30.12.2020 Єдиний унікальний № 371/890/19
30 грудня 2020 року м. Миронівка
ЄУН 371/890/19
Провадження № 2/371/58/20
Миронівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Капшук Л.О.,
за участі:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідачів ОСОБА_2 ,
секретаря судових засідань Сахненко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, орган опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації Київської області, про виселення без надання іншого жилого притміщення, зняття з реєстрації місця проживання,
Короткий зміст позовних вимог
Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на ті обставини, що Приватне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є власником житлової квартири під номером АДРЕСА_1 .
ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», від імені якого діяв директор Миронівського м'ясопереробного заводу «Легко» відокремленого підрозділу товариства, 28 січня 2010 року уклало з відповідачем ОСОБА_3 договір оренди вказаної квартири.
Відповідно до умов договору, житлове приміщення передано орендодавцем орендарю у платне користування з можливістю укласти договір купівлі-продажу квартири.
На момент передачі в найм стан квартири відповідав санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень, недоліки квартири відсутні.
Орендна плата за користування квартирою була встановлена в розмірі 200 гривень на місяць, які мали бути внесені на поточний рахунок орендодавця до 15 числа кожного місяця, наступного за звітним.
При укладенні договору орендар зобов'язався самостійно стати на облік, як споживач житлово-комунальних та інших послуг, сплачувати кошти за надані послуги в строк, встановлений постачальниками послуг, та звільнити квартиру, що наймається, протягом п'яти днів з моменту видачі наказу про звільнення з роботи на підприємствах Групи компаній ВАТ «Миронівський хлібопродукт», якщо інше не буде встановлено додатковою домовленістю сторін.
Додаткові домовленості сторін щодо термінів виселення з квартири орендаря відсутні.
За умовами договору, орендар мав право орендувати квартиру лише за умови, що він є працівником Групи компаній «Миронівський хлібопродукт».
Орендодавець вправі вимагати від орендаря звільнення квартири, згідно п. 2.2.6. даного Договору.
Договором передбачено, що він набуває чинності з моменту підписання і діє до 28 січня 2020 року або до моменту звільнення орендаря з роботи на підприємствах Групи компаній «Миронівський хлібопродукт» /розірвання договору.
ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» змінив організаційно-правову форму, ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є підприємством компаній Групи компаній «Миронівський хлібопродукт».
Відповідач ОСОБА_3 прийнятий на роботу у Миронівський м'ясопереробний завод «Легко» відокремленого підрозділу ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» згідно наказу №3-к від 22 січня 2008 року, переведений на посаду головного енергетика наказом №327-к від 1 липня 2010 року.
18 грудня 2018 року відповідач звільнений з вказаної посади.
Позивачу стало відомо, що у квартирі, яка стала предметом договору оренди, зареєстровані дружина та діти відповідача, які є членами його сім'ї.
Членам сім'ї відповідача квартира в оренду не передавалася, відповідно до умов договору члени сім'ї відповідача не мають законних підстав для проживання в даній квартирі після звільнення відповідача ОСОБА_3 з посади головного енергетика Миронівського м'ясопереробного заводу «Легко» відокремленого підрозділу ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».
Позивач проводив заходи досудового врегулювання спору, надсилав на адресу відповідачів повідомлення за вих. № 87 від 29 березня 2019 року, яке містило вимогу про звільнення квартири та її передачу за актом приймання-здачі, зняття з реєстрації орендаря та членів його сім'ї.
Відповідачі вказане повідомлення отримали 16 квітня 2019 року, проте квартиру не звільнили.
Невиконання обов'язку щодо повернення житлового приміщення за договором оренди квартири створює перешкоди для реалізації права власності ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Підстава, на якій було набуте майно, відпала в зв'язку з закінченням строку дії договору оренди № 5 оренди квартири від 28 січня 2010 року. Термін дії договору припинений датою звільнення орендаря з роботи, тобто 18 грудня 2018 року на підставі п. 5.1. договору.
Станом на дату подачі позовної заяви, відповідачі не звільнили та не повернули займану квартиру, не зважаючи на факт звільнення працівника з роботи.
Відповідачі порушують право володіння, користування та розпорядження власністю позивача. Позивач позбавлений права вільно користуватися належною на праві власності квартирою, надавати дане житлове приміщення в користування своїм працівникам чи використовувати його на власний розсуд.
