П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4613/20
Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
Дата і місце ухвалення 05.11.2020р., м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
за участю секретаря - Андрушкевич М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов'язання вчинити певні дії, -
21.10.2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила зобов'язати Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанову про накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , який було накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 39915588 від 12.02.2014 р. головним державним виконавцем Чигирик І.Г. Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Позивач вважає, що в матеріалах справи містяться документи, які доказують наявність арешту та відсутність виконавчих проваджень.
Апелянт посилався на те, що виконавче провадження закрито з підстав п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. З огляду на зазначене апелянт вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що на арештоване майно не може бути звернуто стягнення.
В поданій апеляційній скарзі позивач також зазначила, що суд, посилаючись на те, що заборгованість за виконавчими документами, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником на депозитний рахунок відділу не сплачено, не врахував аргумент позивача про те, що сам відповідач повідомив про відсутність будь-яких виконавчих проваджень.
Також апелянт посилався на порушення відповідачем норм процесуального права, що виразилось у тому, що при наданні відзиву на позовну заяву, відповідач докази подав тільки в адресу суду, чим порушив права позивача.
З огляду на викладене апелянт просить скасувати судове рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у Заводському відділі державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебувало на виконанні виконавче провадження № 39915588 з примусового виконання вимоги про сплату недоїмки від 20.09.2013 року № ф-2874/у про стягнення 5204,33 грн.
05.10.2015 року виконавче провадження закінчено в порядку п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Також встановлено, що на виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебувало зведене виконавче провадження № 52237431 щодо ОСОБА_1 до складу якого входили ВП № 49916559 щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 1194,03 грн., ВП № 49916710 про стягнення з позивача боргу в сумі 5204,33 грн., та ВП № 49916995 про стягнення з позивача боргу у сумі 3455,43 грн.
10.05.2017 року виконавчі провадження № 49916559, № 49916710, № 49916995 завершено в порядку п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилалась на те, що під час звернення до нотаріуса з метою проведення угоди з продажу нерухомості, їй стало відомо про наявність заборон та обмежень стосовно всього належного їй майна.
Так, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що 14.02.2014 року державними реєстраторами Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області було зареєстровано обтяження у вигляді арешту всього нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 39915588 від 12.02.2014 р., виданої Головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (після реорганізації Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Чигирик І.Г.
З метою зняття арешту з майна, позивач звернулась до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із відповідною заявою.
У відповідь на звернення позивача, Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив, що виконавче провадження ВП № 39915588 05.10.2015 р. було закінчено в порядку п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону "Про виконавче провадження", інші виконавчі провадження 10.05.2017 року були завершені в порядку п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Листом від 13.10.2020 року № 85092/107-36/8 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що у Заводському відділі Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відсутні відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 .
Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) посилався на те, що на момент завершення виконавчих проваджень підстави для зняття арешту у державного виконавця були відсутні.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне:
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у період з 1999 року до червня 2016 року був чинний Закон України "Про виконавче провадження" № 606-XIV. На теперішній час спірні правовідносини регулює Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII. Обидва Закони однаково визначають наслідки завершення (закінчення) виконавчого провадження.
Як вже зазначалось вище, виконавчі провадження, які перебували на виконанні Заводського відділу державної виконавчої служби були завершені на підставі п. 5 ч. 1 ст. ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV (в редакції, чинній на момент винесення державним виконавцем постанови), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).
Статтею 50 цього Закону передбачено наслідки завершення виконавчого провадження.
Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила суд зобов'язати Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанову про накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 № 39915588 від 12.02.2014 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV передбачалось, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. При цьому, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Таким чином, діючим на час прийняття постанови про арешт майна боржника законодавством передбачалось право державного виконавця приймати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Підстав для визнання порушеним порядку прийняття зазначеної постанови не має.
В свою чергу, слід також звернути увагу на те, що частиною 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5 цієї статті, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Таким чином, чинним на час розгляду даної справи Законом України "Про виконавче провадження" чітко визначені випадки, які є підставами для зняття самостійно державним виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, до яких не віднесено розглядувані у даній справі обставини.
Однак, при цьому, Законом передбачено можливість зняття арешту за рішенням суду.
З матеріалів справи вбачається, що з огляду на номер постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, зазначений у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вказана постанова була прийнята у виконавчому провадженні № 39915588 з примусового виконання вимоги про сплату недоїмки від 20.09.2013 року № ф-2874/у про стягнення 5204,33 грн., яке 05.10.2015 року було завершено в порядку п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно положень ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV, діючого на час завершення виконавчого провадження, державний виконавець був зобов'язаний у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, зняти арешт, накладений на майно боржника, однак цього не здійснив, чим порушив, на думку колегії суддів, права позивача.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Слід зазначити, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи фактичні обставини, а саме, враховуючи повідомлення відповідача про те, що виконавче провадження № 39915588, в якому боржником є ОСОБА_1 завершено та знищено у зв'язку із закінченням терміну зберігання, а також враховуючи невжиття відповідачем заходів щодо зняття арешту при завершенні розглядуваного виконавчого провадження, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для зберігання накладеного державним виконавцем згідно постанови від 12.02.2014 року арешту та з метою повного та ефективного захисту прав позивача у даній справі приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог. Колегія суддів вважає за необхідне визначити належний спосіб захисту порушених прав позивачки шляхом зобов'язання Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна позивача ОСОБА_1 , який було накладено на підставі постанови головного державного виконавця Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції Чигирик І.Г. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 39915588 від 12.02.2014 року. Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи, доводам сторін по справі, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що постановлене судом рішення від 05.11.2020 року підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 29033715 від 19.10.2020 року.
При зверненні з апеляційною скаргою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1261,20 грн., що підтверджується квитанцією № 29457793 від 16.11.2020 року.
Враховуючи фактичне задоволення позовних вимог, вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ст. 139 КАС України, стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) підлягає сума сплаченого судового збору у розмірі 2102 грн.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна позивача - ОСОБА_1 , який накладено постановою головного державного виконавця Заводського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції Чигирик І.Г. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 39915588 від 12.02.2014 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (54001, м. Миколаїв, вул. Робоча, 1, код ЄДРПОУ 34993162) судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук