Справа № 712/11644/20 Суддя (судді) першої інстанції: Пересунько Я.В.
22 лютого 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2020 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту - 22.12.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Черкаській області лейтенанта поліції Кувіти Руслана Віталійовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову серії ЕАМ №3445686 від 18 листопада 2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, справу закрити, а також вирішити питання про понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що встановлені в постанові обставини не відповідають дійсності, а сама постанова, на думку позивача, є незаконною. Патрульні поліцейські не встановили осіб пішоходів, які створили аварійну обстановку позивачу, та діючи упереджено, притягнули останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 255 грн. При цьому, патрульні поліцейські не роз'яснили права позивачу, не надали можливість переглянути докази чи надати докази свого відеореєстратора, не опитали пішоходів та відмовились обмежитись усним зауваженням через малозначність вчиненого правопорушення, навіть не зважаючи на те, що позивач є учасником бойових дій АТО. Крім того, на думку позивача, постанову винесено без належних та допустимих доказів.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач порушив п.18.1 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. В результаті технічної помилки в оскаржуваній постанові інспектором не точно зазначено пункт порушення позивачем ПДР України, а саме замість правильного п.18.1. ПДР зазначено п. 18.4 ПДР, проте вказана помилка не впливає на кваліфікацію правопорушення та не спростовує його наявність у діях позивача. Постанова винесена інспектором у межах його компетенції, із змісту постанови можна чітко встановити зміст рішення поліцейського.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясовано усіх обставин у справі, що мають значення для справи. Вказує, що позивачем було доведено наявність з боку відповідача порушень норм законодавства при складенні оскаржуваної постанови, натомість докази, які начебто підтверджують порушення з боку позивача є неналежними. Наголошує, що під час винесення оскаржуваної постанови позивачу не роз'яснювався порядок її оскарження. Судом першої інстанції, на думку апелянта, не вірно проаналізовано зміст пунктів 18.1 та 18.4 ПДР.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови серії ЕАМ №3445686 від 18 листопада 2020 року, складеної інспектором першого батальйону 4 роти УПП в Черкаській області Кувітою Р.В., 18 листопада 2020 року приблизно о 08 год. 55 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Chery Tiggo», номерний знак НОМЕР_1 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, щоб надати перевагу для пішоходів, чим порушив п. 18.4 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Цією ж постановою позивача визнано винним у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач за захистом своїх порушених прав та законних інтересів звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова ґрунтується на вимогах закону, відповідачем доведена правомірність своїх дій, а позивачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.122 Кодексу.
Частиною 2 ст. 222 КУпАП визначено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до пункту 1.10 ПДР України, пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи інвалідну коляску.
Пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Регульованим вважається пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором чи регулювальником, нерегульованим - пішохідний перехід, на якому немає регулювальника, світлофори відсутні або вимкнені чи працюють у режимі миготіння жовтого сигналу.
Відповідно до пункту 4.7 ПДР України, пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.
Згідно із пунктом 4.14 ПДР України пішоходам забороняється, зокрема, виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.
Пунктом 4.16 ПДР України надано право пішоходу на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками,- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із п. 18.1 ПДР України водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Положеннями КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до частини першої статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР на місці вчинення такого правопорушення.
Відповідно до ч. 4 Розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
За нормою ч. 2 Розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
За встановленим правилом ч. ч. 9, 10 Розділ ІІІ Інструкції, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ч.ч. 1, 2 розділу ІV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Відповідно до 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Змістом вказаної статті визначено, які відомості мають міститися у постанові.
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З урахуванням роз'яснення п.п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.
Суд першої інстанції вірно зазначив, досліджений у судовому засіданні компакт-диск, який було надано відповідачем, свідчить, що подія правопорушення була зафіксована на відеореєстратор в автомобілі патрульної поліції, тому даний доказ є недопустимим та не може братись до уваги судом в частині щодо перевірки наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП в діях позивача, оскільки відмітка «до постанови додаються відео 00161» означає, що при складанні цієї постанови патрульний поліцейський використовував виключно відеозапис із нагрудної камери №00161, що не відповідає дійсності.
Разом із тим, із відеозапису, що зроблений відеореєстратором із автомобіля позивача, вбачається, що цей автомобіль під'їжджає до перехрестя вулиць В.Чорновола та А.Лупиноса у м.Черкаси з нерегульованим пішохідним переходом, на першу смугу якого вже ступила один з двох пішоходів жіночої статі. Вказане свідчить про те, що пішоходи розпочали маневр перетину дороги по нерегульованому пішохідному переходу, оскільки не стоять на тротуарі, а тому водії мають бути максимально уважними та обачними.
Під'їжджаючи до зазначеної зони нерегульованих пішохідних переходів, позивач не зменшує швидкості руху власного транспортного засобу та продовжує рух прямо в напрямку пішохідного переходу.
Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Доводи позивача про те, що поліцейським складено постанову за іншим пунктом ПДР України, а саме пунктом 18.4 ПДР України суд першої інстанції вірно не взяв до уваги, оскільки зазначення саме цього пункту ПДР України є опискою поліцейського, тоді як у розділі 5 постанови «час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення» чітко зазначено, що позивачем допущено наступне порушення: «водій ТЗ, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб надати перевагу для пішоходів».
Крім того, аналіз відеозаписів із нагрудної камери патрульного поліцейського свідчить про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення поліцейським стосувався саме п. 18.1 ПДР України, що позивач усвідомлював та розумів.
Щодо процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським, то аналіз відеозаписів із нагрудної камери поліцейського свідчить про те, що поліцейськими встановлено особу позивача, роз'яснено його права та розглянуто справу про адміністративне правопорушення з дотриманням положень КУпАП.
Також, доводи позивача про те, що поліцейський не роз'яснив йому право заявити клопотання про допит свідків-пішоходів не обгрунтовані, оскільки таке клопотання було заявлено позивачем, і в задоволенні такого клопотання поліцейські відмовили, посилаючись на відсутність необхідності.
Аналіз відеозапису з нагрудної камери поліцейського свідчить про те, що позивач переглядав відеозапис події на портативному пристрої поліцейського, а в процесі спілкування пояснив, що не може надати для огляду відеозапис із свого відеореєстратора, оскільки для цього потрібен персональний комп'ютер.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що відповідач при складанні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності діяв не в спосіб, передбачений КУпАП.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до положень чинного законодавства відповідачем розглянуто справу про адміністративне правопорушення у присутності позивача та враховуючи характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 283 КУпАП, на місці вчинення правопорушення винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення якою, як зазначено вище, позивач притягнутий до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 255 грн.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача правильно встановив наявність в діях останнього складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а винесена постанова серії ЕАМ №3445686 від 18 листопада 2020 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності повністю відповідає нормам КУпАП та не підлягає скасуванню.
Позивачем не спростовано, що працівник поліції представився, пояснив причини зупинки ТЗ, роз'яснив позивачу його права, вказав на порушення, біля авто позивача склав постанову.
Будь-які належні і допустимі докази, які б спростовували правильність встановлених обставин скаржником надано не було.
При цьому, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції, лише висловлено суб'єктивну думку, що не має жодного нормативного та доказового підґрунтя.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів з приводу порушень інспектором поліції прав позивача під час складання постанови про притягнення до адмінвідповідальності. Відсутність факту правопорушення, позивач доводить своїми ж поясненнями. Натомість, відповідач, в порядку ч.2 ст. 77 КАС України, надав докази своїх заперечень. Зокрема, відео фіксація, яка була вчинена під час вчинення правопорушення та в процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення, підтверджує факт правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про необхідність відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 22.02.2021.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Н.В. Безименна
Л.В. Бєлова