Просив в судовому порядку виселити відповідачів із квартири під номером АДРЕСА_1 без надання іншого житла, із зняттям з реєстрації місця проживання.
Рух справи
Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 26 липня 2019 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 2 жовтня 2019 року задоволено клопотання представника відповідачів, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 12 листопада 2019 року до участі у справі як співвідповідачів залучено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , орган опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації Київської області як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 31 грудня 2019 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року задоволено клопотання представника відповідачів про витребування оригіналів письмових доказів. У позивача ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» для огляду в судовому засіданні витребувано оригінали договору оренди квартири № 5 від 28 січня 2010 року та додатку до договору оренди житла № 5 від 28 січня 2010 року, укладені ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ОСОБА_3 .
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про залишення позову без розгляду.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 про призначення судової техніко-криміналістичної експертизи у справі.
Аргументи учасників справи
Відзив на позовну заяву
2 вересня 2019 року представник відповідачів подав відзив на позов, у якому вказав, що позовні вимоги відповідачі не визнають в повному обсязі.
Зазначив, що докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не можна визнати належними та допустимими.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом укладення 28 січня 2010 року договору № 5 оренди квартири, згідно з п. 1.1 та п. 1.1.1 якого ОСОБА_3 було передано у платне користування житлове приміщення з можливістю укласти договір купівлі-продажу квартири відповідно до умов даного договору за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з п. 2.2.6 договору ОСОБА_3 зобов'язаний звільнити квартиру, що наймається, протягом 5-ти днів з моменту видачі наказу про звільнення з роботи на підприємствах Групи компаній ВАТ «Миронівський хлібопродукт», якщо інше не встановлено додатковою домовленістю сторін.
Як вбачається з доданої до позовної заяви копії договору, вказаний договір оренди житла з викупом є нікчемним, оскільки всупереч вимогам ч. 2 ст. 811 ЦК України не був нотаріально посвідченим.
Такий договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому суд не може брати його до уваги.
Вказав, що відповідачі ставлять під сумнів відповідність поданої копії договору № 5 оренди квартири оригіналу.
Також у позовній заяві не зазначено докази, що підтверджують право власності ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» на квартиру під номером АДРЕСА_1 станом на 28 січня 2010 року, тобто на час надання її в користування ОСОБА_3 .
Вважає невірними посилання на положення ст. 391 ЦК України, оскільки вони підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин.
У даному випадку між сторонами існували договірні відносини, тому питання щодо виселення відповідачів з житлового приміщення має вирішуватися відповідно до вимог Житлового кодексу України.
Разом з тим, у позовній заяві не наведені обставини, за наявності яких відповідачі, відповідно до вимог ст.ст. 109, 110, 114, 115, 116 ЖК України, можуть бути виселені з наданого їм житлового приміщення.
Просив при прийнятті рішення врахувати, що відповідач ОСОБА_3 був звільнений з роботи не за власним бажанням, а за угодою сторін.
У позовній заяві ставиться вимога про виселення з жилого приміщення без надання іншого житла неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Виселення відповідачів та їх неповнолітніх дітей з жилого приміщення без надання іншого житла, при відсутності для цього законних підстав, може завдати значної шкоди їх правам та інтересам, оскільки іншого житла вони не мають.
Відповідачі тривалий час проживають у спірному житловому приміщенні, добросовісно сплачують комунальні послуги та понесли значні витрати на його покращення на суму понад 50 000 гривень.
Відповідь на відзив
У відповіді на відзив представник позивача вказав, що ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є власником житлової квартири під номером АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30 травня 2010 року, виданим виконавчим комітетом Миронівської міської ради.
Договір оренди квартири 28 січня 2010 року був укладений ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».
ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» було реорганізовано у публічне та, згодом, у приватне товариство.
На даний час власник нерухомого майна не має змоги користуватися та розпоряджатися своєю власністю у виді квартири, оскільки нею безпідставно користуються відповідачі.
Підстава звільнення відповідача ОСОБА_3 з посади не має значення, оскільки умовами п. 2.2.6. договору № 5 від 28 січня 2010 року передбачено, що орендар зобов'язаний звільнити квартиру, що наймається, протягом п'яти днів з моменту видачі наказу про звільнення з роботи на підприємствах компаній ВАТ «Миронівський хлібопродукт», якщо інше не встановлено додатковою домовленістю сторін.
Вважає посилання представника відповідачів на неможливість виселення відповідачів без надання іншого житла та необхідність нотаріального посвідчення укладеного договору такими, що не заслуговують на увагу.
Договір № 5 оренди квартири від 28 січня 2010 року не є договором оренди житла з викупом, а є договором найму. Договір оренди житла з викупом передбачає довгостроковий строк оренди, до 30 років, після закінчення якого, за умови повної сплати орендних платежів, житло переходить у власність орендаря.
Ті обставини, що відповідач поніс витрати на покращення житла в розмірі 50 000 гривень, теж не впливають на предмет спору, крім того, копії чеків не підтверджують, що товарно-матеріальні цінності, які придбані відповідачами, встановлені саме в даній квартирі.
Згідно з п. 2.2.6. договору, орендар зобов'язаний звільнити квартиру, що наймається, протягом п'яти днів з моменту видачі наказу про звільнення з роботи на підприємствах Групи компаній ВАТ «Миронівський хлібопродукт», якщо інше не встановлено додатковою домовленістю сторін.
Пунктом 5.1. договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 28 січня 2020 року, або до моменту звільнення орендаря з роботи на підприємствах компаній «Миронівський хлібопродукт»/розірвання договору.
Згідно з п. 3.1.3. договору позивач, як орендодавець, вимагає від орендаря звільнення квартири на підставі п. 2.2.6. даного договору.
Відповідач надав докази, що відсутня заборгованість за комунальні послуги, але на дату подачі позову за відповідачем рахувалась заборгованість за спожитий газ у сумі 1064,18 грн.
В судовому засіданні представники позивача заявлені вимоги підтримали. В обґрунтування заявлених вимог послалися на обставини, які викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідачів позов не визнав. У поясненнях послався на обставини, викладені у відзиві на позов.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, органу опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації Київської області, в судове засідання не з'явився.
В поданій до суду заяві представник третьої особи просив розглядати справу без його участі.
Фактичні обставини справи
Судом встановлені такі факти.
Позивач є власником квартири під номером АДРЕСА_1 .
Такі обставини підтверджуються даними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 30 травня 2010 року виконавчим комітетом Миронівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Миронівської міської ради № 57 від 24 лютого 2010 року, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 262545412, виданого Комунальним підприємством Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» 30 травня 2010 року (а.с.,а.с. 20,21 т.1).
Відповідач ОСОБА_3 22 січня 2008 року був прийнятий на роботу у Миронівський м'ясопереробний завод «Легко» відокремлений підрозділ ВАТ «Миронівський ЗВКК», займав посаду інженера-енергетика, 1 липня 2010 року переведений на посаду головного енергетика заводу, 18 грудня 2018 року звільнений з посади за угодою сторін.
Такі обставини підтверджуються даними наказу про прийом на роботу № 3-к від 22 січня 2008 року, наказу про переведення на іншу роботу № 327-к від 1 липня 2010 року, наказу про припинення трудового договору № 550-П від 18 грудня 2018 року (а.с.,а.с. 22-24 т.1).
28 січня 2010 року ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» уклало з відповідачем ОСОБА_3 договір № 5 оренди квартири.
Вказаним договором врегульовані правовідносини, пов'язані з передачею відповідачу ОСОБА_3 у платне користування квартири під номером АДРЕСА_1 з можливістю укласти договір купівлі-продажу вказаного житлового приміщення.
За змістом пунктів 1.1.2.,1.1.3.,1.2.,1.3. розділу 1 договору стан квартири, що наймається, на момент передачі в найм відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень, недоліки квартири відсутні. Орендна плата за квартиру склала 200 гривень на місяць. Вказана сума коштів вноситься на поточний рахунок орендодавця до 15 числа кожного місяця, наступного за звітним. Орендар зобов'язаний самостійно стати на облік, як споживач житлово-комунальних та інших послуг, та самостійно сплачувати кошти за надані послуги в строк, встановлений постачальниками послуг.
Сторони передбачили право орендаря та обов'язок орендодавця укласти договір купівлі-продажу квартири за умови, що орендар пропрацює на підприємстві Групи компаній «Миронівський хлібопродукт» десять років з дати укладення договору (пункт 2.1.2. розділу 2 договору, пункт 3.2.2. розділу 3 договору).
Умовами пункту 2.2.6. розділу 2 договору передбачено, що орендар зобов'язується звільнити квартиру, що наймається, протягом п'яти днів з моменту видачі наказу про звільнення з роботи на підприємствах компаній ВАТ «Миронівський хлібопродукт», якщо інше не встановлено додатковою домовленістю сторін.
За змістом пунктів 3.1.3., 3.2.1. розділу 3 договору орендодавець має право вимагати від орендаря звільнення квартири згідно пункту 2.2.6. даного договору. Орендар має право орендувати квартиру на умовах укладеного договору лише за умови, що він є працівником Групи компаній «Миронівський хлібопродукт».
Пунктом 5.1. розділу 5 договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 28 січня 2020 року або до моменту звільнення орендаря з роботи на підприємствах Групи компаній «Миронівський хлібопродукт»/розірвання договору.
28 січня 2010 року директором МПЗ «Легко» ВП ВАТ «МЗВВК» та відповідачем ОСОБА_3 підписано додаток до договору оренди, за змістом якого, згідно пункту 6.21 Колективного договору, спеціалістам підприємств Групи компаній «Миронівський хлібопродукт», за необхідності надавати в оренду житлові приміщення (квартири) терміном на 10 років з дня укладення договору оренди. Житло переходить у власність спеціаліста за рішенням адміністрації, при умові, що трудовий договір не буде розірваний з адміністрацією протягом 10 років з моменту укладення договору оренди, та спеціаліст не буде перебувати в декретній відпустці більше 3 років протягом строку дії договору оренди.
Ці обставини підтверджені даними договору № 5 оренди квартири та додатку до договору оренди житла № 5, укладених 28 січня 2010 року (а.с.,а.с. 11-14 т. 1).
Додаткових домовленостей щодо зобов'язань за договором оренди сторони не мали.
ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» змінив організаційно-правову форму, що підтверджено даними Статуту, затвердженого загальними зборами ПрАТ «МЗВКК», протоколу річних загальних зборів №1 від 24 квітня 2019 року (а.с.,а.с. 28-77 т. 1).
ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є підприємством Групи компаній «Миронівський хлібопродукт», що підтверджено даними довідки голови правління від 25 червня 2019 року (а.с. 81 т. 1).
За змістом довідки Миронівської міської ради № 2360 від 20 червня 2019 року у квартирі під номером АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і їх малолітні діти : ОСОБА_5 , 2007 року народження, ОСОБА_6 , 2013 року народження (а.с. 82 т. 1).
Мотиви суду та застосовані норми права
За положеннями частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; зміна правовідношення; припинення правовідношення, інші.
Частина 1 статті 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Основні положення, що регулюють правовідносини за договором найму (оренди), встановлені у главах 58 «Найм (оренда)» та 59 «Найм (оренда) житла» ЦК України. При цьому, вимоги глави 59 Кодексу стосуються договорів найму (оренди) приміщень, які мають чітко визначене цільове призначення - для проживання. Тому, положення глави 59 ЦК України є спеціальними щодо положень глави 58 Кодексу.
З огляду на встановлені у ході розгляду справи факти, суд кваліфікує відносини сторін як правовідносини найму (оренди) житла.
Відповідно до частин першої та другої статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюється законом.
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема, квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. Наймач житла у багатоквартирному житловому будинку має право користування майном, що обслуговує будинок.
Відповідно до статті 810-1 ЦК України оренда житла з викупом є особливим видом найму (оренди) житла, що може передбачати відступлення орендодавцем права вимоги боргу іншій особі - вигодонабувачу.
За договором оренди житла з викупом одна сторона - підприємство-орендодавець передає другій стороні - фізичній особі (особі-орендарю) житло за плату на довготривалий (до 30 років) строк, після закінчення якого або достроково, за умови повної сплати орендних платежів, житло переходить у власність орендаря.
Підприємство-орендодавець набуває право власності на попередньо обране особою-орендарем житло з метою подальшої передачі такого житла у довгострокову оренду з викупом такій особі та здійснює розпорядження таким житлом до його повного викупу.
Укладення та припинення договору оренди житла з викупом здійснюються на умовах та у порядку, визначених законом.
Згідно зі статтею 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі. Договір оренди житла з викупом підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Крім того, договір оренди житла з викупом підлягає обов'язковій державній реєстрації у порядку, визначеному законом.
Посилання представника відповідачів на ті обставини, що укладений оренди квартири є договором оренди житла з викупом, є безпідставними.
Договір оренди житла з викупом передбачає довгостроковий строк оренди, до 30 років, після закінчення якого, за умови повної сплати орендних платежів, житло переходить у власність орендаря.
