Головуючий І інстанції: Г.В. Костенко
24 лютого 2021 р. Справа № 440/3773/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2020, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/3773/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі за текстом ГУПФУ в Полтавській області, відповідач), в якій просила:
- визнати протиправним нарахування поновленої пенсії, вказане у виписці по картковому рахунку від 04 квітня 2019 року;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії позивача починаючи з 10 жовтня 2017 року, у розмірі відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосувавши коефіцієнт заробітної плати позивача, показника середньої заробітної плати за три роки, з проведенням перерахунку, відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії, починаючи з 10 жовтня 2017 року, з дотриманням норм Закону про те, що пенсія позивача не може бути меншою за мінімум, встановлений Законом;
-зобов'язати відповідача провести індексацію та компенсацію втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані позивачу суми пенсії, починаючи з 23 січня 2014 року до їх фактичної виплати.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 р. позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 22.08.2018 №20415 про призначення ОСОБА_1 пенсії у розмірі 130,96 грн.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести розрахунок розміру пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 10 жовтня 2017 року з урахуванням положень статті 46 Конституції України, статей 27, 28, 40 та пункту 4-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача виплатити пенсію з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення даної частини позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції порушенні вимоги матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 46, 129 Конституції України, 11, 13, 17, 159, 293, 317 Кодексу адміністративного судочинства України, 2, 24. 26, 46, 56 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, 8 Закону України «Про звернення громадян», 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р. у справі № 25-рн/2009, ст.ст. 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 22, 25 Декларації прав людини 1948 року, ст.ст. 1, 14 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ст.ст. 2, 3 Протоколу №4 Конвенції, ратифікованої Україною 11.09.1997р.
Відповідач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ст. 308 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_1 , виданий органом 1623 07.07.1999 /а.с.33-49, т.1/.
31.03.1997 ОСОБА_1 призначена пенсія за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 від 31.03.1997 /а.с.51, т.1/.
17.08.1999 позивач виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль /а.с.35, т.1/ у зв'язку із чим з 2000 року виплату пенсії за віком позивачу припинено.
Уповноважений представник ОСОБА_1 звернувся до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою від 20.09.2017 вх.№ 524/П-14 про поновлення нарахування та виплату раніше призначеної пенсії, починаючи із 01 лютого 2000 року /а.с.74-76, т.1/.
Листом від 06.10.2017 № 524/П-14 Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повідомило представника ОСОБА_1 про те, що надані документи не відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с.77-78, т.1/.
Не погодившись з вказаним рішеннями пенсійного органу щодо відмови у поновленні виплати їй пенсії, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії за віком позивача з 07.10.2009 - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі №816/1252/18 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 10 жовтня 2017 року. Позовні вимоги в частині поновлення нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 09.10.2017 залишено без розгляду. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено /а.с.19-24, т.1/.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 по праві №816/1252/18 - без змін /а.с.25-27, т.1/.
За змістом матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 розпорядженням від 22.08.2018 №20415 пенсійний орган провів перерахунок пенсії останньої та визначив його у розмірі 130,96 грн /а.с.107, 110, т.1/.
Також, згідно копії довідки від 25.10.2019, що за період з листопада 2017 року по червень 2019 року ОСОБА_1 виплачувалася пенсія у розмірі 130,96 грн /а.с.111, т.1/.
Позивач не погоджуючись з діями пенсійного органу щодо проведеного розрахунку пенсії, який, на думку останньої, суперечить статтям 27, 28, 40, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", звернулася через свого уповноваженого представника до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити пенсію ОСОБА_1 з проведенням її індексації і компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини між сторонами по справі, застосував відповідні норми матеріального та процесуального права та виходив з наступного.
Частиною 2 статті 42 Закону №1058-ІV передбачено, що для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Пунктом 4-5 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV встановлено, що збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для обчислення пенсій, передбачене частиною другою статті 42 цього Закону, проводиться починаючи з 2021 року.
Безпосередньо Законом №1058-ІV не передбачено з якої дати мають перераховуватися пенсії. Визначено лише, що дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України, з урахуванням мінімального розміру збільшення, тобто не менше 50% темпів зростання споживчих цін та 50% зростання середньої заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та передбачено проведення індексації пенсій з 1 березня 2019 року з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати в розмірі 1,17. Зазначений коефіцієнт (1,17) визначений виходячи з індексу споживчих цін на товари і послуги у 2018 році - 9,8% та зростання середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, у 2018 році - 24,5%.
Разом з тим, станом як на 23.01.2014, так і на дату розрахунку пенсії рішенням Кабінету Міністрів України не визначалися розмір, дата та порядок збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Таким чином, пенсія позивача при розрахунку станом на 22.08.2018 індексації на підставі частини 2 статті 42 Закону №1058-ІV не підлягала, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині проведення розрахунку пенсії з урахуванням індексації задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду справи розрахунок розміру пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 10.10.2017 з урахуванням положень статті 46 Конституції України, статей 27, 28, 40 Закону №1058-ІV та пункту 4-1 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV ще не проведено та жодних пенсійних виплат, виходячи з такого розрахунку не здійснено, а відтак у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем передбачене законодавством проведення індексації пенсій з 01.03.2019 не буде проведено та не будуть проведені відповідні виплати.
У той же час стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Колегія суддів зауважує, що нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 10.07.2018 р. по справі №404/6317/16-а, від 25.10.2018 р. по справі №420/1410/17, від 10.02.2020 р. по справі №134/87/16-а.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Відсутні підстави вважати, що право позивача на отримання компенсації буде порушено пенсійним органом.
Враховуючи, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, враховуючи їх передчасність.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 по справі № 440/3773/19 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Г.Є. Бершов І.С. Чалий