П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/488/21
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року (суддя Андрухів В.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 18 січня 2021 року) про повернення адміністративного позову ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов,-
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №63790253 від 02.12.2020 року;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №63790253 від 22.12.2020 року у сумі 10 000,00 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року адміністративний позов повернуто позивачу на підставі частини четвертої статті 169 КАС України.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне з'ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В доводах апеляційної скарги зазначено, що позивач оскаржує постанови державного виконавця виключно з мотивів несправедливого стягнення виконавчого збору, тому дана справа має розглядатися адміністративним судом.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312 КАС України, якою передбачено, що апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Так, з матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі від 02.12.2020 року ВП №63790253 за заявою стягувача відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №520/9520/18, виданим 27.11.2020 року Київським районним судом м. Одеси, про усунення перешкоди ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у здійсненні права власності шляхом виселення з будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Також, в цій постанові зазначено про стягнення з боржника ( ОСОБА_1 ) виконавчого збору у розмірі 10 000 грн.
Постановою від 22.12.2020 року ВП №63790253 державним виконавцем Другого Київського відділу ДВС у місті Одесі з боржника ( ОСОБА_1 ) стягнуто виконавчий збір у розмірі 10 000 грн.
Не погодившись із зазначеними постановами державного виконавця ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що в рамках виконавчого провадження ВП №63790253 жодних примусових дій застосовано не було, оскільки рішення суду було виконано добровільно, про що повідомлено державного виконавця. За наявності факту виконання рішення суду оспорюваною постановою було відкрито виконавче провадження, в якій протиправно було зазначено про стягнення виконавчого збору.
Повертаючи адміністративний позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач, в порушення вимог частини четвертої статті 172 КАС України, об'єднав у позові дві вимоги, одна з яких підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а інша - за правилами адміністративного судочинства. Проте, в даному випадку, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням останнім владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження ВП №63790253, за якими державним виконавцем винесено оспорювані у даній справі постанови, відкрито на виконання виконавчого документу, виданого по цивільній справі (а.с. 20-31).
Особливості провадження у адміністративних справах з приводу оскарження рішень органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, врегульовано статтею 287 КАС України.
За приписами частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною першою статті 1 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Таким чином, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Такий висновок ґрунтується на положеннях частини першої статті 74 Закону №1404-VIII, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби стосовно виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.
Виходячи з наведеного, вимоги позивача про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, прийнятої на виконання виконавчого листа, виданого судом у цивільній справі, а також про визначення юрисдикції спору в цій частині мають розглядатися судом в порядку, встановленому ЦПК України, незважаючи на мотиви, з яких позивач позв'язує незаконність такої постанови державного виконавця.
В свою чергу, судом першої інстанції вірно роз'яснено, що позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №826/15531/17 (11-455апп19).
Відтак, позивачем в адміністративного позові об'єднано дві позовних вимоги, що підсудні судам різної юрисдикції.
Частиною 4 статті 172 КАС України передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Відповідно до частини 6 статті 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, постанова про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проте, у даному випадку роз'єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом судом першої інстанції, з огляду на зміст та юридичну природу обставин, описаних у позовній заяві, не допускається з урахуванням імперативних приписів частини 4 статті 172 КАС України, оскільки заявлені позовні вимоги слід розглядати за правилами різних судочинств.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, а об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, не допускається.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому розумінні норм процесуального права.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року про повернення адміністративного позову - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя І.П.Косцова
Суддя Ю.В.Осіпов