Підставою для вселення у квартиру та проживання у ній був звичайний договір найму житла, умовами якого було передбачено можливість придбання квартири за рішенням адміністрації товариства та за певних умов, які викладені у додатку до договору.
Частиною першою статті 811 ЦК України не передбачено обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму житла.
Відповідно до приписів статті 813 ЦК України сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.
За правилами статті 814 Кодексу у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
У тексті договору найму (оренди) житла обов'язково зазначаються особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи, відповідно до статті 816 ЦК України, набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним. Якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов'язки за договором найму житла є солідарними. Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.
У тексті договору найму (оренди) житла, укладеному з відповідачем ОСОБА_3 , жодних осіб, які проживатимуть разом із наймачем, не зазначено.
На підставі частини 1 статті 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.
Відповідно до статті 826 ЦК України, яка передбачає правові наслідки розірвання договору найму житла, у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору оренди, даний договір є строковим, укладений на строк десять років, або до моменту звільнення орендаря з роботи на підприємствах Групи компаній «Миронівський хлібопродукт», і саме орендодавцю, як власникові житла, належить право визначати по закінченню строку договору, продовжувати його на новий термін або ні.
Також умовами договору передбачено обов'язок орендаря звільнити квартиру впродовж п'яти днів з моменту видачі наказу про його звільнення з роботи.
Орендар ОСОБА_3 був обізнаний із усіма умовами договору оренди, повністю із ними погодився, що підтвердив власноручним підписом під договором.
Будь яких доказів того, що такі умови договору не відповідали вимогам чинного законодавства та порушували права відповідача ОСОБА_3 на момент його укладення, суду не надано.
Крім того, суду не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_3 звертався до позивача з пропозицією внести зміни в умови договору, однак така пропозиція позивачем була відхилена.
Волевиявлення відповідача ОСОБА_3 під час підписання договору найму (оренди) квартири було добровільним, ніяких застережень з його боку відносно зазначених умов договору оренди, ним не заявлялось.
Докази на підтвердження того, що при підписанні договору відповідач не в повній мірі розумів умови договору, в матеріалах справи відсутні.
Будучи звільненим з посади за угодою сторін 18 грудня 2018 року, відповідач ОСОБА_3 впродовж п'яти днів з моменту видачі наказу про звільнення, тобто у строк до 24 грудня 2018 року, був зобов'язаний звільнити квартиру, яку винаймав.
Вказаних дій відповідач не вчинив ні у вказаний строк, ні по закінченню десятирічного строку дії договору, який сплив 28 січня 2020 року.
Підстави для переходу житла у власність відповідача ОСОБА_3 , передбачені умовами додатку до договору оренди житла, не мали місця, оскільки трудовий договір був розірваний впродовж десяти років після укладення договору оренди.
Сукупність зібраних у справі доказів об'єктивно свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди, правові підстави для знаходження відповідачів у квартирі за під номером АДРЕСА_1 відсутні, проте відповідачі відмовилися звільнити в добровільному порядку вказане житлове приміщення.
В порядку досудового врегулювання спору, позивач 29 березня 2019 року надіслав відповідачу ОСОБА_3 повідомлення, у якому, посилаючись на відсутність підстав для подальшого проживання, вимагав у строк до 17 квітня 2019 року звільнити квартиру, яка винаймається ним, передати її власнику за актом приймання-передачі, вирішити питання про зняття зареєстрованих у квартирі осіб з реєстрації.
Відповідач ОСОБА_3 отримав повідомлення 16 квітня 2019 року.
Вказані обставини підтверджені даними повідомлення № 87 від 29 березня 2019 року, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.,а.с. 25-27 т. 1).
Вказані вимоги залишилися зі сторони відповідачів без будь-якого реагування.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном і закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Держава гарантує не лише свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідач ОСОБА_3 своїм невиконанням обов'язку щодо повернення житлового приміщення за договором оренди квартири створює перешкоди для реалізації права власності ПрАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів». Позивач позбавлений права надавати дане житлове приміщення в користування своїм працівникам чи використовувати його на власний розсуд.
Оскільки наслідком припинення (розірвання) договору є зупинення усіх правовідносин між сторонами, подальше використання житла наймачем, іншими особами, які проживають з ним, вже не має під собою правової підстави. Наймодавець набуває право вимагати виселення наймача за рішенням суду у випадку невиконання наймачем свого обов'язку щодо виселення.
Мотиви представника відповідачів про те, що відповідачі тривалий час проживають у спірному житловому приміщенні, добросовісно сплачують комунальні послуги та понесли значні витрати на його покращення на суму понад 50 000 гривень, не є такими, що можуть бути підставою для відмови у позові.
Згідно приписів статті 819 ЦК України поточний ремонт житла, переданого у найм, зобов'язаний здійснювати наймач, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 2.2.2 укладеного договору передбачено, що поточний ремонт квартири здійснює орендар.
Безпідставними є посилання представника відповідачів на ті обставини, що виселення відповідачів та їх неповнолітніх дітей з житлового приміщення без надання іншого житла є неможливим та може завдати значної шкоди їх правам та інтересам, оскільки іншого житла вони не мають.
Право на житло є природним правом кожної людини.
Так, в статті 47 Конституції України проголошено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у справі «Садов'як проти України» (заява № 17365/14, від 17 травня 2018 року зазначив, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського Суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
При розгляді справи встановлено, що квартира, з якої підлягають виселенню відповідачі, не є житловим приміщенням жилого будинку державного чи громадського житлового фонду, виселення з якого передбачено, в тому числі, з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Спір безпосередньо стосується права малолітніх дітей на користування житлом, тому відповідно до статті 19 СК України до участі у справі залучено орган опіки та піклування.
Органом опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації щодо розв'язання спору про виселення малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 24 грудня 2019 року складено висновок, згідно з яким вимоги позивача про виселення малолітніх дітей не відповідають інтересам дітей, оскільки житло, що є предметом спору, є їх єдиним місцем проживання.
Вказаний висновок суд вважає необґрунтованим, розцінює його як такий, що зроблений без належного з'ясування обставин, що мають місце.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 на праві власності має інше житло у виді квартири під номером АДРЕСА_3 .
Такі обставини підтверджені даними Інформації з Державногореєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 202942614, сформованої станом на 4 березня 2020 року (а.с.,а.с. 7,8 т. 2).
З огляду на викладене, виселення відповідача ОСОБА_3 та членів його сім'ї, в тому числі двох малолітніх дітей, без надання іншого жилого приміщення не є таким, що не відповідає статті 47 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду
Згідно з вимогами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вказані норми процесуального права вказують на необхідність доведення стороною, що звернулась до суду, належними та допустимими доказами вимог, що нею заявлені.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, мали місце.
Судом встановлено факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні позивачем як власником своїх правомочностей,тому позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном на підставі статті 391 ЦК України.
Позивачем належними та допустимими доказами доведено той факт, що він є власником спірного житлового приміщення, невиконанням відповідачем ОСОБА_3 обов'язку щодо повернення орендованого приміщення після припинення трудових відносин та припинення дії договору оренди квартири, порушені права власника будинку.
Приймаючи до уваги той факт, що відповідачі, не дивлячись на попередження власника із пропозиціями звільнити займане по спливу дії договору оренди житло, відмовилися це зробити, керуючись принципом розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що порушені права позивача, як власника квартири, підлягають захисту шляхом виселення наймача та інших осіб, які проживають у помешканні, з вказаного житлового приміщення, позбавлення їх реєстрації за цією адресою.
Щодо розподілу судових витрат
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 1921 гривень.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно вказаного правила, з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача в рівних частках підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1921 гривень.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Приватного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, орган опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації Київської області, про виселення без надання іншого жилого приміщення, зняття з реєстрації місця проживання задовольнити повністю.
Виселити ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири під номером АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, із зняттям вказаних осіб з реєстрації місця проживання.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Приватного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору по 966 гривень 50 копійок з кожного.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХШ «Перехідні положення» ЦПК України в новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Приватне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», код ЄДРПОУ 00951770, адреса місцезнаходження : будинок під номером 1, вулиця Елеваторна, місто Миронівка, Київська область.
Відповідачі:
ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Калуським РВ УМВС України в Івано-Франківській області, адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_1 .
ОСОБА_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_1 .
Третя особа: Орган опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації Київської області, код ЄДРПОУ 23579267, адреса місцезнаходження : будинок під номером 58, вулиця Соборності, місто Миронівка, Київська область.
Суддя підпис Л.О. Капшук
Згідно з оригіналом
Суддя Л.О. Капшук