23 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 520/7556/2020
адміністративне провадження № К/9901/4390/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі №520/7556/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ» до Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа - Харківська міська рада про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОБ" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Харченко Д.О., в якому просило:
- визнати неправомірними дії державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Харченко Д.О. щодо винесення Постанови №38929 від 1 червня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП№62227611 для стягнення виконавчого збору у розмірі: 125 517,47 грн за виконавчим документом Постановою №30799 від 16 квітня 2020 року, виданої в межах виконавчого провадження ВП№61864696;
- визнати протиправною та скасувати Постанову №38929 від 1 червня 2020 року у виконавчому провадженні №62227611.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2020 року позов задоволено.
2 вересня 2020 року відповідач звернувся до Другого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху, через пропуск строку на звернення з апеляційною скаргою та несплату судового збору.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі №520/7556/2020 на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України - суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, суд попередньої інстанції, враховуючи предмет спору у справі №520/7556/2020 (оскарження рішення державного виконавця про стягнення виконавчого збору), керувався частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства (далі - «КАС України»), якою встановлені спеціальні строки звернення із апеляційною скаргою до суду.
Не погоджуючись із таким висновком Другого апеляційного адміністративного суду, Міськрайонний відділ державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України, у якій просив скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Предметом розгляду цієї справи є правомірність винесення постанови державним виконавцем про стягнення виконавчого збору.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця врегульовані статтею 287 КАС України.
Відповідно до частини шостої статті 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
З урахуванням того, що судове рішення суду першої інстанції було розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) і повне судове рішення скаржнику не було вручено у день його складення, положення частини шостої статті 287 КАС України мають застосовуватись у поєднанні зі статтею 295 КАС України, а відтак, відлік десятиденного строку має відраховуватись з наступного дня дати вручення повного тексу рішення суду.
З огляду на те, що копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції відповідач отримав 10 серпня 2020 року, останнім днем подання апеляційної скарги мав бути - 20 серпня 2020 року, однак скаржник звернувся до суду з пропуском цього строку, подавши апеляційну скаргу 2 вересня 2020 року.
Як на поважність підстав пропуску строку відповідач посилався на те, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції роз'яснено, що воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а тому пропуск десятиденного строку не може бути підставою для позбавлення його права на апеляційне оскарження.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності таких доводів скаржника, оскільки відповідач сам повинен бути обізнаний про свої процесуальні права і обов'язки щодо оскарження рішення цієї категорії судових справ у апеляційному порядку, оскільки є суб'єктом владних повноважень, до якого застосовано особливості розгляду справ, передбачених статтею 287 КАС України.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 480/4283/18.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно застосував положення частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, правильне її застосовування є очевидним та не викликає сумнівів щодо застосування чи тлумачення цієї норми права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною другою статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись частиною другою статті 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року справі № 520/7556/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ» до Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа - Харківська міська рада про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду