23 лютого 2021 року
Київ
справа №9901/37/21
адміністративне провадження №П/9901/37/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Губської О.А.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави України в особі Верховної Ради України про визнання дій протиправними, зобов?язання вчинити певні дії,
19 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду, як до суду першої інстанції, позовну заяву, в якій просить:
- визнати в Державі Україні безправ'я і беззаконня, злочин проти людяності - геноцид;
- визнати дії відповідача протиправними, повну бездіяльність і безвідповідальність, яка породила безправ'я і беззаконня, повалення конституційного ладу і правового режиму в Україні та повного знищення основоположних засад верховенства права проголошеного Конституцією України та діючими законами відповідно до норм міжнародного права;
- визнати страховий ядерний середньомісячний заробіток, офіційно визначений, та Актом перевірки визнаний відповідно до Наказу від 26 квітня 1986 року Держави СРСР «На виконання спецзавдання Уряду - КМСРСР» в розмірі 3652 рублі СРСР = до 5189 дол. США по курсу Держбанку СРСР на 1986 рік, не зворотнім;
- зобов'язати Україну забезпечити гарантоване абсолютне страхове ядерне довічне державне право згідно з конституційними та високими договірними сторонами на основну державну пенсію виключно з фактичного середньомісячного заробітку 1986 року 3652 рублі СРСР = до 5189 до. США, виключно у % від втрати працездатності, встановлених радіологічною МСЕК, без будь-яких обмежень з 04.03.1991 - дня встановлення інвалідності по довічно.
- зобов'язати Україну відновити конституційне право на виплату додаткової пенсії згідно з вимогами ст.13, 49, 50, 53, 67, 71 Закону України №796-12 виключно в розмірі 100% мінімальної пенсії за віком, без будь-яких обмежень;
- зобов'язати Державу Україну здійснити повний перерахунок законом визначених та гарантованих пенсій з 04.03.1991, без будь-яких обмежень права;
- зобов'язати Україну, гроші середньомісячного заробітку 1986 року 3632 рублі СРСР = до 5189 дол. США вільно перевести у спеціальні права запозичення, встановлені Міжнародним валютним фондом за курсом, встановленим Нацбанком України, на день сплати;
- зобов'язати Україну на суму боргу невиплачених пенсій з вини держави по щоквартально з 04.03.1991 нарахувати 3% річних за грошовим зобов'язанням згідно зі ст.625 ЦК України та на загальну суму боргу пеню, що визначається з розрахунку 120% річних від облікової ставки Нацбанку України відповідно до ст. 107 Закону №3668-VI від 08.07.2011 та рішень ЄСПЛ - джерел права щодо України;
- виплату боргу невиплачених сум пенсій грошового права власності виплатити в строк до одного місяця та поставити на контроль виконання; у разі невиконання рішення суду у вказаний строк з дня наступного по щоденно на загальну відновлену суму грошового боргу нарахувати пеню в розмірі 120% річних облікової ставки Нацбанку України та 3 % річних до Дня повного розрахунку;
- перевірити на відповідність Конституції та Закону України №796-12 від 28.02.1991 всі нормативно-правові законодавчі акти, в тому числі Постанову Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 та визнати незаконними та скасувати в повному обсязі відповідно до ч. 4, 5, 16, 21 ЦК України: ст. 8, 22, 75, 92 Конституції України; Постанови Пленуму ВСУ №9 від 01.11.96, №8 ч. 18-19 від 13.06.2007, №14 від 18.12.2009 та рішень КС України з 2007 року, які не застосовує і не виконує держава по сьогодні, рішень ЄСПЛ - джерел права згідно з вимогами ст. 17 Закону України №3477-VI від 23.02.2006.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів, які мають своїм завданням справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
У частині другій статті 19 КАС України визначено вичерпний перелік публічно-правових спорів, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, до яких належать, зокрема справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають в результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Відповідно до частини четвертої статті 22, частини першої статті 266 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема справи щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України.
Отже, у порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені постанови Верховної Ради України, її дії чи бездіяльність, які виникли у правовідносинах, у яких вона реалізовує свої владні (управлінські) повноваження, і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їхнім юридичним змістом і процедурою розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України; 3) здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією України.
Згідно із частиною 1 статті 152 Конституції України Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
За змістом пункту 1 частини першої, частини другої статті 266 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні адміністративні справи щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України.
Проте, за змістом частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, Верховний Суд у порядку адміністративного судочинства не вирішує питання про конституційність законів та не може надати відповідну оцінку таким доводам позивача. Такими повноваженнями наділений лише Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, у відкритті провадження в частині позовних вимог щодо перевірки на відповідність Конституції та Закону України №796-12 від 28.02.1991 всіх нормативно-правових законодавчих актів, в тому числі Постанову Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 та визнання незаконними та скасування в повному обсязі слід відмовити.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Щодо вищевказаної вимоги позивача, Суд роз'яснює, що невідповідність Конституції України актів Верховної Ради України може бути підставою для прийняття Конституційним Судом рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду таких спорів у порядку адміністративного судочинства, відповідно до частини другої статті 19 КАС України.
Перевіряючи позовну заяву на відповідність вимогам процесуального закону в частині решти позовних вимог, Суд дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на те, що вона не відповідає вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з пунктами 4 і 5 частини п'ятої статті 160 КАС України у позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого публічного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають з фізичними чи юридичними особами у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології.
Викладення позовних вимог у позовній заяві та обставин на їх обґрунтування формує предмет і підстави позову, і, як наслідок, визначає предмет доказування у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України, частини першої статті 266 КАС України Верховний Суд як суду першої інстанції розглядає адміністративні справи щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.
Водночас, Суд звертає увагу на те, що фактично суть позовних вимог ОСОБА_1 зводиться до того, що Верховна Рада України всупереч Конституції України, Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, положенням Закону №796-XII, Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», положень Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, Рішень Конституційного Суду України, рішень Вищого адміністративного суду України, постанов Пленуму Верховного Суду України проявила зловживання владою, позбавила страхового-ядерного казначейського зобов'язання та знищила основні гарантії визнаних основоположних прав людини, гарантованих Конституцією України та Законами України.
При цьому ОСОБА_1 вважає, що відповідач не керувався інтересами народу і держави, що призвело до порушення його соціальних прав на відшкодування витрат (державна пенсія, додаткова пенсія, пеня, тощо) за ядерну шкоду заподіяну життю, здоров'ю, інвалідністю.
Тобто, слід зазначити, що зміст частково заявлених позовних вимог та їх обґрунтування дають підстави для висновку, що позивач фактично вважає протиправними певні дії та бездіяльність, зокрема, законодавчої влади України (Верховної Ради України), які стосуються звуження його соціальних прав, які можна усунути шляхом відновлення певних норм Закону №796-XII та його страхового-ядерного права на пенсійні виплати, зобов'язанням відповідача до вчинення відповідних дій, спрямованих на відшкодування йому ядерної шкоди та пов'язані із захистом його соціальних прав, як особи, що має статус учасника ліквідації наслідків ЧАЕС, інваліда.
Вичерпний перелік повноважень Верховної Ради України визначено Конституцією України, зокрема статтею 85.
У вказаній статті відсутня норма, що наділяє Верховну Раду України повноваженнями, що стосуються відновлення соціальних прав фізичної особи.
Водночас, Суд зазначає, що ОСОБА_1 в позовній заяві не сформульовано зміст позовних вимог відповідно до статті 266 КАС України та окремо до Верховної Ради України, не вказано, які конкретно дії чи бездіяльності, на його думку, є протиправними і не наведено обґрунтувань їх протиправності, позовні вимоги визначені у спосіб, що унеможливлює встановлення їх конкретного змісту та визначення способу відновлення права, за захистом якого звернувся позивач.
Зокрема, позовна заява не містить доводів щодо протиправності дій чи бездіяльності Верховної Ради України під час здійснення нею законодавчої діяльності щодо позивача та відсутні в позові посилання на відповідні дії, в межах наданих Верховному Суду повноважень, необхідно вчинити для відновлення порушених прав позивача.
Суд звертає увагу позивача на те, що його абстрактні міркування, припущення з посиланням на норми чинного законодавства не можна вважати належним обґрунтуванням позовних вимог.
Натомість, вимоги позивача не відповідають наведеним приписам норм процесуального права та позбавляють Верховний Суд можливості встановити дійсний зміст і суть правовідносин, що виникли між позивачем та Верховною Радою України. Відповідно предмет доказування у цій справі позивачем так і не визначено, а обраний ним спосіб захисту порушеного права стосується лише його соціальних прав, як особи, що має статус учасника ліквідації наслідків ЧАЕС.
За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 не зазначає в чому полягає порушення його особистих прав, свобод та інтересів з боку Верховної Ради України в межах її повноважень та, відповідно, відсутнє правове обґрунтування позовних вимог у цій частині, що не узгоджується зі змістом позовних вимог і повноваженнями суду, наведеними в частині першій статті 5 і частині четвертій статті 266 КАС України, позовну заяву слід залишити без руху.
При цьому, позивачу необхідно викласти обставини, якими він обґрунтовує кожну зі своїх позовних вимог.
Суд також звертає увагу позивача на те, що більша частина позовних вимог заявлені до Держави України, які Верховним Судом як судом першої інстанції не розглядаються, тому у позові ОСОБА_1 необхідно чітко та конкретно сформулювати зміст позовних вимог окремо до Верховної Ради України, вказати, які постанови, дії чи бездіяльність законодавчого органу є протиправними і навести обґрунтування їх протиправності, а також зазначити, які конкретно дії в межах наданих суду повноважень необхідно вчинити для відновлення порушених прав позивача.
Крім цього, в порушення пункту 11 частини п'ятої статті 160 КАС України позивачем не надано власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, позивачу необхідно привести позовні вимоги у відповідність до вимог статей 160, 161 КАС України, з урахуванням положень статті 266 КАС України.
Зокрема, на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються його позовні вимоги, позивачу слід надати: докази щодо порушених його прав та свобод з боку відповідача саме при здійсненні ним функцій органу законодавчої влади відповідно до норм діючого законодавства; власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
У зв'язку з наведеним та з урахуванням приписів частини першої статті 169 КАС України, Суд залишає позовну заяву без руху з наданням ОСОБА_1 строку для усунення недоліків шляхом складання та подання нової позовної заяви за кількістю учасників справи.
Керуючись статтями 169, 172, 248, 264, 266 КАС України, Суд,
Відмовити ОСОБА_1 у частині позовних вимог, що стосуються перевірки на відповідність Конституції та Закону України №796-12 від 28.02.1991 всіх нормативно-правових законодавчих актів, в тому числі Постанову Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 та визнання незаконними та скасування в повному обсязі відповідно до ч. 4, 5, 16, 21 ЦК України: ст. 8, 22, 75, 92 Конституції України; Постанови Пленуму ВСУ №9 від 01.11.96, №8 ч. 18-19 від 13.06.2007, №14 від 18.12.2009 та рішень КС України з 2007 року, які не застосовує і не виконує держава по сьогодні, рішень ЄСПЛ - джерел права згідно з вимогами ст. 17 Закону України №3477-VI від 23.02.2006.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України в особі Верховної Ради України про визнання дій протиправними, зобов?язання вчинити певні дії залишити без руху.
Надати позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб, зазначений у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк позовна заява буде повернути.
Ухвала (в частині відмови у відкритті провадження) може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження, в іншій частині ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя О. А. Губська