ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2021Справа № 910/13125/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ
до відповідача: "МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 70 843,97 грн
за участю представників:
від позивача: Тумак О.І.;
від відповідача: Гусєв П.В.;
від третьої особи: не з'явився.
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до "МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ", в якому просить суд стягнути регламенту виплату у розмірі 70 843,97 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що МТСБУ на підставі положень статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за рахунок коштів фонду захисту потерпілих повинно відшкодувати шкоду, що була завдана позивачеві транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 залишено без руху позовну заяву, надано позивачу строк для усунення недоліків, який становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 (після усунення недоліків позовної заяви) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 28.10.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 клопотання ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ про розгляд справи в режимі відеоконференції у справі №910/13125/20, яке 19.10.2020 електронною поштою надійшло до суду - повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 призначено судове засідання на 23.11.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 у задоволенні клопотання ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ про розгляд справи в режимі відеоконференції у справі №910/13125/20, яке 12.11.2020 поштою надійшло до суду - відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 залучено до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 та відкладено розгляд справи на 16.12.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 задоволено клопотання ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ про розгляд справи в режимі відеоконференції у справі №910/13125/20.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 відкладено розгляд справи на 15.02.2021.
У судовому засіданні 15.02.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.
У судовому засіданні 15.02.2021 представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у позові.
У судове засідання 15.02.2021 представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477202582 підтверджується, що третя особа 08.01.2021 отримала ухвалу суду про відкладення судового засідання, проте жодних заяв та клопотань від третьої особи не надійшло.
У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 виходив з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Враховуючи сплив процесуального строку, передбаченого для розгляду справи, приймаючи до уваги, що позивач та відповідач реалізували процесуальні права шляхом подання заяв по суті спору з відповідними доказами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, 28.08.2019 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу (автомобіль) «TOYOTA PRIUS», д.н.з. НОМЕР_1 (в якому під час ДТП перебував екіпаж ГРПП Костопільського ВП ГУНП в Рівненській області) та транспортного засобу (мотоцикл) «VIPER» ZS125A, д.н.з. НОМЕР_2 (під керуванням водія - ОСОБА_1 ).
Постановою Костопільського районного суду Рівненської області від 24.01.2020 у справі № 564/71/20 водія транспортного засобу «VIPER» ZS125A, д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 КУпАП та ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У зазначеній постанові було встановлено, що ОСОБА_1 (третя особа у даній справі) 28.08.2019 року о 00 год. 30 хв., керуючи мотоциклом Viper ZS125A, державний номерний знак НОМЕР_2 по автодорозі с. М.Любаша - с. Борщівка, Костопільського району Рівненської області, не вибравши безпечної швидкості руху, проявив неуважність, та неправильно і невчасно відреагував на зміну дорожньої обстановки, не вживши всіх необхідних заходів до зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу допустив зіткнення з автомобілем «TOYOTA PRIUS», державний номерний знак на синьому фоні НОМЕР_1 , з подальшим падінням.
Вищевказаною постановою Костопільського районного суду Рівненської області, окрім іншого, накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Звертаючись з даним позовом позивач зазначає, що у водія ОСОБА_1 , який керував мотоциклом «VIPER» ZS125A д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП був відсутній договір із страховиком щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу. Таким чином, позивач стверджує, що саме МТСБУ на підставі положень статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за рахунок коштів фонду захисту потерпілих повинно відшкодувати шкоду, що була завдана позивачеві транспортним засобом «VIPER» ZS125A д.н.з. НОМЕР_2 , власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 999 Цивільного кодексу України визначено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) визначає, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону).
Відповідно до статті 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Статтею 1 Закону встановлено, що страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; страховиками є страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".
Судом з'ясовано, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «VIPER» ZS125A д.н.з. НОМЕР_2 (вина якого встановлена у судовому порядку) на момент скоєння вищезазначеної ДТП не була застрахована у жодній страховій організації, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Даний факт також підтверджений відомостями з централізованої бази даних МТСБУ.
В свою чергу, відповідно до статті 39 Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
При цьому, положеннями статті 41 Закону встановлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, зокрема, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Таким чином, судом приймаються доводи позивача про те, що саме МТСБУ є тим належним суб'єктом, на якого Законом покладено обов'язок здійснення регламентної виплати з централізованих страхових резервних фондів МТСБУ, оскільки у даному випадку шкода позивачеві була заподіяна безпосередньо транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Матеріалами справи підтверджується, що 19.02.2020 позивач письмово повідомив МТСБУ про факт та обставини ДТП, а також подав заяву про виплату відшкодування.
Листом № 3.1-02 МТСБУ надало відповідь, в якій зазначило про прийняття рішення у справі №66576 згідно якого погоджено виплатити позивачеві 60 275,04 грн. (сума оціненої вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «TOYOTA PRIUS», д.н.з. НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та без урахування ПДВ). Також відповідач повідомив, що вищезазначена сума буде перерахована у строки, передбачені Законом.
Разом з цим, відповідачем не заперечується, що відповідне перерахування зазначеної суми на рахунок позивача не відбулося.
