ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
22 лютого 2021 року м. Київ № 640/3977/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Чудак О.М., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР», в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.08.2018 №00009441402, №00009451402 та №00009461402.
В обґрунтування заявлених вимог представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма» зазначив, що позивач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР», а внаслідок винесення спірних податкових повідомлень-рішень зменшено чистий прибуток третьої особи за 2020 рік, за рахунок якого здійснюється виплата дивідендів учасникам Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма».
З урахуванням наведених пояснень, представник позивача вважає, що спірними податковими податковим повідомленнями-рішеннями порушуються майнові права Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма», з огляду на що товариство звернулося до суду з даним позовом про їх скасування.
Згідно з пунктами 4, 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Аналіз статті 55 Конституції України у взаємозв'язку та з урахуванням їх офіційного тлумачення дає підстави для правового висновку, що конституційна гарантія права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб має на меті захист прав, свобод та інтересів безпосередньо особи, яка вважає, що її права, свободи, інтереси порушені, або порушуються, або створюються перешкоди для їх реалізації, або мають місце інші ущемлення прав та свобод (має місце протиправне втручання).
Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, складовою якого є право звернення до суду (право на доступ до судової процедури), не є абстрактним, а пов'язане з правом конкретної особи, в інтересах якої виникає судовий процес, і з її переконанням у тому, що держава (в особі органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб) протиправно втрутилася у її права або свободи.
Відповідно до статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.03.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, стосовно питання доступу до суду Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви №6778/05 МПП "Голуб" проти України від 18.10.2005, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа Ґолдер проти Сполученого Королівства , рішення від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, пункти 28-36).
Разом з тим, ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Brulla Gomez de la Torre v. Spain від 19.12.1997, пункт 33).
Суд зазначає, що право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України (КАС) конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Отже, завдання адміністративного судочинства не можуть бути реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав, свобод та інтересів, які не належать їй особисто.
Окрім того, для звернення до суду особа (позивач) повинна мати матеріально-правову заінтересованість у вирішенні спору. Матеріально-правовий інтерес у порушенні справи - це зв'язок позивача із зазначеним у позовній заяві предметом судового захисту, питання про наявність або відсутність якого вирішується суддею під час попереднього дослідження матеріальної правоздатності позивача, заявленої до суду вимоги та її підстави.
Таким чином, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести, а суд встановити, що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернулася до суду.
Предметом позову у цій справі є податкові повідомлення-рішення від 08.08.2018 №00009441402, №00009451402 та №00009461402 про визначення суми грошового зобов'язання (накладення штрафу) Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР».
Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення є актом індивідуальної дії. За визначенням в пункті 19 частини першої статті 4 КАС індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Тобто, його суттю є зобов'язання платника податку сплатити встановлений законом податок. Податковий обов'язок виникає в силу норми закону, має персоніфікований характер, щодо нього заборонена будь-яка уступка третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов'язання є інші особи у відповідності з нормами Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Одним із прав платника податків, закріплених в статті 17 Податкового кодексу України, є право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, зокрема, рішення контролюючих органів (їх посадових осіб). Із наведеної норми презюмується, що платник податків у разі незгоди з рішенням контролюючого органу про обов'язок сплатити суму грошового зобов'язання має право оскаржити це рішення, в тому числі і в судовому порядку.
У широкому розумінні будь-яке рішення, яке прийняте щодо юридичної особи, стосується інтересу засновника юридичної особи, а також може мати безпосередній вплив на права засновника. Зокрема, в разі визначення платнику податків - юридичній особі суми податкового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням, це вплине на розмір прибутку, який може бути джерелом доходу засновника. Разом з тим, не кожний інтерес засновника має вагу охоронюваного інтересу.
Даючи відповідь на питання щодо співвідношення охоронюваних законом інтересів акціонера та акціонерного товариства, Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) вказав, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.
Це може стосуватися й учасників інших, крім акціонерного, господарських товариств, враховуючи їх спільну правову природу, як юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які створюються іншою особою (особами) (засновниками).
Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004) - зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.11.2020 у справі №826/3508/17 дійшов висновку, що рішення суду, яким вирішено спір щодо податкового обов'язку платника податків - господарського товариства, не є рішенням про права, законний інтерес чи обов'язок засновника (засновників) товариства, з огляду на визначений Конституцією України та Податковим кодексом України персоніфікований характер податкового обов'язку.
Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, посилаючись на практику ЄСПЛ, дійшла висновку, що спір, який стосується корпоративних прав учасника господарського товариства, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (зокрема, рішення у справі Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20.05.1998; рішення у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява №70297/01 від 18.10.2005; рішення у справі Фельдман та банк Слов'янський проти України , заява № 42758/05 від 21.12.2017). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі Фельдман та банк Слов'янський проти України, заява №42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21.12.2017).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом (постанови ВП ВС від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо посилання позивача на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 19.02.2019 у справі №810/4438/16 в аналогічних правовідносинах, суд зазначає, що з окремої думки судді Верховного Суду Усенко Є.А. від 16.12.2020 вбачається, що Верховний Суд в постанові від 23.11.2020 у справі №826/3508/17 фактично відступив від правової позиції, викладеної в постанові від 19.02.2019 у справі №810/4438/16, хоча і не зазначив про це в мотивувальній частині.
Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма» (учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР») не є учасником (суб'єктом) правовідносин щодо збільшення суми грошового зобов'язання згідно з оскаржуваними Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма» податковими повідомленнями-рішеннями, суд вважає, що дане товариство не має права звернення до суду з даним позовом.
Суд також зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР» зверталося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2018 №00009441402, №00009451402 та №00009461402, проте рішенням суду від 12.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020, у справі №640/18110/18, у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР» відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 24.12.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі №640/18110/18.
Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2020 набрало законної сили 04.11.2020, а тому, з урахуванням положень статей 14, 370 КАС України, підлягає обов'язковому виконанню.
Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма» звертається до суду з даним позовом з тих же підстав, що і Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР» у справі №640/18110/18, тобто повторно ініціює провадження щодо спірних податкових повідомлень-рішень, грошові зобов'язання по яким на даний час є узгодженими.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Також суд роз'яснює, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма» не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 248, 256 КАС України, суддя
ухвалив:
У відкритті провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М. Чудак