Справа № 640/17994/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Шевченко Н.М.
Іменем України
22 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Федотова І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м.Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму податкового боргу у розмірі 65 315,78 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для стягнення податкового боргу відсутні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ДПІ у Печерському районі м. Києва складено податкову вимогу від 12.12.2016 № 24720-17, відповідно до якої за ФОП ОСОБА_1 лічилась сума податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями у сумі 108 559,20 грн, яка підлягала сплаті.
Відповідно до довідки ГУ ДПС у м. Києві від 10.09.2019 та інтегрованих карток інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу станом на дату звернення до суду, у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обліковується податковий борг в розмірі 65 315,78 грн, а саме: 57 931,46 грн з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуться фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500); 7 384,32 грн військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування. Зазначений податковий борг виник 27.09.2016 у зв'язку з несплатою податкових зобов'язань згідно з поданої податкової декларації від 27.09.2016 №1600069568.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивачем повністю доведено обґрунтованість позовних вимог, натомість відповідачем не спростовано наявність боргу, доказів щодо спростування узгодженості до суду не надано, а тому податковий борг підлягає стягненню в судовому порядку.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно абзацу другого частини другої статті 122 КАС для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК) у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Таким чином, відповідач має право на звернення до суду з даним позовом у межах 1095 календарних днів з дня виникнення у відповідача відповідних сум податкового боргу.
Як зазначалося, спірний податковий борг виник у зв'язку із самостійно визначеними позивачем зобов'язаннями у податковій декларації від 27.09.2016 №1600069568.
Відтак, звертаючись до суду із позовом у даній справі 19.09.2019, позивачем дотримані строки звернення до суду, а тому колегією суддів відхиляються відповідні доводи відповідача.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.2 цієї ж статті ПК податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. В силу пункту 36.3 статті 36 ПК податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК).
Звертаючись до суду з позовом, позивач наголошував, що спірна сума податкового боргу виникла у зв'язку із несплатою відповідачем самостійно визначених ним сум грошового зобов'язання у податковій звітності.
Сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, набуває статусу податкового боргу у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК.
Підпунктом 14.1.175 статті 14 ПК передбачено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Колегія суддів наголошує на тому, що відповідач не наводить жодних мотивів, які б стосуватися того, що спірна сума грошового зобов'язання є неугоджена. Не надає відповідач і жодного документального підтвердження та не стверджує того, що ці суми грошового зобов'язання були у повній мірі погашені.
У свою чергу, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідачем невірно здійснено нарахування пені за податком на доходи фізичних осіб.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи інтегрованої карки платника податків, заявлена до стягнення сума пені у розмірі 1756,58 грн нарахована за період з 27.12.2016 по 16.05.2018 на податкову декларацію 27.09.2016 №1600069568.
Відповідно до пунктів 129.1.1 Нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження); при нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання.
Скаржник наполягає, що нарахування пені мало здійснюватися після спливу десятиденного строку з дня, заступного за узгодженням податкового повідомлення-рішення. Проте, у даному випадку, наявні матеріали справи свідчать, що пеню нараховано не за несвоєчасну сплату зобов'язань, визначених контролюючим органом, а самостійно визначених відповідачем у декларації.
Відтак, відповідні доводи скаржника відхиляються колегією суддів.
Таким чином, оскільки відповідачем не було сплачено у повному обсязі сум самостійно визначених грошових зобов'язань, доказів чого позивач ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції не надав, колегія суддів дійшла висновку, що ці суми зобов'язання набули статусу податкового боргу.
Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК).
Як вірно встановив суд першої інстанції, податкова вимога від 12.12.2016 № 24720-17 направлялася відповідачу та була ним отримана нею 23.12.2016, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 13). Доказів оскарження зазначеної податкового вимоги чи її скасування відповідач не надав.
Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Оскільки відповідачем сума податкового боргу після виставлення йому податкової вимоги повністю не погашалась, підстав для винесення нової податкової вимоги не виникало, а тому процедура стягнення є дотриманою. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що вказана податкова вимога не дає позивачу права на стягнення податкового боргу.
Підпунктом 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що за позивачем рахується податковий борг, який станом на день розгляду справи ним сплачено не було. Податковим органом дотримано всіх встановлених ПК вимог для стягнення цієї суми боргу в судовому порядку, а тому суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, а тому посилання на це відповідача в апеляційній скарзі судом першої інстанції відхиляються.
Зокрема, відсутність підстав для розподілу судових витрат не свідчить про те, що позивачем судовий збір не сплачувався (докази сплати містять матеріали справи), чи про те, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя І.В. Федотов