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25.05.2016 року № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» та зобов'язано ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві відновити в реєстрі платників податку на додану вартість запис про реєстрацію ТОВ «Нікея-ЛТД» (код за ЄДРПОУ 33546858, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 335468526557, свідоцтво №100342672 про реєстрацію платника ПДВ).
Отже, судовим рішенням у справі №826/15293/16, яке набрало законної сили, рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві № 485/26-55-12-05 від 25.05.2016 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» є протиправним та скасовано. Відтак, на момент прийняття ГУ ДФС у м. Києві спірного рішення від 10.10.2018 року №79940/10/26-15-55-05 останнє обґрунтовано вказало на відсутність у Позивача свідоцтва платника ПДВ в якості підстави для відмови у прийнятті податкової декларації.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що, як було встановлено раніше і не заперечується учасниками справи, податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2018 року з додатками та доповненнями до неї була подана ТОВ «Нікея-ЛТД» у паперовій формі.
Проте, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 01.01.2015 року згідно Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21 (чинний із 01.02.2016 року)).
Отже, Апелянтом не враховано, що ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 року, стало покладення на платника податків обов'язку подання її засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.
Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов'язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.
Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, законодавець не передбачив.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 810/2468/17, від 11.12.2018 року у справі №810/1711/17, від 21.05.2019 року у справі № 826/28016/15.
Матеріали справи свідчать, що 22.12.2015 року між ТОВ «Нікея-ЛТД» та ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено договір про визнання електронних документів № 9258630649 (а.с. 135-137), який, що учасниками справи не заперечується, на момент подання Позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2018 року був чинним.
Отже, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин Позивач був зобов'язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі, що у свою чергу виключає будь-яку можливість зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати звітність у формі, не встановленій положеннями Податкового кодексу України.
Аналогічна позиція щодо тотожних правовідносин між цими ж учасниками справи висловлена Верховним Судом у постанові від 17.07.2020 року у справі №826/17716/18.
Щодо посилання Позивача на практику Верховного Суду, зокрема, у справах № 810/1570/16 та № 320/6849/18, то колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у вже згаданій постанові у справі №826/17716/18 підкреслив, що обставини у цих справах є відмінними. У свою чергу, у справі № 826/5496/18 Верховний Суд своєю постановою від 02.04.2019 року направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи.
Твердження Апелянта про безпідставність заміни ГУ ДФС у м. Києві правонаступником - ГУ ДПС у м. Києві, яким також не було висловлено своєї позиції щодо суті спору, суд апеляційної інстанції вважає помилковим з огляду на таке.
Згідно ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов'язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.
Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30.07.2019 року.
Отже, Головне управління ДПС у м. Києві є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві, а відтак всі дії, вчинені останнім у межах даної справи, обов'язкові для Головного управління ДПС у м. Києві, що, у свою чергу, виключає підстави стверджувати, що поданий ГУ ДФС у м. Києві відзив на позов (а.с. 181-195) не можна вважати позицією ГУ ДПС у м. Києві щодо цього спору.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено «24» лютого 2021 року.