Натомість листом №3.1-02/11194 від 06.04.2020 відповідач відмовив у відшкодуванні шкоди, посилаючись на положення ст. 37 Закону та вказуючи на відсутність фото загального вигляду ТЗ (у не розібраному стані) та факт початку ремонту ТЗ.
У відзиві на позовну заяву відповідач так само заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що до моменту огляду представниками МТСБУ позивач почав відновлення пошкодженого транспортного засобу та позбавив МТСБУ можливості розслідування страхового випадку в порядку ст. 34 Закону.
Судом не приймаються доводи відповідача в якості достатньої правової підстави для відмови у позові, враховуючи наступне.
Пунктом 33.3. статті 33 Закону визначено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Судом встановлено, що матеріали справи містять фотознімки різних ракурсів загального виду пошкодженого транспортного засобу «TOYOTA PRIUS», д.н.з. НОМЕР_1 (у нерозібраному стані) як з ілюстраційної таблиці до протоколу огляду місця події від 28.08.2019, так і з висновку експерта від 04.11.2019. Таким чином, доводи відповідача про відсутність фото загального вигляду ТЗ (у не розібраному стані) є безпідставними та необґрунтованими.
При цьому, суд зауважує, що відокремлення бамперу та пошкоджених складових частин транспортного засобу «TOYOTA PRIUS», д.н.з. НОМЕР_1 не може бути належним та достатнім доказом того, що позивач почав відновлення та ремонт транспортного засобу до його огляду представниками МТСБУ. В цій частині судом приймаються доводи позивача про те, що зважаючи на характер пошкоджень та зафіксований стан автомобіля, при транспортуванні авто до місця його зберігання вказані частини підлягали частковому відокремленню (зокрема, з фотознімків вбачається що після ДТП бампер та інші пошкоджені елементи передньої частини автомобіля не мали достатньо надійної фіксації, та при мінімальному фізичному навантаженні мали вірогідність відокремитися від корпусу транспортного засобу, чим могли спричинити додаткові пошкодження). У зв'язку з наведеним, при огляді об'єкта оцінювачем окремі частини були розкладені перед автомобілем для фіксування відповідних пошкоджень. Доказів того, що станом на 06.03.2020 позивачем вчинялися дії по відновленню транспортного засобу або його окремих частин матеріали справи не містять. Натомість, позивачем були надані докази того, що реальне відновлення транспортного засобу відбулося лише у листопаді 2020 року (тобто після звернення позивача з даним позовом до суду), про що свідчить акт виконаних робіт № КА-0000154 від 16.11.2020 на суму 99 444,00 грн.
Таким чином, судом не приймаються доводи відповідача про порушення позивачем вимог Закону щодо обов'язку зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди.
Крім того судом також враховано, що на час погодження відповідачем листом № 3.1-02 суми відшкодування у розмірі 60 275,04 грн. представником МТСБУ вже було здійснено огляд транспортного засобу, виконано звіт № 330Е, визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля як з ПДВ, так і без ПДВ, і при цьому відповідач не мав жодних задокументованих претензій щодо неможливості розслідування страхового випадку.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
При цьому слід враховувати, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 по справі № 910/6094/17.
Так, розмір (коефіцієнт) зносу розраховується за порядком, передбаченим Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 р. (далі - Методика).
Згідно з п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за N 1074/8395 (далі - Методика). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 по справі № 753/21177/16-ц.
За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
За загальним правилом та з огляду на положення статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Пунктом 36.2. статті 36 Закону визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Так, саме за ініціативою МТСБУ оцінювачем Поляковим В.О. було складено звіт про оцінку № 330Е від 10.03.2020, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «TOYOTA PRIUS», д.н.з. НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 60 275,04 грн. (без ПДВ) та 70 843,97 грн. (з ПДВ на запасні частини і матеріали).
З матеріалі справи вбачається, що вартість реального відновлення транспортного засобу «TOYOTA PRIUS», д.н.з. НОМЕР_1 згідно акту виконаних робіт № КА-0000154 від 16.11.2020 склала 99 444,00 грн. (у тому числі ПДВ 16 574,00 грн.).
Згідно вищезазначеного акту виконаних робіт відновлення транспортного засобу «TOYOTA PRIUS», д.н.з. НОМЕР_1 здійснювалося ТОВ «КОЗАК-АВТО». Таким чином, судом встановлено, що відновлення автомобіля здійснювалося запасними частинами та матеріалами, вартість яких включає ПДВ. При цьому, згідно відомостей Державної податкової служби України ТОВ «КОЗАК-АВТО» є платником податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «TOYOTA PRIUS», д.н.з. НОМЕР_1 у розмірі, що не перевищує суму 70 843,97 грн. (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, а також з ПДВ на використані при відновленні запасні частини і матеріали).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 70 843,97 грн. регламентної виплати.
Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Стягнути з "МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ" (Україна, 02154, місто Київ, РУСАНІВСЬКИЙ БУЛЬВАР, будинок 8; ідентифікаційний код: 21647131) на користь ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ (Україна, 33028, Рівненська обл., місто Рівне, ВУЛИЦЯ ХВИЛЬОВОГО, будинок 2; ідентифікаційний код: 40108761) регламенту виплату у розмірі 70 843,97 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.02.2021.
Суддя І.В. Приходько