Справа № 620/3488/20 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.
22 лютого 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.10.2020, -
Позивач звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 , 15215,33 (п'ятнадцять тисяч двісті п'ятнадцять грн. 33 коп.) грн.
Просила стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 15215,33 (п'ятнадцять тисяч двісті п'ятнадцять грн. 33 коп.) грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення без врахування всіх фактичних обставин справи. Вказує, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 у справі № 620/1302/19 суду не встановлений порядок здійснення виплати нарахованих сум.
Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов'язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з'ясування фактичних обставин, та з огляду на заходи щодо запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, колегія суддів у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін в порядку письмового провадження.
Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2019 Чернігівським окружним адміністративним судом у справі № 620/1302/19 винесено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, а саме: визнано протиправними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з врахуванням довідки про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках від 20.11.2018 №38, виданої Лохвицькою райспоживспілкою; зобов'язано Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з врахуванням довідки про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках від 20.11.2018 №38, виданої Лохвицькою райспоживспілкою з 01.12.2018.
На виконання вищевказаного рішення позивачці Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії: за період з дати набрання рішенням законної сили, а саме з 14.08.2019 по 31.10.2019, розмір пенсії становить 6523,46 грн.
Різниця пенсії, нарахована за період з 01.12.2018 по 13.08.2019 складає 15215,33 грн, включена до списків на виплату згідно Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішення суду».
Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо невиплати суми перерахованої пенсії та включення до списку черговості, вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості своїх дій, їх відповідності вимогам частини другої ст. 2 КАС України.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
У статті 13 Закону № 796-XII передбачено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ч. 1 статті 54 Закону №796-ХІІ пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 1 Порядку № 1210 встановлено, що вказаний порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст.ст. 54, 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Пенсії за бажанням осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної цією особою за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках.
При цьому, згідно п.п.4 п. 3 даного Порядку № 1210, у разі коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше календарного місяця у 1986-1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження. У такому разі заробітна плата за весь фактично відпрацьований час ділиться на число відпрацьованих днів, а одержана сума множиться на 25,4. Якщо дні роботи припали на вихідні і святкові дні, розрахунок заробітної плати проводиться у такому ж порядку, як і за роботу у робочі дні, а доплата за вихідні і святкові дні, нарахована за фактично відпрацьований час, з урахуванням установленої кратності додається до суми обчисленої заробітної плати.
В усіх випадках премія, передбачена підпунктом 3 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР, Укрпрофради від 10 червня 1986 р. № 207-7 (не більш як 400 карбованців на місяць), що була визначена умовами оплати праці для осіб, які безпосередньо брали участь у роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи і запобіганням забрудненню навколишнього природного середовища, після проведеного розрахунку додається до суми обчисленого заробітку (п.6 Порядку №1210).
Частиною 4 ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Таким чином, розмір пенсії по інвалідності ставиться у залежність від заробітку, фактично отриманого особою у період її роботи в зоні відчуження.
Основною підставою для здійснення перерахунку пенсії особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, є довідка про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка видається підприємствами, установами та організаціями (військкоматами).
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахована пенсія ОСОБА_1 за період з 01.12.2018 по 13.08.2019 у розмірі 15215,33 грн, включена до списків на виплату згідно Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішення суду».
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» установлено спеціальний порядок виконання судових рішень щодо нарахування пенсійних виплат.
Згідно з п. 2 вказаної постанови для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Відповідно до п. 1 Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 (далі - Порядок) він визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Положеннями п. 3 Порядку передбачено, що боржник (орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення) веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.
Зазначений Порядок також установлює спеціальний механізм перевірки обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті.
Так, у відповідності до п.п. 5, 6 Порядку для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою. Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Згідно з п. 8 Порядку комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку. У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п'ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови. У разі потреби комісія може прийняти рішення про повернення матеріалів боржнику на доопрацювання.
Відповідно до абз. 2 п. 9 Порядку рішення оформляються протоколом, у якому за наявності підстав зазначаються пропозиції щодо перерахунку коштів на рахунок боржника. Протокол підписується всіма членами комісії і подається Голові правління Пенсійного фонду України, який не пізніше трьох робочих днів приймає рішення про виділення коштів.
У свою чергу п. 10 Порядку передбачає, що виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Зазначені норми Порядку вказують на те, що виплата коштів за судовими рішеннями, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування пенсійних виплат, фінансується саме з державного бюджету, а виділення коштів для фактичного проведення виплати здійснюється в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету.
Згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 640/5248/19 п.п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» були визнані протиправними та нечинними.
Крім того, безпідставними є посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що після скасування вищезазначених пунктів Постанови № 649 зміни до Державного бюджету не вносилися, з огляду на наступне.
Принцип обов'язковості судових рішень також закріплений статтею 14 КАС України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
Водночас, як свідчать матеріали справи, відповідачем не виконано рішення суду та не виплачено перерахованої за рішенням суду пенсії.
Також колегією суддів не приймаються доводи Пенсійного органу про відсутність бюджетних асигнувань для виплати нарахованої за судовим рішенням суми як на обставину, що звільняє його від відповідальності за невиконання судового рішення, так як такі твердження не підтверджені жодним належним доказом, яким можливо встановити обсяги відповідних фінансувань, плани їх надходження та графік погашення вказаних виплат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 420/3705/19.
Колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення «Москаль проти Польщі»).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).
Посилання апелянта на те, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення не заслуговують на увагу, оскільки у даній справі предметом позову є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати суми перерахованої пенсії. Крім того, Позивач зверталась до органів Державної виконавчої служби, а саме до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернігівській області, із виконавчим листом щодо виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 620/1302/19. Матеріали справи містять копію постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.11.2019. Постановою встановлено фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом до відкриття виконавчого провадження, оскільки вказаним рішенням зобов'язано здійснити лише перерахунок пенсії, що виконано відповідачем.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Конституційним Судом України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 було наголошено на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відтак, відповідач не може уникати своїх обов'язків покладених на нього державою, а тому з метою недопущення порушень прав позивача вимоги позову підлягають задоволенню.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко
Повний текст постанови виготовлено 22.02.2021