П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/9642/20
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса, в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 23.06.2017;
зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса провести ОСОБА_1 нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 23.06.2017.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у період проходження ним військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01.01.2016 року по 23.06.2017 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що діяв у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю..
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з інфляцією за рахунок власних коштів і коштів держбюджету. Індексація в період з 2016 року по 2018 рік не проводилася у зв'язку з підвищенням зарплати. Апелянт здійснює посилання на відповідні листи Мінсоцполітики, зокрема, в частині роз'яснень щодо здійснення індексації в межах коштів передбачених на ці цілі, а також на те, що Порядок №1078 не передбачає механізму виплати індексації за попередні періоди. Крім того, апелянт звертає увагу, що позивач безпідставно не сплатив судовий збір по даній справі, а тому його позов не мав розглядатися судом першої інстанції.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу з 29.11.2013 по 09.04.2016 в Південному територіальному управлінні внутрішнього аудиту та фінансового контролю, а з 09.04.2016 по 23.06.2017 в Південно-Східному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні (переформоване в Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління).
Наказом начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ (по стройовій частині) від 23.06.2017 № 150, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління (а.с. 9).
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, індексація грошових доходів ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 23.06.2017 року не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджується довідкою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса від 27.08.2020 №3492 про нарахування грошового забезпечення (а.с. 17-18).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.06.2017 протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог законодавства проведення індексації у зв'язку з зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом невиділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів..
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до Закону України № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон України № 1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону України № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону України № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабміну України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Посилання апелянта на положення ч.6 ст.5 Закон України № 1282-XII, як на підставу не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, є необґрунтованими.
Судова колегія відхиляє вищенаведені доводи, адже вони не відповідають нормам Закону № 1282-XII та п. 11 Порядку №1078, яким визначено, що додаткові витрати, пов'язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються.
Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів, про що вірно зазначав суд першої інстанції.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Судова колегія зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що у 2016 - 2018 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Вищевикладене в сукупності свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що проявилася в не проведенні індексації грошового забезпечення позивачу в період з 01.01.2016 по 23.06.2017 та необхідності поновлення відповідного права ОСОБА_1 шляхом зобов'язання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за вищевказаний період.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на вірність доводів апелянта щодо помилкового звільнення позивача від сплати судового збору на підставі посилань останнього на пункт 13 частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», а саме що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Отже, Законом № 3674-VI звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
Аналіз положень Закону України №3551-XII дає підстав для висновку, що вони не передбачають звільненням від сплати судового збору за позовними вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.
Пункт 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про сплату судовий збір» в сукупності із ч.2 ст.22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду 19.10.2020 у справі №240/934/20.
Разом з цим, відповідно до ч.2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, то підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Судова колегія зазначає, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 08 жовтня 2020 року. Тому постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 320, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко