24 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/7300/20
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні о 14:28 год в м. Херсоні, по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
В серпні 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-28217-51-у від 27.01.2020 р. про сплату боргу у розмірі 7175 грн. 30 коп.
Позовні вимоги обгрунтиовано тим, що покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску, враховуючи, що адвокатська діяльність ним не здійснювалась у певний період через перебування в зоні АТО, є надмірним тягарем та не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи - в даних правовідносинах досягалася сплатою єдиного внеску роботодавцем. Позивач на період відрядження до зони АТО вчасно подав заяву про зняття з податкового обліку, після повернення до роботи за власною заявою був взятий на податковий облік, тому нарахування єдиного внеску у період відсутності вважає протиправним. Таким чином, вважає вимогу протиправною, оскільки суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування позивачеві нараховано незаконно.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що станом на 31 грудня 2019 року в інтегрованій картці платника податків позивача рахувалась заборгованість у сумі 7417,30 грн. На підставі цих даних, а також згідно статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 1 січня 2011 року (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон 2464) та згідно з пунктом 4 розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, зі змінами та доповненнями, була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 27.01.2020 року №Ф- 28217-51 та направлена позивачу за адресою: 65013, м. Одеса, вул.. Чорноморського козацтва, буд. 88, але поштове відправлення було повернуто з причин «за зазначеною адресою не проживає».
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області позивачу вказано сплатити заборгованість - Єдиний соціальний внесок за період січень-липень 2017 року. Оскільки позивач перебував на службі в зоні проведення АТО та ООС з серпня 2017 по серпень 2018, він не сплатив ЄСВ за період січень-липень 2017 року (за 7 місяців 2017 року). Позивач вважає, що оскільки роботодавцем Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» при нарахуванні та виплаті заробітної плати вже сплачено та утримано всі необхідні податки, збори та платежі, то обов'язку у позивача сплачувати ЄСВ немає, а є лише право. 20.09.2019 р. позивач добровільно сплатив Єдиний соціальний внесок за період січень-липень 2017 року у сумі 4928 грн. 00 коп. (7 місяців * 704 грн. = 4928). Починаючи з серпня 2018 позивач самостійно добровільно щомісяця сплачує ЄСВ як самозайнята особа адвокат ОСОБА_1 . При цьому фактично позивач є найманим працівником і роботодавцем Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» при нарахуванні та виплаті заробітної плати вже сплачуються та утримуються всі необхідні податки, збори та платежі. Таким чином, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує як найманий працівник та його роботодавці щомісячно сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника в сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць. Крім того, позивач самостійно добровільно щомісяця сплачує ЄСВ. З огляду на зазначене, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформаційних даних ITC «Податковий блок» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС в Одеській області, Північному управлінні у м. Одесі, Суворовській державній податковій інспекції (Суворовський район м. Одеси) (код ДПІ 1554) як фізична особа, які провадять незалежну професійну діяльність з 21.10.2016 року.
Позивачем до контролюючого органу були подані заяви за формою № 8-ОПП (про ліквідацію або реорганізацію платника податків) (вх. до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 20.07.2017 № 15420/К/15-54) та за формою 7- ЄСВ (про зняття з обліку платника єдиного внеску) (вх. до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 20.07.2017 № 15421/К/15-54). В результаті опрацювання вище зазначених форм в ITC «Податковий блок» стан платника податків змінився на 3 - Прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру).
Позивачем до контролюючого органу були подані заяви за формою № 5-ОПП (для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) «зміни» (вх. до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 27.08.2018 № 6095/К/15-54-08) та за формою 1-ЄСВ (про взяття на облік платника єдиного внеску) (вх. до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 27.08.2018 № 6093/К/15-54-08).
За січень - грудень 2017 року по строку 02.05.2018 ОСОБА_1 нараховано в автоматичному режимі єдиний внесок у сумі 8 448,00 грн.
За 2018 рік нараховано в автоматичному режимі єдиний внесок у загальній сумі 9 828,72 грн., а саме: за 1 кв. 2018 року - 2457,18 грн. (по строку 19.04.2018), за 2 кв. 2018 року - 2457,18 грн. (по строку 19.07.2018), за 3 кв. 2018 року - 2457,18 грн. (по строку 19.10.2018), за 4 кв.року - 2457,18 грн. (по строку 21.01.2019).
За 2019 рік нараховано в автоматичному режимі єдиний внесок у загальній сумі 11 016,72 грн., а саме: за 1 кв. 2019 року - 2754,18 грн. (по строку 19.04.2019), за 2 кв. 2019 року - 2754,18 грн. (по строку 19.07.2019), за 3 кв. 2019 року - 2754,18 грн. (по строку 21.10.2019), за 4 кв. року - 2754,18 грн. (по строку 20.01.2020).
27.01.2020 року Головним управлінням ДПС в Одеській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 7175,30 грн.
Про оскаржену вимогу Позивач дізнався від державного виконавця під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Позивач, вважає вимогу №Ф-28217-51 від 27.01.2020 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску незаконною та такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, а тому звернувся із даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п.15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.п. 16.1.3., 16.1.4. п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Крім того, пунктом 36.5. ст.36 ПК України, встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до п. п. 14.1.175. п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
П.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.15 р. за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС в Одеській області, Північному управлінні у м. Одесі, Суворовській державній податковій інспекції (Суворовський район м. Одеси) як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність з 21.10.2016 року.
У період з 23.08.2017 року до 10.08.2018 року Позивач проходив службу у Державній службі України з надзвичайних ситуацій у спеціальному званні капітан служби цивільного захисту на посаді в Головному управлінні ДСНС у Луганській області (а.с. 17-18).
У період після 10.08.2018 року перебуває у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Теплопостачання м. Одеси», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.36).
Судом встановлено, що позивачу в автоматичному режимі було нараховано єдиний внесок за період з серпня 2017 року по серпень 2018 року, в результаті чого утворилась заборгованість.
За цей період роботодавцем (Головним управлінням ДСНС у Луганській області) сплачувалися усі встановлені законом податки і збори за позивача як за найманого працівника, а тому, такі обставини виключають виникнення обов'язку по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що здійснює незалежну професійну діяльність, незалежно від подання заяв про зняття з обліку та взяття на облік платника єдиного внеску.
Колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що згідно з нормами Закону № 2464, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Тобто метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі за формою згідно з додатками до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 р. N 10-1.
Варто зазначити, що Законом №2464-VI не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Оскільки визначальним у контексті цього спору є мета сплати єдиного внеску задля отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку, позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик