ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 лютого 2021 року м. Київ № 826/12586/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві
проскасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 38050812) (далі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.04.2018 за № 002631-1310-2658 та № 0026532-1310-2658 на загальну суму 12 214,68 грн.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що спірні податкові повідомлення-рішення були створені згідно незаконного Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Київ, затвердженого рішенням Київської міської ради 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923) та не відповідають ст. 266.4.2.та 266.4.3. Податкового кодексу України та без надання розрахунку суми податку.
Ухвалою від 15.08.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва позовну заяву залишено без руху.
Позивач зазначені в ухвалі недоліки усунув у строк встановлений судом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.10.2018 зупинено провадження у справі № 826/12586/18 до закінчення розгляду та набрання законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/12592/18 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання незаконним рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2020 поновлено провадження в адміністративній справі № 826/12586/18.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову, та вказує про правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , громадянка України, інвалід ІІІ групи, не працює, отримує пенсію по інвалідності, додаткових грошових надходжень не має.
Позивач володіє на праві приватної власності житловим будинком загальною площею 552,5 м.кв. який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Відповідно до пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Згідно з пп. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до:
об'єкта/об'єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту;
об'єкта/об'єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).
Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923) прийнято "Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві" (далі - Положення).
Відповідно п. 4.1 Положення база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів;
г) для квартири додатково до норми, що визначена підпунктом "а" пункту 4.1, для фізичних осіб, які мають троє і більше дітей та проживають в одній квартирі, з розрахунку 20 кв. метрів на третю та кожну наступну дитину віком до 18 років;
ґ) на всю площу квартири/житлового будинку, що належить учаснику антитерористичної операції та членам сімей загиблих учасників антитерористичної операції на праві власності, але не більше одного об'єкта;
д) на всю площу квартири/житлового будинку, що належить члену сім'ї АДРЕСА_3 на праві власності, але не більше одного об'єкта;
е) на всю площу квартири, що належить інваліду на праві власності, але не більше одного об'єкта.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
03.04.2018 відповідачем сформовані податкові повідомлення-рішення № 0026531-1310-2658 та № 0026532-1310-2658, за якими позивачу визначено податкове зобов'язання - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, за 2017 рік - у сумі 8 299,50 грн. та у сумі 2 915,18 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи що вони винесені згідно незаконного Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Київ, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266. 1 ст.266 Податкового кодексу України (надалі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 ПК України).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п. 266.3.1 п.266.3 ст. 266 ПК України).
Відповідно до п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
База оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). (п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України).
Згідно з п.п. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 ПК України пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до:
об'єкта/об'єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту;
об'єкта/об'єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).
Підпунктом 266.4.2. п. 266.4 ст. 266 ПК України, зокрема, встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків та зборів", із змінами та доповненнями, затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в м. Києві (далі - Положення).
Відповідно до п. 5.1 Положення (в редакції рішення від 28.01.2015 № 58/923) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Пунктом 5.2. Положення визначено, що ставка податку для об'єктів житлової нерухомості для усіх місць розташування (зональності) встановлюються у таких розмірах: тип об'єкта; ставка податку: будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів; будинки дитини та сирітські будинки; будинки нічного перебування; центри реінтеграції; центри соціальної адаптації; соціальні готелі (хоспіси); будинки для біженців; притулки для бездомних - 0,01; інші - 1,00.
Згідно з абзацом 2 п. 5.2 Положення з 1 січня по 31 грудня 2017 року до ставки податку застосовується понижувальний коефіцієнт 0,75.
Отже, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості в м. Києві, у цьому випадку, становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 01.01.2017 з застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,75.
Станом на 01.01.2017 розмір мінімальної заробітної плати становив 3 200,00 грн., згідно із Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2017 рік".
Враховуючи наведене ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м. Києві на 2017 рік становить 24,00 грн. (3 200,00 грн. / 100%) Ч 0,75) за 1 кв.м. бази оподаткування.
Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 , площею 552,5 кв.м. (розмір частки 94/100, зазначено у договорі дарування, однак за даними, що знаходяться у розпорядженні відповідача, позивачу до 22.02.2017 належало на праві власності 97/100), який розташований в АДРЕСА_2 (свідоцтво про право власності від 08.01.2004 серії НОМЕР_2 ).
Відповідно до договору дарування 7/100 часток житлового будинку від 22.02.2017, позивач відчужила на користь ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , 7/100 часток житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
За даними ГУ ДФС у м. Києві та ІТС "Податковий блок" громадянці ОСОБА_1 належить житловий будинок площею 552,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ., розмір частки до 22.02.2017 - 97/100, після 22.02.2017- 90/100.
На виконання вимог пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, відповідачем сформовано та надіслано засобами поштового зв'язку рекомендованим листом про вручення на адресу реєстрації позивача податкові повідомлення-рішення від 03.04.2018 з податковим зобов'язанням за 2017 рік:
- № 0026531-1310-2658 в сумі 2 915,18 грн.;
- № 0026532-1310-2658 в сумі 8 299,50 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення отриманні чоловіком позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується його підписом в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Судом встановлено, що відповідачем здійснено розрахунок податку таким чином:
((552,5 кв. м. Ч (97/100)-120 кв.м.) Ч 24,00 грн.) + 25 000,00 грн): 12 міс. = 2 915,18 грн. (за 1 місяць);
((552,5 кв. м. Ч (90/100)-120 кв.м.) Ч 24,00 грн.) + 25 000,00 грн.)) : 12 міс.) Ч 11 міс. = 8 299,50 грн. (за 11 місяців), де:
552,5 кв.м. - загальна площа об'єкту нерухомого майна;
97/100 - частка у власності об'єкту нерухомого майна;
90/100 - частка у власності об'єкту нерухомого майна;
120 кв.м. - зменшення площі об'єкта нерухомого мана відповідно до п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України;
24,00 грн. - ставка податку на 2017 рік;
25 000,00 грн. - сума, за наявності у власника податку об'єкта житлової нерухомості, загальна площа якого перевищує 500 кв.м. для будинку.
Вказаний розрахунок перевірено судом та визнано правильним і правомірним.
Суд зауважує, що позивач не заперечує проти суми податку та його розрахунку, а наголошує, що такий розрахунок відповідачем надано не було.
Разом з тим, позивач посилається на неправомірність винесених податкових повідомлень-рішень, оскільки вони винесені на підставі, зокрема, незаконного Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Київ, затвердженого рішенням Київської міської ради 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923).
Вирішуючи питання про правомірність винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2019 у справі № 826/12592/18, яке набрало законної сили 10.08.2019 (докази оскарження рішення до суду апеляційної інстанції у матеріалах справи відсутні), відмовлено позивачу - ОСОБА_1 , у задоволенні позовних вимог про визнання Додатку № 1 до рішення відповідача від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення від 28.01.2015 № 58/923) "Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві" незаконним, таким, що не відповідає Податковому кодексу України, ст. 266.4.2, а саме: "Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи із їх майнового стану та рівня доходів".
У вказаному рішенні, зокрема, суд дійшов висновку, "що рішенням Київської міської ради від 01.06.2017 р. № 426/2645 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків та зборів» внесено зміни до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, яким виключено п.п. «е» п. 4 .1 розділу 4, до якого, позивач вважав необхідним внесення змін шляхом доповнення такого підпункту словами «житлового будинку» та відповідно приведено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві у відповідність до норм Податкового кодексу України, з урахуванням п.п. «ґ» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України…".
Таким чином, норми Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень, були чинними.
Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Проте позивачем, в межах заявленого позову, не доведено неправомірності винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень від 03.04.3018 № 0026531-1310-2658 в сумі 2 915,18 грн. та № 0026532-1310-2658 в сумі 8 299,50 грн.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко