Справа № 640/22254/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Костенко Д.А.
Іменем України
22 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Федотова І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивачу максимальним розміром;
- зобов'язати відповідача перерахувати і виплачувати позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром з 23.08.2018;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату позивачу недоплаченої частини основного розміру пенсії з 23.08.2018;
- зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк копії протоколу про призначення пенсії за пенсійної справою №2601039069, розрахунок недоплаченої частини основного розміру пенсії з 23.08.2018.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідачем протиправно обмежено розмір пенсії позивача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 23.08.2018 позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що підтверджується копією пенсійного посвідчення від 28.12.2018 Серія НОМЕР_1 .
Згідно з копією розрахунку пенсії позивача станом на 25.03.2019 по пенсійній справі №2601039069 її призначено із сум грошового забезпечення у розмірі 24730,50 грн., у т.ч.: посадовий оклад - 7750 грн., оклад за військове звання - 1480 грн., процентна надбавка за вислугу років 50% - 4615 грн., середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24міс. (у т.ч.: робота з таємними виробами, носіями, документами 15%, надбавка за специфічні умови проходження служби 40%, премія 24%) - 10885,50 грн. Основний розмір пенсії: 70% грошового забезпечення (вислуга років 29) у розмірі: 17311,35 грн. Підсумок пенсії з надбавками: 17725,60 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії: 14970 грн.
Таким чином, станом на 25.03.2019 розмір пенсії позивача до виплати обмежено максимальним розміром - 14970 грн.
Розрахунок пенсії позивача за 2018 рік до суду першої інстанції не подано, проте як зазначено у позовній заяві та не заперечувалось відповідачем, обмеження пенсії максимальним розміром застосовано ГУ ПФУ в м. Києві з часу її призначення (23.08.2018).
Позивач 18.11.2019 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати та виплачувати йому пенсію без обмеження максимальним розміром з грудня 2019 року, а також здійснити виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 23.08.2018. Відповіді на вказане звернення до суду надано не було.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що визначаючи належний до виплати розмір пенсії позивача із застосуванням встановленого обмеження, відповідач діяв відповідно до вказаного Закону, який у спірний період неконституційним не визнавався і підлягав застосуванню відповідачем.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше було введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), що набрав чинності 01.10.2011.
Відповідно до статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Зазначені правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. У постанові від 24.06.2020 (справа №580/234/19) Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував наступний правовий висновок:
«Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку».
Зазначені положення Закону № 3668-VI неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
При цьому, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків, зазначивши, що обмеження максимального розміру пенсії, передбачені статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, не підлягають до застосування при визначенні розміру пенсії позивача, позаяк втратили чинність із прийняттям рішення Конституційного Суду від 20.12.2016 у справі № 7-рп/2016. У той же час, відповідні обмеження щодо максимального розміру пенсії передбачені Законом № 3668-VI, і розмір пенсії позивача обмежено саме згідно з Законом № 3668-VI.
За таких обставин, оскільки пенсія позивачу призначена 23.08.2018, то на нього поширюються обмеження максимального розміру пенсії, передбаченим Законом № 3668-VI.
Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.06.2020 у справі № 580/234/19, а також Верховним Судом у постановах від 08.07.2020 у справі № 607/7115/17 та від 10.09.2020 у справі № 280/5154/19 та ін.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Щодо посилань на помилковість застосування висновків Верховного Суду суду у справі № 580/234/19, то колегія суддів зазначає, що вказана справа дійсно прийнята за іншого складу учасників та інших обставин, проте судом касаційної інстанції у вказаній справі зроблені обов'язкові до врахування висновки щодо застосування норм матеріального права, які підлягають застосуванню і у справі, що розглядається.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя І.В. Федотов