24 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 340/3057/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року (суддя Притула К.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування податкової вимоги,-
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування податкової вимоги.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року позов задоволено.
Суд вирішив визнати протиправною та скасувати винесену щодо ОСОБА_1 вимогу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області № Ф-151899-52 від 20 листопада 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539, 26 грн.
Відповідачем була подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, судом не було враховано те, що відсутня державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача в спірному періоді.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як було встановлено судом першої інстанції, позивач з 28.11.2002 зареєстрована як фізична особа-підприємець та була взята на облік як платник єдиного соціального внеску (а.с.58).
Згідно інтегрованої картки платника податку - позивача встановлено, що за позивачем обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка виникла за період 2018-2019 рік (а.с.43-45).
20 листопада 2019 відповідачем сформовано вимогу № Ф-151899-52 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 26539,26 грн. (а.с.9).
Позивач вимогу оскаржила до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що за встановленими у даній справі обставинами позивач не мала можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки її свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не зверталася, що спростовує факт наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.
Судом першої інстанції вірно було встановлено, що у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2018 р. по 2019 р. відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Як було встановлено судом першої інстанції, позивач набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV, але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Судом першої інстанції вірно було враховано висновки Верховного суду, викладені в постанові від 01 липня 2020 року Великої Палати Верховного Суду у справі №260/81/19.
Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила те, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Таким чином, суд вважає, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
Судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивач не мала можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки її свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не зверталася, що спростовує факт наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI.
Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування податкової вимоги залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Постанова у повному обсязі складена 24 лютого 2021 року.
Головуючий - суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш