ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 лютого 2021 року м. Київ № 320/3550/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 (п/п НОМЕР_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (п/п НОМЕР_2 ) (надалі - відповідач) адреса: АДРЕСА_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 вересня 2015 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 вересня 2015;
- стягнути інфляційні втрати та 3% річних від суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 03 вересня 2015 року по момент здійснення виплати.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірних дій суб'єкта владних повноважень та не проведення своєчасного перерахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що станом на день звільнення з військової служби у запас, відповідачем не було проведено з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 320/3550/20 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Васильченко І.П.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року № 762 адміністративна справа № 320/3550/20 передана на повторний автоматичний розподіл між суддями у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Васильченко І.П.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 320/3550/20 визначено суддю Клочкову Н.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято до свого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (п/п НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву в якому послався на те, що протягом особливого періоду військовослужбовці - учасники бойових дій не набувають права на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Також, представник відповідача зазначає, що додаткова відпустка не має обов'язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема і при звільненні з військової служби. Відтак, правові підстави для виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ).
З 10 липня 2015 року позивач має статус «Учасника бойових дій», що підтверджується посвідчення серія НОМЕР_4 .
З 03 вересня 2015 року ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом із Наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 № 214 від 03 вересня 2015 року.
При виключені із списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) та всіх видів забезпечення позивачу не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік в кількості 14 (чотирнадцять) календарних днів.
23 березня 2020 року позивач звернувся із заявою до відповідача у якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Відповідач за результатами розгляду вказаної вище заяви надав відповідь листом від 30 березня 2020 року №248, якою було відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У зв'язку з вищевикладеним та вважаючи відмову відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на підставі його заяви протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».
Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У свою чергу, згідно з абзацами 2 та 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Однак, суд зазначає, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, суд звертає увагу, що Верховним Судом було розглянуто зразкову справу № 620/4218/18 за позовом особи до військової частини НОМЕР_5 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_5 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_5 нарахувати та виплатити особі грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Постановою Верховного Суду від 16 травня 2019 року у вказаній вище зразковій справі № 620/4218/18 позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.
Надалі, постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 вказане рішення Верховного Суду в зразковій справі № 620/4218/18 залишено без змін.
За змістом постанови Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є звернення осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень військова частина, де позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Нормами права: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серія НОМЕР_4 від 10 липня 2015 року є учасником бойових дій.
03 вересня 2015 Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_6 № 214 від 03 вересня 2015 року старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця - номера обслуги 1 аеромобільно-десантної роти - 3 аеромобільно-десантного взводу 90 окремого аеромобільного батальйону 81 окремої аеромобільної бригади військової служби за призовом на особливий період під час мобілізації, звільненого Указом Президента України № 328/2015 та відповідно до пункту 17 частини 1 статті 106 Конституції України, керуючись підпунктом «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовця Збройних Сил України Звільнено з військової служби у запас.
З огляду на встановлені обставини та предмет спору, суд зазначає, що адміністративна справа № 320/3550/20 є типовою справою оскільки відповідає вищевказаним ознакам зразкової справи № 620/4218/18.
При цьому, суд звертає увагу, що вирішуючи зразкову справу № 620/4218/18 Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року зазначив:
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію;
- в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється;
- статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік;
- згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік;
- відповідно до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».
Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (пункт 8). У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац 3 пункту 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (пункт 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (пункт 19).
Проаналізувавши наведені норми законів України Верховний Суду дійшов висновку, що:
- положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації;
- припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано в один із таких способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, з огляду на висновки Верховного Суду в зразковій справі № 620/4218/18, та зважаючи на те, що спірні відносини з отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період, а позивач є учасником бойових дій, та беручи до уваги той факт, що на час прийняття наказу про звільнення з військової служби, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 рік, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо вимог позовної заяви позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних від суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 03 вересня 2015 року по момент здійснення виплати.
Відповідно до частини 1 статті 9 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Між тим, суд зауважує, що спірні правовідносини виникли щодо проходження військової служби, зокрема щодо невиплати усіх належних позивачеві сум при звільненні зі служби.
При цьому, з аналізу суб'єктного складу та аналізу матеріалів даної справ судом встановлено, що позивач не є кредитором по відношенню до відповідача.
Проаналізувавши зміст наведеної норми, суд вважає, що передбачене нею нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах, а тому дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, що в свою чергу не поширюється на правовідносини, які є предметом спору у даній справі, а тому, оскільки в цій справі між позивачем та відповідачем не виникли грошові правовідносини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3 % річних за несплату коштів при звільнені є безпідставними.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 826/22865/15 та від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд також зауважує, що вимоги позивача стягнути інфляційні втрати та 3% річних від суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 03 вересня 2015 року по момент здійснення виплати не можуть бути задоволені судом, з огляду лише на ту обставину, що в позовній заяві відсутнє будь-яке обґрунтування таких вимог.
Таким чином, керуючись вищевикладеним, суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом часткового задоволення позовних вимог, а саме визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані вересня 2015 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 вересня 2015.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (п/п НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 вересня 2015 року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 вересня 2015.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати в частині стягнення судового збору розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова